Війна без пострілів

Війна, яку ми не помітили

Насамперед визнаймо нарешті як факт те, що Київ уже не має контролю над Кримом. Так, центральна влада вчасно, навіть раніше, ніж решті України, перерахувала кошти бюджетникам та соціальні виплати, але вона не може контролювати діяльність держустанов, фіскальні органи та органи місцевої влади; віднедавна — навіть роботу «Чорноморнафтогазу». Кримські прокуратура, міліція та частина СБУ відверто співпрацюють з так званою «Самообороною Криму». Найбільші українські телеканали відімкнуті, транспортні ворота півострова, в тому числі повітряні, — закриті не тільки для вищих посадових осіб, а й для журналістів (їхати в автономію нині просто небезпечно). Апофеоз картинки — прикордонні стовпи, що почали вкопувати біля села Чонгар Херсонської області. У цій ситуації справи проти Аксьонова, Константинова та зрадника присязі контр–адмірала Березовського, порушені СБУ, і рішення київських судів про їх негайне затримання виглядають, м’яко кажучи, безсилими.

Єдиними повпредами держави Україна на півострові є змучені блокадою, але вперті українські військові. Тільки їхня сила духу є єдиним флагштоком для синьо–жовтого прапора над півостровом. Їм протистоять, окрім місцевих «дружинників» і прибульців–козачків, 18 тисяч «багнетів» регулярної армії РФ. Що б там не казав лукавий Кремль, а це військова окупація, здійснена без єдиного пострілу. Це, як називає її оглядач «Вашингтон Пост», тактика «спливаючої війни», апробацію якої провела РФ у Криму — «війни швидкої і завуальованої, яка, вірогідно, буде широко застосовуватися в майбутньо­му».

Відправною датою, від якої можуть стартувати ще більш небезпечні події, є 16 березня. Результати так званого референдуму передбачувані. Мало того, що він пройде без іноземних спостерігачів, за відсутності журналістів, окрім переважно російських, за невідь як складеними списками голосувальників (адже ЦВК, охарактеризувавши цей «плебісцит» незаконним, закрила доступ до списку виборців), без належної кампанії за участі всіх зацікавлених сторін. Усвідомлюючи, що це дійство бойкотуватиме значна частина проукраїнськи налаштованих мешканців, передовсім кримських татар, сепаратисти АРК «убезпечилися», не вказавши в «положенні про референдум» поріг явки. «У варіанті, прийнятому Севастопольською міськрадою, «референдум» визнається таким, що відбувся, у разі участі у ньому 50% виборців. У республіканському положенні поріг явки взагалі відсутній. Тобто «референдум» начебто відбувся, якщо на нього прийшли лише три «каліки». Я впевнений що і там, і там намалюють більше 50% явки, але кримські сепаратисти не такі впевнені, як севастопольські, тому про всяк випадок перестрахувалися», — коментує голова Комітету ви­борців України Олександр Черненко.

«Політика українських військових у Криму до 16 березня зрозуміла — ми не втягуємося у конфлікт. Але після 16–го їх назвуть «окупаційними» і почнуть вичавлювати з Криму. Як діяти? Чіткої відповіді на це питання військово–політичне керівництво країни сьогодні не має», — каже військовий оглядач, керівник видання Defence Express Сергій Згурець. Іншими словами, чи наші вояки отримають команду чинити опір (а в багатьох частинах збройові кімнати перейшли «під охорону» російських військових, тому «зброєю» буде хіба що голосне співання Гімну) — цей варіант розвитку подій малоймовірний, чи їх виведуть iз півострова з піднятими руками. Перший варіант — трагедія, другий — драма. Адже добра половина офіцерів та майже 80% контрактників мають у Криму дітей, сім’ї і полишати домівку не схочуть, тож цю категорію своїх захисників держава Україна не здатна захистити.

«У Генштабі України є, умовно кажучи, «партія голубів» і «партія яструбів», тих, хто схильний закликати до збройної відсічі, — констатує Згурець. — Виступаючи в парламенті у вівторок, Ігор Тенюх продемонстрував логіку «голуба» (міністр оборони, нагадаємо, пояснив, наскільки українська військова потуга поступається російській, заявивши, що «в нас є тільки тактика і бойовий дух». — Авт.). Проте навіть для цієї логіки його виступ видається занадто м’яким». Експерт певен, що військово–політичне керівництво країни не розробило чіткого плану дій щодо військових у Криму та загалом щодо реакції на можливі військові загрози з боку РФ на інших теренах. Ситуацію в Криму він називає патовою для обох сторін конфлікту. Чи може Росія наважитися ввести війська на територію Донбасу або, скажімо, Причорномор’я, аби взяти під контроль ті ГЕС, що живлять Дніпровою водою Крим? «Для цього в Москви немає таких, нехай навіть штучно роздутих, приводів, як у Криму — «захист росіян», — відповідає Сергій Згурець. — Проте я б не відкидав і такої можливості. Адже правила логіки в їхній грі відсутні. Принаймні я їх не бачу».

Подібну думку в розмові з «УМ» висловлює й політтехнолог, директор компанії персонального та стратегічного консалтингу Berta Communications Тарас Березовець. «Небезпека військового втручання залишається дуже високою, — каже він. — У тому, що сталося, винен Янукович: він провів свідому диверсію на знищення армії та спецслужб, поставивши на відповідні посади Лебедєва і Якименка. Росії не треба ніяких приводів. Теоретично, якщо вона захоче, — може швидко окупувати всю країну».

Натомість промінь світла у похмурому царстві припущень кидає директор Інституту глобальних стратегій Вадим Карасьов. «Журналісти, не нагнітайте ситуацію, — закликає мене експерт. — Ми до кінця не знаємо, яку гру насправді веде Путін. Президент Росії не дурний чи божевільний, як його хоче представити громадська думка. Не думаю, що він приведе війська на схід України. Війни в класичному смислі не буде. Його інтерес — федералізувати ослаблену Україну й отримати контроль — і політичний, і бізнесовий — над східними регіонами».

Коли Крим попроситься назад, в Україну?

Ситуацію після 16 березня важко прогнозувати, вона має багато варіантів розвитку. «Очевидно, первісно Путін мав план не обмежитися Кримом, розколоти Україну на дві частини. Цей план не спрацював. Зараз Кремль стоїть перед вибором: або «заморозити» ситуацію на півострові (аналогічно Придністров’ю), або вдатися до прямої анексії. У такому випадку Росія потрапить у міжнародну ізоляцію і зазнає значних втрат, — розмірковує директор Школи політичної аналітики НаУКМА Олексій Гарань, резюмуючи: Боротьба України за Крим не завершена».

У цій боротьбі важливу роль вiдiграють західні партнери Києва. «Жодна нормальна країна не визнає результатів кримського псевдореферендуму», — говорить Гарань. Про це свідчать навіть заяви таких квазісоюзників РФ у СНД, як Білорусь, Казахстан, Киргизія. Єдиним сьогодні, хто вітає «референдум Аксьонова», є режим Башара Асада. Розбирає цікавість, а як поведеться в нашому випадку екзотична острівна країнка Науру, котра після фінансової стимуляції з Москви визнала Абхазію та Південну Осетію?

Про придністровську модель як найбільш iмовірну говорить низка політичних експертів. Невизнана республіка, сіра зона з відсутністю інвестицій, умов для розвитку бізнесу, а відповідно з занепалою економікою і розгулом криміналітету, в якій гарантом «незалежності від добробуту» стоять військові частини РФ.

Що робити Україні? Перефразовуючи когось із великих, «що лишається переможеним? — чекати!» Треба чекати більш сприятливої геополітичної ситуації, впевнений Вадим Карасьов. Але необхідною передумовою цьому є побудова сильної, ефективної держави європейського зразку. За Карасьовим, «треба змінити дизайн держави». Він нагадує, що з 1955 року Австрія стала федеративною республікою, було досягнуто згоди між Заходом та СРСР про її нейтральний статус, в обмін на це радянські війська залишили країну.

Результат гри в кримські карти світ не визнає, де–юре АРК залишатиметься українською республікою, але де–факто Україна втратила її на багато років, припускає Тарас Березовець. Цей політолог, виходець iз Криму, якого пов’язують з автономією десятки важливих живих ниточок, каже, що половина мешканців нині щиро прагнуть в обійми РФ. «Єдиний шлях вплинути на кримчан — це продемонструвати в Україні «покращення вже сьогодні», — запевняє Березовець. — Тоді як Україна впевнено інтегруватиметься до Європи, продемонструє успіхи в економіці, соціальній та гуманітарній сферах, у Криму почнеться терор, путінські чистки, придушення свободи слова і бізнесу — все те, що асоціюється з ниніш­ньою Росією. Через роки кримчани так само дружно проголосують за повернення до складу України». Однак і тоді, на його думку, каменем спотикання лишатиметься Севастополь. «Місто можна тимчасово вивести зі складу України і підписати договір на зразок того, який свого часу Британія уклала з Китаєм щодо Гонконга», — ділиться ідеями експерт.