Таємниці Шевченка

Робота над фільмом власного виробництва «Таємниці генія Шевченка» на «1+1» тривала більш ніж півроку. «Перш ніж сісти за сценарій, я протягом кількох місяців перечитала різні біографії Тараса Шевченка — від дорадянських до сучасних, зустрілася з людьми, які відповіли на більшість моїх запитань, і, звісно, перечитала твори Шевченка, до яких не доходили руки ще з університетських часів, — розповідає автор фільму Світлана Усенко. — Ми постійно консультувалися з шевченкознавцями у Києві, їздили знімати Шевченковими місцями в Україні, були у відрядженнях у Росії і Казахстані».

«Таємниці генія Шевченка» — це результат роботи… департаменту журналістських розслідувань каналу «1+1». Поряд з класичною біографічною лінією автори представлять нестандартно–сенсаційну. «Навіть у народженні Тараса Шевченка існує таємниця, — переконує Світлана Усенко. — Виявляється, у метричній книзі, де констатується факт народження Тараса Шевченка, ім’я матері «Катерина» виправлено. Взагалі метричних книг у кожному поселенні тих часів було по дві: одна зберігалася у приходській церкві, а іншу відправляли до Київської духовної консисторії. У Державному історичному архіві України ми знайшли другу книгу — там написано, що мати Тараса Шевченка — Агафія. Таке ім’я мала молодша сестра дружини Григорія Івановича Шевченка. За переказами, Агафія стала покриткою, бо народила позашлюбну дитину. А згодом батько, Яким Бойко, відправив її у сусіднє село, подалі від ганьби. Нащадків Агафії нам вдалося відшукати у селі Лозівок, що на Черкащині, біля відомішого населеного пункту Мошни. Відомий професійний графолог Інесса Ґольдберг з Ізраїлю, яка працювала з фотокопіями документів, зробила висновок, що обидва слова, і Катерина, й Агафія, писала одна й та ж людина».

Свій погляд у команди з «1+1» на те, чому в засланні Тарасові Шевченку заборонили малювати. «У Московському архіві з шести томів справи про Кирило–Мефодіївське товариство зберігся лише один, — розповідає Світлана Усенко. — Втім мені вдалося розшукати документи за початок ХХ століття, де існують посилання на те, що цар заборонив Шевченкові малювати, бо той зображував жінок не пуританками, по–сучасному можна сказати — малював сороміцькі малюнки. Як, до речі, і його вчитель, який доклав багато зусиль до викупу Шевченка з кріпацтва, — Карл Брюллов. Узагалі Тарас Шевченко себе у першу чергу вважав маляром, художником, а не поетом».

Окрім документальних зйомок, у майже тригодинній стрічці «Таємниці генія Шевченка» близько 40 ігрових сцен, у яких відтворено важливі епізоди життя поета і художника. Молодого Кобзаря грає Ігор Судаков — студент–режисер, старшого — Юрій Сушко, художній керівник театру «Райдо». «Оскільки зняти XІX століття у XXI непросто, режисер проекту Олена Єлісєєва знайшла, як на мене, геніальне рішення: за допомогою художників–постановників, молодих дівчат–студенток із Художньої академії Васси–Кароліни Багаліки та Катерини Котенко, ми створили спеціальний простір у павільйоні», — каже Світлана Усенко. У кадрах разом із професійними акторами періодично буде з’являтися вся знімальна команда каналу «1+1». У такий спосіб телевізійники вирішили підкреслити присутність Тараса Шевченка у сьогоденні.

Із двох паралельних ліній — біографічної та науково–популярної — складається документальний фільм власного виробництва канала «Інтер» «Шевченко. 200 років самотності». До роботи над стрічкою як експертів залучали традиційно літературознавця, шевченкознавця, графолога, а також антрополога, психоаналітика й інших фахівців.

«Сподіваюся, фільм буде несподіваним для глядачів, — каже Ганна Гомонай, яка разом із Сергієм Дорофєєвим є ведучою проекту. — Ми намагалися відійти від образу культової фігури, генія українського народу й ікони. Намагалися показати живу людину, яка була у полоні своїх почуттів, переживань, страждань, мрій».

Команда «Інтера» знімала, зокрема, у Санкт–Петербурзі, в Яготині, у маєтку Тарнавського у Качанівці. У фільмі будуть реконструкції подій. Скажімо, сцена, коли у Санкт–Петербурзі на Шевченка буквально навалилася слава — у колі тогочасного пітерського бомонду, в найпопулярнішому театрі. «Для мене особисто було відкриттям, що Тарас Шевченко тоді практично втратив свідомість, — каже Ганна Гомонай. — Ми підняли спогади очевидців, щоб зрозуміти, чому так сталося. Шевченко довго йшов до визнання, він пишався тим, що його прийняли у вищому світі. Втім перша зустріч із ним віч–на–віч стала стресом, своєрідним ударом».

Не оминули «інтерівці» й тему взаємин Шевченка з жінками, його особистого життя. Знайомство поета з Варварою Рєпніною тривало не більше 100 днів — це період, коли Шевченко жив у маєтку Рєпніних в Яготині, — але саме ця жінка через багато років зібрала кошти, вклала свої власні, щоб дерев’яний хрест на його могилі замінити на кам’яний. «Сплетіння емоцій і людських історій — iз цього складається «Шевченко. 200 років самотності», — резюмує Ганна Гомонай.