Хапаючись за соломинку

      Неординарна подія, а саме зміна головного тренера чемпіонів України, змусила президента «Динамо» Ігоря Суркіса докладніше розповісти про події в клубі. Прес-служба «Динамо» розповсюдила інтерв'ю з динамівським керівником:

      — Стало очевидно, що в команді відбуваються процеси, які заважають їй розвиватися та прогресувати. Проблема стосувалася психології, морального клімату в колективі. Який він — ми всі побачили у матчі з «Трабзонспором». Під час гри я чув слово «ганьба» [з трибун] і сприймав його на свою адресу. Засновники клубу вирішили одностайно попрощатися з Михайличенком. Він усе сприйняв мужньо, попрощався і пішов, гадаю, без образи на «Динамо» й мене особисто.

      Неправильно, що впродовж двох останніх сезонів жоден гравець не з'явився у команді з ініціативи головного тренера. А саме він зобов'язаний говорити президенту, який гравець і на яке місце йому потрібен або, навпаки, не потрібен. Виходило так, що клубні селекціонери і я підшукували Михайличенкові гравців. Думаю, це від нестачі досвіду, через молодість [головного тренера]. Наприклад, Луческу не полінувався злітати у Брюгге, щоб на власні очі подивитися, як грає суперник. Якби й Михайличенко не полінувався Трабзон відвідати, може, й не наробив би тоді стільки стратегічних помилок у Києві. Тренерський талант у нього є, він розкриється повністю тоді, коли Олексій навчиться аналізувати свої помилки, причому не емоційно, а так, як це робив Лобановський.

      Сабо був обраний, оскільки знає команду зсередини, давно й регулярно присутній на всіх тренуваннях, виїжджає з командою на всі тренувальні збори та контрольні поєдинки. У нього — колосальний досвід роботи зі збірною країни. З нею він лише через нещасливий збіг обставин не потрапив на Кубок світу та Євро. Він двічі не програв французам, і Лобановському, коли той повернувся до Києва в 96-му, фактично віддав готову команду, в якій було багато талановитої молоді. Після «Трабзонспора» ми спілкувалися з Йожефом Йожефовичем майже всю ніч. Мені було дуже нелегко доводити йому, що саме він має очолити команду. Я пропонував йому варіант не виконуючого обов'язки, а тренерський місток, проте він відповів: нехай поки що буде так, а потім побачимо.

      Сабо пообіцяв підготувати свою програму, як це зробив свого часу Лобановський. Я особисто готовий навіть до того, що команда змушена буде «пожертвувати» чемпіонським титулом та іншими трофеями, щоб присвятити певний час справжній копіткій праці, створенню бійцівської та конкурентоспроможної команди, якою було «Динамо» у другій половині 90-х років. Вірю, Сабо це зможе зробити. Але це не означає, що ми махнули рукою на «Трабзонспор»! Доки є матч у запасі, є надія. Як президент клубу я хочу вибачитися перед усіма вболівальниками за ганебну поразку у вівторок. Вірте, що разом ми проб'ємося до Ліги чемпіонів і в цьому сезоні. Нам це дуже потрібно...

* * *

      Кінець цитати. Від себе додамо, цю «потрібність» можна зрозуміти: адже винагорода за матчі з найкращими командами Старого Світу дуже пристойна. На ці преміальні, зокрема, можна було б запросити (якщо у Суркісів нині не вистачає грошей) гуляючого без роботи в Україні Михайла Фоменка або далеко не найгірших закордонних тренерів — Дель Боске, Хітцфельда, Купера, Дзаккероні. Не ображаючи Йожефа Йожефовича, все ж таки зауважимо, що йому вже 64 роки, а востаннє тренерською діяльністю він займався 8 років тому...