Врятовані легіоном ангелів

«Коли на вулиці все горіло, нічого не залишалося, як плакати і молитися. Ця робота вибухнула саме в ці хвилини», — згадує, як страшний сон, січневі бої на вулиці Грушевського тендітна художниця Олена Рижих. Її картину «Охоплена вогнем» на днях презентували на виставці «Вогонь любові. Присвята Майдану» в столичній галереї М17, що на Антоновича, 104 (станція метро «Палац «Україна»).

Куратор виставки Олеся Авраменко за дев’ять днів і ночей зібрала в одному приміщенні всіх художників, чиї картини, скульптури та інсталяції перегукуються з подіями на Майдані. Десяток митців працювали безпосередньо під час кривавих подій, як от Максим Вегера, який писав живописні роботи на вулиці Грушевського, а поруч горіли шини, стріляли і вибухали світло–шумові гранати. Або ж Матвій Вайсберг. Щодня він — на Майдані, а коли повертається додому, відразу береться за пензлик. На сьогодні Вайсберг завершує серію, присвячену революції, і зізнається, що з радістю б того не робив, що зараз робить: «Добре було б писати море або Київ. Але оскільки все вже сталося, я не можу не писати про це». На виставку в М17 він дав минулорічні роботи на тему Старого Заповіту, які чудово передають настрій та атмосферу на Майдані за останні три місяці.

А от Олександр Ройтбурд  узагалі своєю роботою «Той, хто піднімає прапор» підштовхнув Олесю Авраменко взятися за створення виставки. Художник протестує разом з усіма з першого дня студентської революції. Як живописець довго не міг нічого створити, пов’язаного з подіями на Майдані. Та коли на кілька днів відлучився з Києва, у нього народилися почуття, які вилилися на полотно.

Олекса Ман, Іван Семесюк і Андрій Єрмоленко на Хрещатику організували Мистецький Барбакан, де виставляють копії своїх робіт. У М17 презентували оригінали. Цікаво, що художники за час Майдану мало що написали, та причини, які вилилися згодом в революцію, вловили ще задовго до того. Як тільки в інформаційному просторі виринув спортсмен Тітушко зі своєю командою, які за гроші побили активістів протесту, художник відразу намалював його портрет і назвав «Гопник». Хлопці з Барбакану розуміють, що війна війною, а малювати і виставлятися треба. Життя триває і після гранат та пострілів. Однак, за словами Єрмоленка, найкраща виставка, присвячена Майдану, на даний момент — це сам Майдан. «Вогонь любові» слабо передає біль і радість, щастя і відчай, розчарування та ейфорію, гнів, гордість і лють, які активісти переживали з дня в день. Для активістів Майдан — це ще жива кровоточива рана, яку потрібно щодня перев’язувати. Ще не до мистецтва і метафор. Хоча хто його зна… Може, саме виставки й допоможуть перезавантажитися багатьом, вийти за межі революції в арт–простір.

Та для тих, хто не бачив кульмінаційних подій на власні очі і рідко ходить на Майдан навіть у мирний час, а то й узагалі там не бував, ця виставка просто в яблучко. Варто бодай вдивитися у диптих «Дорога мрії» Станіслава Жалобнюка. І відразу мурашки по шкірі. Будучи в Одесі, 21 лютого о 13.40—16.24 художника розривало від відчаю. Жалобнюк за цей час зобразив ялинку, створену з фотографії загиблих, що лежали на Хрещатику. «Йолка», з якої почалася кривава революція 1 грудня, чи то пак дорога мрій, піднімається в небо і розчиняється в абсолюті, здійснюючи мрії тисяч українців.

У спокійній атмосфері Центру сучасного мистецтва можна крупним планом роз­гледіти коктейлі Молотова, металеві каски, кулі, рукавиці, протигази, окуляри, колючий дріт. Тут же ж є мішені Єжи Коноп’є. Помаранчеві жилети, які носили лікарі й преса під час боїв, часто ставали мішенню для силовиків. Після того як Єжи створив інсталяції, активісти роздруковували його малюнки на одязі з написом: «Стріляй, я — українець».

Олеся Авраменко розуміє, що до виставки може бути багато запитань і зауважень щодо вчасності. Але починати колись треба. За її словами, в М17 відбувся старт, а далі інші галереї підхоплять революційну хвилю і продовжуватимуть висвітлювати за допомогою художніх форм тему Майдану. Олесина колега, куратор Єлизавета Бельська, пояснила, що в М17 сьогодні виставляються або роботи тих митців, які стояли на барикадах, будували ці барикади, знаходились протягом трьох місяців на Майдані і не мали змоги працювати і зараз це власне така психологічна реабілітація. Коли вони всі почуття, весь гнів, усі турботи, усе, що пережили і побачили, виплеснули на полотно. Або ж тих художників, які передчували події, можливо, кілька років тому, але ще не знали, що є трансляторами подій».

А от художник iз вірменським корінням Борис Єгіазарян не писав уже давно, тому що «всі дні був там. І 18–го вночі бився, і 20–го». «Я подумав, як узагалі ми вціліли, стільки пострілів було зроблено. Мені здається, що там легіони ангелів стояли, які руками ловили ті кулі. Інакше там вціліти неможливо було, це диво», — розмірковує художник і пропонує думати про хороше, дивлячись на позитивні сонячні картини у його виконанні задовго до Майдану.

Виставка «Вогонь любові» триватиме до 18 березня.