Ігри, бажані богам

      Завдяки підлим папараці вже відомо, що в апогеї сьогоднішньої церемонії відкриття Олімпіади вогонь у чаші запалить баскетболіст Нікос Галліс, олімпійський гімн заспіває Бйорк, а головна спортивна арена Афін, куди вже не купити квитків навіть за тисячу євро, перетвориться на символічне озеро з човником, інсценізувавши перед тим фрагменти античної історії. Не потрібно було й папараці, аби дізнатися, що синьо-жовтий прапор на Олімпійський стадіон попереду української делегації внесе плавець із Броварів Олег Лісогор. Утім далеко не все так буденно. Ця Олімпіада наповнена особливим, сакральним сенсом, адже святкові, ще не повністю прибрані від будівельної техніки Афіни майорять транспарантами «Ласкаво просимо додому, Олімпіадо!». Саме на цій землі змагалися перші олімпіоніки, за 800 років до настання Христової ери примирюючи «воюючі сторони» Греції. Саме в Афінах у 1896 році відродився олімпійський дух і відбулися перші Ігри сучасності. І ця, наймасовіша в історії, ХXVIII Олімпіада має стати своєрідною відповіддю тривожним викликам ХХІ століття. Змагайтеся, а не воюйте. Доводьте свою перевагу і престиж своїх країн у чесній спортивній боротьбі, а не в «гарячих точках». Будьте щирими, а не піартеся перед телекамерами. Беріть участь і, якщо можете, перемагайте. Швидше, вище, сильніше. І кожен уболіватиме за наших із тією самою щирістю, що й у І тисячолітті до нашої ери...

Кому дякувати — Пелопсу, Зевсу чи Гераклу?

      Після того як цар Трої Іл завоював Сипіл — рідне місто Пелопса, сина Тантала, — цей самий Пелопс залишив батьківщину і відправився до берегів Греції. На самому півдні Еллади він знайшов півострів і оселився на ньому. Відтоді цей півострів стали називати Пелопоннесом.

      Якось побачив Пелопс красуню Гіподамію — дочку Еномая. Еномай був царем Піси, міста, розташованого на північному заході Пелопоннесу, в долині річки Алфей. Пелопс закохався в прекрасну царівну й вирішив просити в Еномая її руки. Але це виявилося не такою й простою справою. Адже оракул напророкував Еномаєві загибель від руки... чоловіка його доньки. Щоб запобігти такій долі, Еномай вирішив узагалі не видавати Гіподамію заміж. Але як відмовити всім претендентам на руку Гіподамії? Багато гідних наречених сваталося за красну царівну. Давати всім одкоша без причини Еномай не міг і придумав жорстоку умову: він віддасть Гіподамію за дружину лише тому, хто переможе його в змаганні на колісниці. Але якщо переможцем виявиться цар, то претендент змушений буде поплатитися життям. В усій Греції не було рівних Еномаєві в мистецтві керувати колісницею, та й коні його були швидшими за вітер. Один за одним приходили в Еномаїв палац молоді люди, які не боялися накласти головою, аби одружитися з прекрасною Гіподамією. І всіх їх убив Еномай, а щоб менше сваталися, прибивав голови загиблих до дверей палацу.

      Та це не зупинило Пелопса. Він вирішив перехитрити жорстокого правителя Піси. Таємно домовився Пелопс із візником Еномая Міртілом, аби той не вставляв чеку, що утримує колесо на осі. Перед початком змагань Еномай, упевнений, як завжди, в успіху, запропонував Пелопсу почати гонку самому — як сказали б зараз, дав фору. Колісниця нареченого зривається з місця, а жорстокий цар неквапом приносить жертву великому громовержцю Зевсу і тільки після цього кидається навздогін. Ось уже Еномаєва колісниця досягла Пелопса, вже відчуває син Тантала гарячий подих коней володаря Піси, обертається і бачить, як цар, переможно регочучи, замахується списом... Але в цей момент колеса з осей колісниці Еномая зіскакують, колісниця перекидається, і цар замертво падає на землю.

      З перемогою повернувся Пелопс у Пісу, взяв прекрасну Гіподамію за жінку, заволодів усім царством Еномая й на честь своєї перемоги влаштував в Олімпії спортивне свято, вирішивши повторювати його раз на чотири роки.

      Саме так розповідає про виникнення Олімпіад одна з чудових легенд, ваги якій додають її перекази античними поетами Піндаром та Овідієм.

      Інші легенди стверджують, ніби в Олімпії, біля могили Кроноса, батька Зевса, відбулися змагання з бігу. І їх організував сам Зевс, аби в такий спосіб відсвяткувати перемогу над своїм батьком, що зробив його володарем світу.

      Але, мабуть, найпопулярнішою «версією» зародження Ігор на Олімпі була легенда про Геракла. Тобто один із її різновидів, що стосується розчищення героєм Авгієвих стаєнь. Мовляв, після того як Геракл почистив загиджені стайні за допомогою повернення вод річки Алфей і прийшов до Авгія вимагати нагороди, цар Еліди не дав нічого й вигнав звитяжця. Геракл помстився тим, що повернувся до Еліди з військом, переміг у кровопролитній битві Авгія й убив його смертоносною стрілою. А після тріумфу — забрав матеріальні цінності, приніс жертви олімпійським богам і заснував Олімпійські ігри, які проводилися відтоді раз на чотири роки на священній рівнині, обсадженій самим Гераклом оливами, присвяченими богині Афіні Палладі.

Оракул наказав: змагайтеся!

      Це, звісно, міфи. А щодо конкретної історії, то, за документальними й археологічними свідченнями, поява Олімпійських ігор відноситься до VIII століття до н. е. У ті часи грецькі території вели між собою виснажливі війни. Аби вберегти свій народ, Іфіт — цар Еліди, невеликої грецької держави, на території якої розташована Олімпія, — вирушив у Дельфи до славнозвісного оракула, аби той підказав, як уберегти малий народ від кровопролиття й грабежу. «Потрібно, щоб ти заснував Ігри, бажані богам!» — порадив дельфійський оракул. Таке рішення підтримав і цар Спарти Лікург, визнавши Еліду нейтральною державою; відтак Іфіт, щоб довести свої миролюбні прагнення та віддячити богам, засновує атлетичні Ігри, які мають відбуватися кожні чотири роки. Перший такий форум відбувся в 776 році до н.е. Греки з ворогуючих країн на певний час відкладали зброю вбік, аби прибути до Олімпії, стати свідками естетичних змагань атлетів і прославити богів.

      Саме Олімпіади були тими загальнонаціональними подіями, які об'єднували всю Грецію. Сезон для них було встановлено «між жнивами і збором винограду», а тривалість свята раз на чотири роки почала досягати цілого місяця (хоча починали з одного-єдиного дня змагань). До програми античних Олімпіад входили біг, метання диска й списа, стрибки в довжину, боротьба, п'ятиборство (включало перераховані перед цим види), кінний спорт та перегони на колісницях, бокс і кулачний бій (із дуже жорсткими правилами — заборонялося лише кусати суперника й дряпати його обличчя нігтями, бити можна було навіть лежачого й значно меншого, доки він не визнав свою поразку).

      Що вже казати про популярність олімпійських змагань, якщо володарями різних нагород за спортивну звитягу, тобто олімпіоніками, були філософи Платон і Сократ, поети-трагіки Софокл та Евріпід. Піфагор, теорема якого відома школярам усього світу, був могутнім кулачним бійцем. Батька медицини Гіппократа вважали дуже непоганим борцем і наїзником.

      Утім історія древніх Ігор в Олімпії обірвалася в 383 році до н. е.

Олімпійський ренесанс

      ...Лише в 1824 році англійський археолог лорд Стангоф узявся до перших серйозних розкопок на берегах Алфея й намалював план Олімпії, якою вона була в античні часи. Голоси про потребу відродити олімпійську славу лунали й раніше, зокрема у 1793 році з пропозицією відродити олімпізм виступив один з основоположників німецької гімнастичної школи Гутс Мутс. Але він не знайшов підтримки. Через 59 років ідея Олімпійських ігор була винесена на широку публіку у вигляді лекції під назвою «Олімпія», прочитаної в 1852 році іншим німецьким гімнастом — Ернстом Курціусом — у Берліні. Кайзер Німеччини Фрідріх-Вільгельм IV, який слухав цю лекцію, заявив: «Ця людина так переконливо говорила, що мені захотілося встати посеред вулиці з кухлем для добровільних пожертв у руках!» Жартівливе зауваження виявилося пророчим, тому що згодом правителі держав відмовилися фінансувати Ігри. Найбільше, що вони робили, — це допомагали в зборі пожертв на Олімпіаду.

      Безпосередні спроби відродити Олімпіади почалися в середині ХІХ століття в Греції, коли в Афінах з 1859-го до 1889 року чотири рази проводили змагання місцевих легкоатлетів та гімнастів. «Двигуном» нових Олімпіад на хвилі спортивного підйому виступив французький суспільний діяч П'єр де Кубертен. Барон вважав, що ідеї олімпійського руху вдихнуть у людство «дух волі, мирного змагання і фізичного вдосконалення» й сприятимуть культурному співробітництву народів. Об'їхавши Європу, Кубертен знайшов гарячих прихильників олімпійської ідеї, і після повернення додому, 25 листопада 1892 року, у парадному залі Сорбонни прочитав лекцію «Олімпійський ренесанс». Саме тоді він промовив свою знамениту фразу: «Потрібно зробити спорт інтернаціональним, потрібно відродити Олімпійські ігри!» Минуло ще трохи часу, й 23 червня 1894 року в тій самій Сорбонні під Парижем, у залі, прикрашеному алегоричними фресками, відбувся установчий конгрес прихильників олімпізму. Дві тисячі делегатів з 12 країн одностайно прийняли рішення про відродження Олімпійських ігор і заснування Міжнародного олімпійського комітету. Президентом комітету, віддаючи шану Греції, було обрано Діметріуса Вікеласа, Кубертен став генсеком (пізніше його оберуть президентом, і барон пробуде на цій посаді найдовше з усіх дев'яти президентів МОК — 29 років. — Авт.). До складу комітету увійшли 11 осіб з усіх країн-учасниць, у тому числі від Росії — генерал Бутовський, який став організатором національного олімпійського комітету на теренах «єдиної й неділимої».

      Для підтвердження зв'язку двох цивілізацій — еллінської й нинішньої, місцем проведення I Олімпійських ігор сучасності було обрано Афіни.

Першi  Ігри врятували... поштові марки

      ...Якщо зараз Греція має фінансові проблеми з підготовкою й проведенням Ігор, то тоді — й поготів. Романтик Кубертен доводив Трикупісу,  прем'єр-міністрові Еллади , яка наприкінці ХІХ століття була королівством, що для Олімпіади потрібно 200 тисяч драхм. Але представник уряду доводив, що вкластися в таку суму, викинувши гроші «на витівку», неможливо, та й 200 тисяч непосильні для країни з великими боргами. Утім на боці генерального секретаря МОК виступив грецький принц Константин, який змінив керівництво оргкомітету. Під тиском короля прем'єр іде у відставку, до Афін з усіх кінців країни надходять кошти на проведення Олімпіади, у фонді збирається вже 332 756 драхм, однак і цього замало. Врятувала першi вiдродженi  Ігри ідея засновника грецької асоціації колекціонерів поштових марок Сакарафоса випустити перші у світі олімпійські марки, вартість яких мала перевищувати поштовий тариф. Виторг від реалізації цього випуску також пішов у олімпійський фонд. Барон де Кубертен згадував згодом: «Після випуску олімпійських марок успіх організації Олімпійських ігор був вирішений». До того ж грецький багатій і меценат з Олександрії Аверофф дав цілий мільйон драхм на реконструкцію стадіону з пентелікського мармуру — того самого, що Лікург побудував ще в IV столітті до н.е. і від якого перед початком ХХ століття лишалися тільки руїни.

      ...І ось настав довгоочікуваний день 6 квітня 1896 року. Пролунав гарматний постріл, і вгору полинули звуки олімпійського гімну, супроводжуваного ангельським співом жіночого хору. Відлуння музики, що принесла славу оперному композитору Спіросу Самарі (нині абсолютно забутому), відгукнулося далеко за міськими пагорбами Афін. На Мармуровому стадіоні зібралося 80 тисяч осiб. У глибокій тиші чути слова грецького короля Георга I: «Оголошую Перші міжнародні Олімпійські ігри в Афінах відкритими!»

Як сільський листоноша став улюбленцем короля

      На доріжку стадіону в той день вийшли посланці 13 країн — Австралії, Австрії, Болгарії, Великої Британії, Угорщини, Німеччини, Данії, США, Франції, Чилі, Швейцарії, Швеції і, звичайно, Греції. 311 спортсменів узяли участь у перших Іграх сучасності, щоправда, дві третини з них представляли країну-господарку.

      До речі, ці Ігри заледве не стали змаганням лише європейців. По одному спортсмену з Австралії та Чилі потрапили до Афін випадково, що називається, проїздом. А американська команда просто спізнювалася до відкриття Олімпіади — представники Нового Світу вважали, що греки ще дотримуються старого юліанського календаря, і не поспішали з від'їздом. Загалом США на Олімпіаді представляло 14 атлетів, і саме американцеві випала честь виграти перше олімпійське «золото» сучасності — найкращий результат у потрійному стрибку показав Джейн Коннолі (13 м 71 см), випередивши срібного призера майже на метр. Але героєм І Олімпіади заслужено вважають не його, а грецького листоношу із селища Маруссі Спіроса Луїса, котрий виграв марафонський забіг на 40 км.

      Це змагання проходило на тій самій дистанції від Марафона до Афін, яку в 490 році до н.е. подолав легендарний воїн Фідіпід, повідомивши мешканцям столиці про перемогу грецького війська над перською армією царя Дарія. Розбивши в кров ноги, задихаючись під спекою, Фідіпід вбіг в Афіни. «Радійте, ми перемогли!» — це були його останні слова — відомий як швидкий бігун, Фідіпід не витримав навантаження і впав мертвим. Його смерть стала символом нації. Ідея повторити цей забіг належала французькому філологу Мішелю Бреалю. Участь у марафонському забігу взяли 24 атлети, і через 2386 років після бою з персами Греція знову очікувала звістки про перемогу.

      ...Десять кілометрів бігуни, які не відмовилися від боротьби на самому старті, бігли однією групою. На першому контрольному пункті в Пекермі усім дали воду і... вино. Двоє тут же зомліли. Деякий час лідерство утримував француз Лермюзьє, але, зупинившись для натирання ніг спеціальною маззю, він втратив ритм, упав і знепритомнів. На 33-му кілометрів забіг очолив єдиний на Олімпіаді австралієць Флек, але через деякий час, ліквідувавши відставання в 3 кілометри, біля лідера з'явився грек Луїс. Раніше листоноша ніколи не бігав на такі дистанції, та й на короткі він лише ходив, а в марафоні його змусив узяти участь... поштовий начальник. Флек, побачивши, що його обходять, не витримав напруги боротьби і звалився з ніг. Попереду вже було видно Мармуровий стадіон. Про те, що лідирує грецький бігун, повідомили королю Георгу I. Лунає гарматний постріл. Вісімдесят тисяч сердець б'ються в унісон. Повна тиша розривається криком полегшення: на доріжку стадіону вбігає майже чорний від пилу Спірос Луїс. Останнє коло по стадіоні — це одночасно і рай, і пекло. Глядачі підвелися з місць і лементують, судді кинулися за бігуном і разом з ним добігли до фінішної риски. Двоє греків підхопили переможця на плечі і понесли до короля. «Тисячі квітів і подарунків було кинуто до ніг переможця. У повітря знялися тисячі голубів, що несли стрічки кольору грецького прапора. Люди вибігли на поле і почали качати чемпіона. Щоб визволити Луїса, принц і його брат спустилися з трибун і відвели Спіроса в королівську ложу. Під нестихаючі овації публіки король обійняв селянина», — так описували подію грецькі літописці.

      Загалом у програму I Олімпійських ігор входили змагання з греко-римської боротьби, велоспорту, гімнастики, легкої атлетики, плавання, стрільби, тенісу, важкої атлетики й фехтування. Планувався також турнір серед веслувальників, але він не відбувся через... відсутність учасників.

      Нагородження всіх переможців І Олімпіади проходило в день закриття Ігор. Повторюючи античний церемоніал, на голову чемпіонів покладали лаврові вінки, вручали медалі, дипломи й оливкові гілки, зрізані в «священному гаю Олімпії». За кількістю здобутих золотих нагород (11) загальний рейтинг, який тоді, звісно, не складали, очолила команда США. Але оскільки американці завоювали замало медалей нижчої цінності (срiбнi — 7, бронзова — 1), багато хто вважає переможцем загальнокомандного заліку І Олімпіади команду господарів — греків, у активі яких загалом 46 нагород (10 — 19 — 17). Третє місце посіли німці (7 — 5 — 2).

Від Кубертена до Рогге, від Греції до Кирибаті

      Загалом, на всіх Олімпіадах американські спортсмени здобували найбільшу кількість відзнак золотої проби — тринадцять разів. Сім таких тріумфів — у збірної СРСР (яка одного разу виступала під маркою Об'єднаної команди СНД — у 1992 році в Барселоні).

* * *

      Найтитулованішими спортсменами-олімпійцями за всю історію є радянські гімнасти Лариса Латиніна, Борис Шахлін та Микола Андріанов. Двоє перших (вони, до того ж, мають українське коріння) виступали на трьох Олімпіадах з 1956 по 1964 рік. Латиніна здобула 18 нагород, серед яких 9 золотих, 5 срібних і 4 бронзові, Шахлін — 13 (7 — 4 — 2), Андріанов, який змагався на трьох Іграх у 1972—1980 роках, — 15 (7 — 5 — 3).

* * *

      Хоча Ігри, які відкриваються сьогодні, мають порядковий номер XXVIII, насправді новітня історія налічує на три Олімпіади менше. Адже Перша світова війна завадила проведенню VI Ігор (у 1916 році в Берліні), а через Другу світову не відбулися ХІІ та ХІІІ олімпійські змагання (відповідно, у 1940 році в Гельсінкі та в 1944-му — в Лондоні).

* * *

      Найменше країн-учасниць було представлено на ІІ Іграх у Сент-Луїсі (США) — лише 12.

      Олімпіади в Москві та Лос-Анджелесі бойкотувало чимало країн, відповідно, капіталістичного та соціалістичного таборів, по черзі, із США та СРСР на чолі.

* * *

      Кілька міст приймали Ігри по двічі — Париж (1900, 1924), Лондон (1908, 1948), Лос-Анджелес (1932, 1984) і ось тепер — Афіни. Греки бажали прийняти в себе Ігри Міленіуму, тобто 2000 року, аби ознаменувати цим столітній ювілей Олімпіад сучасності, однак, як бачимо, ледве встигають підготуватися до стартів, запланованих на чотири роки пізніше. Утім це не применшує значення нинішніх Ігор як продовженого у ІІІ тисячолітті легендарного спадку з давніх часів до нашої ери.

* * *

      Нинішні Ігри поб'ють одразу кілька організаційних рекордів. Зокрема, вперше на Олімпіаді змагатимуться представники понад 200 країн — 202 (у Сіднеї в 2000-му було 197). Число учасників зросло після того, як Міжнародний олімпійський комітет заново прийняв до своїх лав Афганістан, а Східний Тимор і мікроскопічне Кирибаті з населенням лише 77 тисяч осіб стали членами МОК вперше в історії.

      А ще Олімпіада-2004 стане найдорожчою за всі часи: на неї, через грецьку непостійність і потребу підвищення заходів безпеки, доведеться витратити 7,3 млрд. доларів. Для порівняння: попередня блискуче організована Олімпіада в Сіднеї коштувала лише 1,6 млрд. доларів.

* * *

      Наступна Олімпіада — 2008 року — пройде в столиці Китаю Пекіні. Цікаво, що вона може стати Іграми... транссексуалів. Адже, згідно з недавнім рішенням МОК, атлети, які зробили операцію зі зміни статі і юридично це оформили, через два роки після операції можуть брати участь в Олімпіадах. Цей дозвіл може призвести до того, що скоро серед бігунів, плавців і важкоатлетів найвищого класу не залишиться жодної «справжньої» жінки — лише «перероблені» чоловіки, які мають вищий рівень тестостерону і більшу м'язову масу, об'єм легень і серця. Але це вже буде зовсім інша історія...

«Український слід» на Олімпіадах

      Оскільки радянські спортсмени (а в їх складі — і представники УРСР) дебютували на Олімпіадах лише в 1956 році, з того часу ведеться й літопис участі українців у Олімпійських іграх. Хоча це явно неправильний рахунок. Адже українці з Галичини брали участь в Олімпіадах і як громадяни Австро-Угорщини, Чехословаччини, і не їхня вина, що ці метрополії шанувалися менше, аніж СРСР, котрий був не менш гноблячою метрополією, аніж та ж цісарська Австро-Угорщина.

      Що ж до царської Росії, то тут складніше. У спортсменів цієї імперії якось не складалося з Олімпіадами. Скажімо, попри те, що в Міжнародному олімпійському комітеті, обраному в 1894 році, був представник Росії — генерал Бутовський, росіяни не взяли участі в I Іграх у Афінах. Кажуть, через брак коштів. Хоча, як свідчать історики, Підготовка до Олімпіади-1896 тривала в багатьох великих містах, насамперед в Одесі, Петербурзі й Києві. Невелика група одеситів навіть виїхала до Греції, але грошей вистачило лише до Константинополя, довелося повертатися назад. Щоправда, один представник Росії, він же, можна вважати, — делегат України, киянин Мікола Ріттер, таки прибув до Афін. І навіть подав заявку на участь у змаганнях з боротьби і стрільби, але потім забрав її назад. Згодом Ріттер став одним із активних популяризаторів Олімпійських ігор у Росії...