Паломництво до музеїв

Уперше духовний гетьман України Тарас Шевченко став народним. Його день народження, як це було з року в рік, не розмежували окремо для покладання квітів політиками з десятками охоронців на перекритих дорогах і для простих українців, які хотіли поклонитися Тарасу та мусили дочекатися своєї черги, коли завершиться офіційна частина.

Чернеча гора об’єднала представників різних конфесій і простих українців

У Каневі на Чернечій горі, де похований Шевченко, упродовж вихідних було велелюдно. До могили Кобзаря приїхало десятки тисяч людей з усіх куточків України і багато іноземців. Жодного чиновника з Києва та офіційної особи. «Це та щирість і піднесення в таке свято, якої ми й добивались останні 20 років незалежності», — зізналася канівчанка. Місцеві жителі відзначили, що цього року було менше екскурсійних автобусів, проте принаймні вдесятеро більше українців, ніж зазвичай, приїхало сім’ями на власних автомобілях. 200–річчя Тараса стало справжнім родинним святом, яке відзначали молитвами, піснями народних колективів і бандуристів та творами на слова Кобзаря. Усе так, як хотів Тарас.

Новообраний гендиректор Шевченківського національного заповідника в Каневі Василь Тулін розповів, що сьогодні якраз втілюється у життя прохання Тараса Григоровича: «Обніміться ж, брати мої. Молю вас, благаю!». День народження Шевченка об’єднав не тільки українців, а й церкву. Біля підніжжя Чернечої гори дев’ятого березня представники трьох церков УПЦ Київського патріархату, УАПЦ та УГКЦ освятили козацьку церкву на честь Покрови Пресвятої Богородиці (Тарасову церкву) за малюнком Мюнца та історичними джерелами.

На Тарасовій горі люди віталися словами «Слава Україні!», тепло спілкувалися і раділи з того, що їм ніхто не заважав охоронцями і написаними сценаріями. До «осучасненого» Ларисою Скорик музею не поспішали, хоч вхід був безкоштовний. «Там немає на що дивитись», — відповідали люди. За словами мистецтвознавців, виставка організована неправильно, експонати виставлені у незрозумілому порядку. Проте у музеї запевнили, що впродовж останніх кількох днів їх відвідали не мало не багато — майже 20 тисяч людей.

Тарас у Києві: торт, шампанське і Шевченкове віче

Найзатишніше святкування дня народження Тараса у Києві відбулося у першому в Україні літературно–меморіальному будинку–музеї Шевченка, що поруч із майданом Незалежності. Щороку з самого ранку сюди приходять актори, науковці, шевченкознавці й ті, хто тільки відкриває для себе слово Пророка. Директор Інституту літератури ім. Шевченка НАН України Микола Жулинський за традицією приніс торт і шампанське. Десятого березня музейники запросили у будинок, в якому жив і працював Шевченко, священиків із Михайлівського собору. Вони відправили поминальний молебень. На ґанку будинку кожному з відвідувачів працівники музею пропонували пригоститися святим хлібом з великої тарелі й «пом’янути незлим тихим словом» Тараса Григоровича.

До будинку–музею прийшли й активісти Євромайдану. Хлопці вже понад 100 днів живуть на Майдані, а досі не знали, що поруч iз ними є таке затишне місце. Екскурсоводи особливу увагу звернули на історію Жовтневого палацу, в якому сьогодні відпочивають активісти, на будинок Профспілок, що згорів у ніч iз 18 на 19 лютого, на сам майдан ХІХ століття з ярмарком посеред площі та фонтанами, а також на козацький монастир у Межигір’ї, куди сьогодні українці масово їздять на оглядини маєтків Януковича.

Міністр культури Євген Нищук замість офіційного святкування 200–річчя Шевченка розпорядився провести Шевченкове віче на Майдані. Режисери дійства назвали його «Встане Україна — світ правди засвітить!». В обідню пору на Майдані зібралося кілька тисяч людей. Першим на сцені виступив «голос Майдану», а відтепер міністр культури Нищук. Він продекламував кілька віршів Кобзаря, у тому числі «Заповіт». Шевченка різними мовами прочитали і представники посольств.

Напередодні 200–річчя лідер гурту «Кому вниз» Андрій Середа відмовився від запрошення Мінкульту виступати на сцені Майдану. За словами співака, він не виконав свій «Суботів» для активістів «через «неадекватність організаторів сцени», режисера, екс–міністра культури Василя Вовкуна, який «все робить у кредит» і за його керівництва було «спалено батьківську хату Шевченка», а також артиста, «поряд з яким не хоче знаходитися жодна чесна команда». Кого саме Андрій Середа мав на увазі, він не уточнює. Та з словами музиканта частково можна погодитися. Адже на сцені справді було багато нікому не відомих російськомовних бардів та декламаторів.

Також режисер розпорядився зняти портрет Шевченка зі сцени, прикрашений вишитим рушником, який тут висів з початку революції. Замість скромного Тараса повісили великий банер.

Ремонт, скандал і перемир’я

Багато людей чекало на відкриття Національного музею Шевченка. Всім кортіло якомога швидше подивитися на скляний атріум і нову експозицію. З нищівною критикою виступили екс–директор музею Шевченка Наталя Клименко і художник Анатолій Гайдамака. Нейтральну позицію вибрали Євген Нищук, Микола Жулинський і екс–директор заповідника «Софія Київська» Неля Куковальська. Звичайні ж відвідувачі не «копирсалися у білизні», шукаючи недоліків. Їм подобалося все — і мармурова підлога у внутрішньому дворику, і експозиція у 13 залах, де багато скляних вітрин і тумб. За день у музей завітало 4 тис. відвідувачів.

Наталя Клименко розказала, як усе було за її управління і наскільки без змісту і логіки виглядає музей зараз. Найбільше її обурило, що реставратори замурували вікно і на його місці повісили портрет Євгена Гребінки. «Це карається законом про охорону культурної спадщини», — відзначила пані Клименко. Їй також не сподобалося, що в одному залі «втулили» 14 років Шевченка у картинах та історичних документах, які раніше зберігалися в шести залах. Музейниця не зрозуміла доцільності скляних «брам», якими відгороджені роботи і вітрини із клімат–контролем. За словами працівників музею, там постійно можуть зберігатися оригінали. Кожні три місяці у вітринах виставлятимуть нові оригінальні твори Шевченка, які досі зберігалися у фондах і виставлялися раз на рік на один–два дні. Та екс–директор, уважно розглянувши вітрини, відзначила: «Повинні стояти датчики. Датчиків ви не побачите, там є тільки пластина. Хто буде відповідати за оригінали, які можуть вицвісти?». Пані Клименко висміяла скляні тумби, в яких у три ряди розмістили експонати. Деякі книги, копії рукописів і особисті речі шляхтичів ХІХ століття лежать практично на підлозі. Щоб їх розглянути, слід або присідати, або ставати в неестетичну позу».

Анатолій Гайдамака відзначив, що така «реконструкція музею Шевченка в Києві —знущання над Кобзарем». І додав, що «сьогодні музей Шевченка — це друге Межигір’я». 20 років тому в музеї Шевченка працювала Тамара Федосєєва. У неділю літня жінка прослухала дві екскурсії. «Це просто жах. Вони думають, що те, що вони зробили з музеєм, це Європа. Як можна так спаскудити музей? У першому залі мали б бути фотографії, як будинок виглядав до ремонту, і фотографії з попередньої експозиції. Хай люди порівнюють, що було і що стало. Екскурсоводи взагалі нічого не розповідають про історію будинку, а це ж архітектурна пам’ятка», — стурбована Тамара Федосєєва.

Микола Жулинський висловився більш спокійно: «Атріум потрібний, і хороший. Тут можна проводити конференції, «круглі столи», зустрічі. Що стосується експозиції, вона тільки після ремонту, немає тепла і затишку. Відчуття холодності і нарочитої функціональності. Треба було б чимось зігріти це все. Виставка зроблена за принципом «демонструємо, показуємо, констатуємо». Все–таки повинен бути більший зоровий ряд, який міг би трішечки отеплити експозицію. Хоча мені здається, вони зробили те, що змогли. Де могли, виставили оригінали».

Архітектурне рішення музею схвалила і екс–директор заповідника «Софія Київська» Неля Куковальська. До експозиції в неї є певні зауваги. Та вона вірить, що якщо працівники музею підуть на діалог з екс–працівниками і шевченкознавцями і не будуть одні, й iншi свої амбіції ставити на перше місце, тоді все можна швидко вдосконалити.

Євген Нищук також не засу­джував ремонт та сказав, що буде «експертна рада, яка оцінюватиме, скільки потрачено, і доцільність цих витрат». Під час відвідин музею він відчув «певну штучність». «Музей Шевченка — це своєрідний храм. Він повинен бути намолений. Я поки що тут цього не відчув. Тут є певна штучність, я не зовсім погоджуюся з багатьма експозиційними роботами».

Директор музею Дмитро Стус, вислухавши всю критику, спромігся тільки на виправдання: «Від сорому я червоний, як буряк». За його словами, «коштів на експозицію виділено не було, тому виникло питання, хто візьме на себе дизайнерський труд зробити це безкоштовно. Це взяла на себе Лариса Скорик».