Минулого року «УМ» помістила розлоге інтерв’ю з Анатолієм Ковальським про «таємниці кримського лісу». Пан Анатолій зі знанням справи — адже понад 13 років поспіль очолював спочатку «Кримліс», а згодом республіканський комітет із лісового і мисливського господарства АР Крим — повідав про реальний стан «зелених легенів» сонячного півострова. Поза увагою тоді залишились громадсько–політичні симпатії співрозмовника, хоча він їх і не приховував. Під час подій на київському Майдані пан Анатолій неодноразово їздив до столиці, а ще — разом із сином Сергієм проводив «євромайданівські» мітинги й пікети в Сімферополі.
9 березня 64–річний чоловік зник. Точніше, його та лідера української громади АРК, голову громадської організації «Кримський центр ділового та культурного співробітництва «Український дім» Андрія Щекуна місцеві «дружинники» у присутності співробітників лінійного відділу транспортної міліції схопили на пероні Сімферопольського залізничного вокзалу й вивезли у невідомому напрямку.
«Центр журналістських розслідувань» встановив, що до викрадання причетні активісти «Руского єдінства» — партії кримського лже–прем’єра Аксьонова. Згодом Сергій Аксьонов заявив, що Щекуна затримали співробітники спецслужб автономії. Мовляв, активіст та його побратими нібито займаються знищенням паспортів громадян, тому «провокаторів» чекає обмеження волі до проведення загальнокримського референдуму.
А позавчора не вийшов на телефонний зв’язок і Ковальський–молодший — Сергій. Напередодні ввечері він мав зустрітись із кореспондентом «Центру журналістських розслідувань», проте зустріч із невідомих причин так і не відбулася. Раніше Сергій розповідав, що йому і його родині продовжують надходити погрози аж до фізичної розправи. Відтак усю родину активісту довелося вивезти з Криму. А ще він повідомляв, що якісь неназвані друзі надали йому охорону...
60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>
Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>
Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>
Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>
Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>
Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>
