«Введення іноземних військ збалансує російське нахабство»

«Усі подальші пертурбації російських військових будуть обмежуватися Кримом»

— Пане Сергію, якою є ймовірність розгортання конфлікту з Росією на материковій частині України?

— Я б не оцінював як високу ймовірність переходу сухопутної ділянки кордону в межах Луганської та Донецької областей, тому що це зараз не вкладається в плани росіян. Завдання РФ на даному етапі — забезпечити присутність російських військ у Криму до завершення там референдуму. Думаю, що всі подальші пертурбації військових будуть обмежуватися Кримом.

— Ви згадали області Донбасу. Це що, найбільш вразлива ділянка кордону?

— Ви запитуєте, виходячи з логіки війни, яка себе вже вичерпала. Ніхто не пускатиме танкові колони в суходільних зонах. У Луганську й Донецьку військова присутність України є мінімальною, і це є наслідком помилкової політики оборони, бо ніхто не вважав, що на сході знайдуться вороги. Тож у межах цих областей розміщені хіба що окремі протиповітряні підрозділи — наземних частин там майже немає. Але є аеромобільні частини, які можуть бути швидко перекинуті в ті зони.

— Те, що зараз у Криму українська армія не чинить росіянам спротиву, є ознакою нашого військового безсилля, небажанням проливати кров чи, власне, і тим, і другим?

— Свого часу в Косові, у Приштіні, генерал Кларк міг із легкістю відбити атаку російського взводу, тим паче що сили НАТО значно переважали його. Однак він ухвалив рішення не сприяти ескалації конфлікту. Тепер до наших реалій: план Путіна полягає в тому, аби підбурювати до використання вогню з нашого боку. Якщо зараз буде використана зброя і буде вбита будь–яка людина в однострої, на ній тут–таки з’явиться шеврон російської армії і вся пропагандистська машина говоритиме, що українці вбивають росіян у Криму. За таких умов війна стане «гарячою», а ми до «гарячої» війни не готові. Наше протистояння «очі в очі» є більш ефективним, тим паче що на нього дивиться весь світ.

«На оснащення кількох мільйонів особового складу в Україні вистачить стрілецької зброї»

— Чоловіки нині масово ринули до військкоматів. Як ви можете оцінити арсенали України з точки зору того, скільки одиниць­ бойового складу може озброїти українська армія?

— Не вдаючись у деталі, скажу так. Зараз відбувається часткова мобілізація людей з особливо дефіцитними для війська спеціальностями. Армія не потребує повної мобілізації. В тому, про що ви кажете, здебільшого проявляється бойовий дух, на якому тримається українська армія та українське суспільство. Це говорить про те, що ми готові вести справедливу війну та захищати свою територію.

Тепер з приводу оснащення. Якщо казати про стрілецьку ­зброю, то накопиченими в Україні її одиницями можна озброїти декілька армій. На оснащення декількох мільйонів особового складу вистачить…

— Це лише стрілецька зброя…

— Знаєте, бували в історії такі «варіанти», коли наддержави зазнавали поразки і, попри свою велику міць, поверталися додому битими тими, хто за технічним рівнем був значно слабшим. Прикладом слугує хоча б війна В’єтнаму проти Франції й Америки. Тож не треба аж надто переоцінювати російську військову потужність, тим паче що вони є загарбниками, і вже одне це не дозволить їм вести війну так, як вестиме її українська сторона.

— Які дефіцитні для війська спеціальності ви мали на увазі, коли говорили про мобілізацію?

— Про це краще дізнатися у військкоматах.

— І все–таки…

— Призов зараз охоплює невелику кількість людей. Посилюються передусім самі військові комісаріати, щоб трохи розширити можливості самих військкоматів для проведення документальної роботи. Це — перший етап, пов’язаний із мобілізацією. Великої «відмашки» не було, та й не буде, бо в цьому нема потреби.

— Кого призивають в першу чергу?

— Тих, хто є у військовому резерві, тобто тих, хто проходив збори регулярно — саме ці люди зараз поповнюють штати тих підрозділів, де вони приписані в мирний час. Ці резервісти повністю покривають відповідні військові структури.

— Але перевагу віддають чоловікам до 27 років? Ті ж, кому 40 і більше, скаржаться, що їх не беруть, хоч саме вони пройшли Афганістан тощо…

— Та ніхто нікого нікуди не бере! В Україні мобілізація не відбувається. Зрозумійте, що мобілізація — це формування нових підрозділів, а зараз нові підрозділи не формуються, лише призиваються люди для поповнення штатів військкоматів (в них зазвичай буває 2–3 особи, а зараз їх кількість треба довести до 10). Другий напрям — це резервісти, тобто ті, хто вже приписаний до певних частин. Вони вже знають, куди їм приходити і що робити. Та й в указі в. о. Президента написано про навчальні збори, а не про мобілізацію.

«Існує євростандарт: 100 тисяч особового складу коштують 10 млрд. доларів, ми ж витрачали 1 млрд.»

— Про російську армію. Те, що ми бачимо по ТБ, свідчить про прекрасну екіпіровку росіян. Хоча й був ролик в інтернеті, де найновіший автомобіль «Тигр» не може здолати звичайний бордюр, але хай там як… Нове сучасне озброєння є у всього війська РФ чи лише в тій його частині, яка позує перед телекамерами в Криму без знаків розрізнення?

— Російська армія — це єдина армія, поряд із турецькою, яка не зменшила минулоріч обсяги коштів на своє утримання, а, навпаки, збільшила їх. Вона лишається лідером у витратах на оборону на європейському театрі воєнних дій. Нам треба робити з цього висновки та озброювати свою армію. Так, російські військові оснащені краще, ніж наші.

— І недарма нова влада каже, що протягом останніх трьох років українську армію знищували цілеспрямовано?

— Недарма. У нас витрати на оборону не перевищували 1 мільярда доларів. І це на армію чисельністю 180–200 тисяч бійців. Проте існує євростандарт: 100 тисяч особового складу коштують 10 мільярдів доларів. І ми хочемо, щоб люди, які не мають нормального оснащення, зарплат і вишколу, ефективно захищали державу…

— Ви самі кажете, що не силою єдиною…

— Цю війну ми переживемо, а от далі державі слід серйозно замислитись над боєздатністю армії.

— З приводу коштів зрозуміло. Давайте з приводу вишколів. Спільні навчання з НАТО, які проводять рік у рік, дають щось нашим військовим?

— Дають. Будь–які навчання дають результат. При Януковичі таких навчань було менше, зате гроші на міліцію, яка не має ні танків, ні кораблів, були значно більшими, аніж видатки на армію.

— Перехід на контрактну армію із кінця 2013 року ситуацію поліпшить?

— За умови належного фінансування — так. Я ще раз кажу: як би ми армію не назвали — хоч контрактною, хоч як завгодно — якщо ми даємо на її утримання одну копійку, вона не проіснує.

— Ще один аспект, який зараз багато обговорюють: чи вважаєте ви помилкою відмову України від ядерної зброї в 90–х роках?

— Ні. Якби в нас була ядерна зброя, ми мали б проблеми з її утриманням. Вона висмоктувала б грошей значно більше, ніж ми мали б із неї зиску.

«Крім Березовського, інших зрадників не було. І не буде»

— Пане Сергію, на вашу думку, як можна допомогти заблокованим у Криму українським військовим частинам? У них же помалу вичерпуються запаси всього необхідного, зокрема й харчів…

— У вас є дані про те, що наші військові голодують?

— Загалом, ні, хоча з корвета «Тернопіль» подібні сигнали надходили.

— Поки що наші військові частини охороняють зброю. І питання перебуває в політичній площині. Якщо справа дійде до того, що наші військові голодуватимуть, буде вирішуватись питання, як передати їм їжу. Та поки що цього нема. А запаси і харчів, і всього іншого є достатніми.

— Про кадри. Ексцес із контр–адміралом Березовським — командувачем ВМС України, який перейшов на бік ворога й присягнув «жителям Криму й Севастополя», — виняток із правил? Як ви взагалі оціните керівну верхівку ЗСУ?

— Поки що жодного випадку зради, окрім пана Березовського, не було. Я переконаний, що не буде й надалі. Переходу українських військових на бік незрозуміло якої влади не сталося, і провокації росіян не мали жодного результату. Дух українського війська — на тлі браку фінансування і належної технічної бази — це те, що нікому не вдалося здолати.

— Дух духом, але чи можемо ми розраховувати на військову допомогу НАТО та ЄС?

— Можемо. І вони можуть її надати, але чи знадобиться вона нам — залежатиме вже від того, як розвиватиметься ситуація з Росією.

При найгіршому розвитку подій ми можемо попросити в Заходу підрозділи для охорони атомних станцій і для миротворчих функцій у Криму. Введення іноземних військ збалансує російське нахабство.

— Багато хто порівнює ситуацію в Криму з Абхазією, хтось — із Югославією чи навіть війною в Перській затоці (якщо справдяться найгарячіші прогнози). Особисто у вас цей конфлікт які викликає асоціації?

— Мені це нагадує традиційну стратегію російських операцій щодо найближчих кордонів. Якщо держави за цими кордонами Росія не може зробити своїми сателітами, вона просто створює їм проблеми. Так було і в Придністров’ї, і в Грузії, а тепер уже й в Україні. Створюється пояс нестабільності на тих теренах, які чинять супротив впливу Росії. Завдяки цьому РФ ще й намагається впливати певним чином на Європу.

— При цьому росіяни штампують чимало «дези», широко використовують постановочні кадри про безчинства «бендерівців» та страждання їхніх «жертв». Яку роль у нинішньому протистоянні відіграє ще й інформаційна війна?

— Постановочних кадрів не так і багато. Але це свідчення того, що Росія готувалась до цієї операції не вчора й не позавчора. Вона почала готуватись до неї з моменту приведення до влади Віктора Януковича. І адресувала свою пропагандистську кампанію перш за все сходу України, де домінують російські мас–медіа. І з цього також, а не лише з недофінансування армії, слід робити висновки.