Єгор Соболєв: Розіб’ємо ворога по частинах

Є люди, які мають план дій, але не мають засобів для його реалізації. А є люди, в чиїх руках усі важелі впливу і — нуль розуміння того, що слід робити. Хочеться вірити, що в особі Єгора Соболєва — активіста Майдану та журналіста — щасливо «зустрілися» дві іпостасі: людини з ідеями та людини зі знаряддями. Нова влада дала Єгорові неорану ділянку роботи і тут–таки зв’язала руки формальностями.

Люстраційна комісія на офіційному рівні — абсолютно новий для України орган, і Соболєв справедливо вказує на прогалини у законодавстві, яким не визначено саме поняття «люстрація», принципи функціонування відповідної комісії та місце її керівника. Тож поки що Єгор діє, покладаючись на журналістську інтуїцію та велику жагу перетворень. Його вже бояться — сам Віктор Янукович оголосив, що втік до Росії, бо «навіть його внука хотіли люструвати». Очевидно, екс–Президент сприймає «лю...» як «ка...». А про справжні наміри «люстраторів» Єгор Соболєв розповів у інтерв’ю «УМ».

«Після революції починається контрреволюція, і кожен втрачений день є втраченим назавжди»

— Єгоре, чи не прикро вам, що активістів Громадського сектору Майдану використали фактично як завісу, за якою відбулись призначення на справжні, «жирні» посади в уряді, тоді як вам і «антикорупціонерці» Тетяні Чорновол дісталися органи–симулякри?

— Ні, не прикро. Звісно, простіше було б сказати: я з цими товаришами у розвідку не піду, вони — стара влада, краще проголосуйте за мене на наступних парламентських виборах. Але є дві причини, чому так робити не можна. Перша та, що після революції завжди є унікальний шанс на революційні зміни, і ми мусимо зробити все, щоб ці зміни відбулися. Уряд і парламент зараз слабкі. І політично, і бюрократично, і ментально. Вони не спираються на «Беркут», як Янукович. І якщо громадяни будуть цілеспрямовано вимагати від них негайних рішень, то соціум це рішення отримає.

— Гаразд, але чим займаєтеся саме ви? Люстрація — це недопущення певних людей до посад у владі. Хто мається на увазі?

— На моєму фронті є шанс добитися люстрації того режиму, який розв’язав криваві репресії на Майдані. І суддів, які ці рішення прикривали. І якщо мені вдасться бодай це, я вважатиму, що недарма прожив життя.

— Ще зарано підбивати підсумки життя...

— Ні, я чесно кажу. Завжди після революції починається контрреволюція, і кожен втрачений день є втраченим назавжди. Ми це вже бачили у 2005–му. Але є ще одна причина того, чому відмовлятись було не слід. Я теж дивлюся на цей уряд і на цей парламент як на перехідні. Насправді завдання цього уряду полягає у тому, аби максимально захиститися від зовнішньої агресії. Плюс забезпечити чесне проведення наступних виборів парламенту, Президента, ви­борів у Києві, які в нас вкрала ще банда Януковича. Це реально важкі завдання.

— А якщо уряд із цим не впорається?

— Тоді потрібні нові урядовці. І тут ми логічно запитуємо: а хто ними буде? Хлопці з «Правого сектора», які проявили себе в киданні коктейлів Молотова? Чи громадські активісти, які вміють організовувати мітинги та проводити розслідування, але жодного дня не працювали на державній службі? Тож друга причина, чому треба йти і робити цю державу, — це безцінний досвід, який набувається в такий спосіб.

Припустимо, що завтра зміниться уряд (він може бути зметений хвилею незадоволення), а кого ми призначимо натомість?.. Я думаю, що Путін, окрім Криму, має для України варіант, який полягає у перетворенні нас на Єгипет.

— Тобто?

— Щоб уряди змінювалися зі швидкістю, яка перевищує можливість запам’ятовування імен урядовців і щоб в Україні запанували хаос та безладдя. Аби цьому протистояти, треба мати команди й інституції, на які можна спертися. Повторюся: без досвіду роботи в державній машині (навіть такій фіговій, розваленій та корумпованій) ми — лише прекраснодушні мрійники.

Скажу про себе: я за останні два тижні отримав досвід, якого в мене не було за все моє попереднє життя, зокрема й за 18 років журналістської кар’єри. І це при тому, що я працюю без свого відом­ства. Зараз такий час, коли кожен має пробувати, і якщо це буде виходити, то в майбутньому суспільство може спертися на людей із принципами, але тепер вже й з досвідом та розумінням того, що слід робити.

«Працюю без секретарки і фікуса. Але зараз такий час, що все вдасться...»

— Ви сказали: «я працюю без відом­ства». Тобто поки що ваша діяльність ніяк не формалізована? У вас немає офісу, немає підлеглих тощо?

— Крісла, секретарки й фікуса теж немає. І кабінету немає. Я як працював досі в громадській організації «Воля», так і продовжую там працювати. Більше того, використовую ресурси однодумців, щоб займатися своїми справами. Але в цьому є й своя перевага, бо, наприклад, нічого не заважає мені швидко домовитися з групою журналістів про те, що вони будуть вести розслідування скандальних призначень. Або з групою професійних піарників про те, що вони допомагатимуть зробити прозорим процес формування закону про люстрацію. Або з групою адвокатів, які допоможуть мені сформувати вимоги щодо люстрації суддів. Або з бізнес–середовищем, аби почути їхній погляд на люстрацію. Зараз такий час, що роби, що можеш, — і все обов’язково виходитиме. Бо державна машина Януковича — машина мародерства й терору — вже розвалена, а нова ще не побудована. І в цьому є як мінуси, так і плюси.

— Усе це чудово, але ж вам потрібен якийсь рівень представництва, якийсь мандат, яким би заяложеним не було це слово. Аби ви могли комунікувати не лише зі знайомими журналістами, а й із можновладцями, які проводять наради без участі медійників...

— Із тими урядовцями, з якими потрібна комунікація, у мене прекрасна взаємодія. З міністром юстиції Петренком, приміром, я бачуся так само часто, як зі своєю дружиною. Ми потоваришували ще в ті часи, коли разом захищали затриманих активістів. Словом, великої проблеми у відсутності фікуса я наразі не бачу. Інша річ, що зараз ідеться про формування ідей і правил люстрації, бо для того, щоб її проводити, потрібні державна машина й державні повноваження.

— Ви вже отримали статус держслужбовця?

— Ні. Оскільки ще немає закону про люстрацію, немає й органу відповідного.

«Люстрація проходитиме в три етапи»

— Існує проект закону про люстрацію від Євгена Захарова та Володимира Яворського. Якої ви думки про цей закон і вірогідність його ухвалення?

— Ми зараз збираємо всі ідеї щодо люстрації — всі, що є в юристів, правозахисників, бізнесу. План полягає у наступному: зараз, поки ще парламент боїться революції, ухвалити закони і провести люстрацію Віктора Януковича та частини його найближчих «подєльщіков», які відповідають за терор Майдану. Це колишній Генпрокурор Пшонка, екс–голова президентської адміністрації Клюєв, це Портнов, який «нагинав» суддів, це колишня очільниця Мін’юсту Лукаш, це екс–голови МВС та СБУ Захарченко і Якименко. Цим сімом я пропоную пожиттєво заборонити обіймати будь–які державні посади та балотуватися. Для них є проект окремого закону. Що стосується деяких суддів, то ми пропонуємо парламенту негайно видати п’ятирічний «вовчий квиток» для всіх, хто відправляв учасників протесту у СІЗО, хто вилучав водійські права, давав санкції на прослуховування тощо.

Одночасно ми готуємо й ширший закон про державну люстрацію. Але тут є певні виклики і дуже багато різних думок. Ви вже могли прочитати, як бачать люстрацію правозахисники Захаров та Яворський. Інша думка у львівського середовища, а є й концепції, з якими виступають Валентина Теличенко, Володимир Ар’єв, Андрій Пишний, Асоціація правників. Бізнес–кола зараз готують антикорупційну люстрацію... Думки, повторюю, дуже різні — від ідеї провести антикомуністичну люстрацію, як це зробили в країнах східної Європи, до того, щоб люструвати взагалі усіх владців, котрі займали посади від 2000 року.

— А вам ідея антикомуністичної лю­страції не імпонує?

— Особисто я вважаю, що суспільство може об’єднати антикорупційна люстрація. Коли ми змусимо всіх посадовців та суддів пояснити, звідки в них та у пов’язних з ними осіб, їхнє майно — будинки, дачі, яхти, літаки. Якщо вони зможуть це пояснити — добре, якщо ні — геть із державної служби.

Наш план: розбити, як Наполеон, ворога по частинах. Тобто в першу чергу люструвати представників недавнього режиму, який у будь–який момент може повернутися, купити собі виборців та ще й обратися до нового парламенту. Другий етап — профільтрувати ряди суддів, а третій — то велика люстрація.