Номернi знаки засвiдчують, що цей вiйськовий автомобiль пiдпорядкований Пiвденному вiйськовому округу РФ, штаб якого — в Ростовi–на–Дону. (Рейтер.)
Спочатку невеличкий екскурс у минуле. У червні вже далекого 1992–го автору цих рядків, тоді капітану, кореспонденту–організатору відділу бойової підготовки газети Групи російський військ на Закавказзі, довелось бути свідком облаштування у казармах вертолітного полку в Цхінвалі перших на просторах СНД легітимних миротворців. Точніше — казарми вертолітників віддали солдатам і офіцерам одного з парашутно–десантних полків 76–ї Псковської повітряно–десантної дивізії. Бійці ж батальйонів із Тбілісі й Владикавказу змушені були розміститись у своїх наметах неподалік. Усі військовики отримали у столиці бунтівної республіки Південна Осетія офіційний статус «змішаних сил із встановлення миру і правопорядку» (це передбачалось Дагомиською угодою, яку підписали лідери Росії і Грузії — Борис Ельцин і Едуард Шеварднадзе). Новоспечені миротворці тоді не приховували своєї приналежності до держави, роду військ, військових звань тощо. Сьогодні російські вояки в Криму неохоче відповідають журналістам навіть на запитання, якій країні вони служать. Дехто після тривалих вмовлянь визнає, що «та, звісно, з Росії», але більшість відмовчується — наказ Головного верховнокомандувача. Днями ж Володимир Путін заявив, що нема в Криму військ РФ, то перевдягнута «самооборона Криму».
Імовiрно, підрозділи згаданої Псковської дивізії, яка віднедавна стала десантно–штурмовою, теж сьогодні присутні у Криму, зокрема, блокують українські з’єднання і частини у Перевальному, Севастополі, Новофедорівці, поблизу Судака, Євпаторії, на аеродромі Бельбек. Можливо, цю «шляхетну» місію перебрали на себе бійці 31–ї Ульяновської окремої десантно–штурмової бригади чи 3–ї Тольятинської окремої бригади спеціального призначення ГРУ Росії. Що стосується Керчі й Феодосії, то там українські частини «охороняють» колеги по зброї з 801–ї окремої бригади морської піхоти російської Чорноморської піхоти. Нагадаю також, що штаб і головні підрозділи цього з’єднання дислокуються в межах Севастополя. Цей факт доконаний. «Деяких представників цього з’єднання, — зізнався «УМ» командир Першого Феодосійського батальйону морської піхоти підполковник Дмитро Делятицький, — ми добре знаємо в обличчя, позаяк разом ходили на спільних парадах у Севастополі, неодноразово працювали на планових тактичних навчаннях на морському десантному полігоні ЧФ «Опук».
Заходився врегульовувати «кризову ситуацію» на нашому півострові і Південний військовий округ (оперативне командування) зі штабом у Ростові–на–Дону. Про це свідчить хоча б той факт, що особисто заступник його командувача генерал–лейтенант Турчинський, як ми повідомляли раніше, зустрічався з комбатом українських морпіхів у Феодосії і схиляв скласти зброю. А також те, що новоспечений кримський прем’єр Сергій Аксьонов (до речі, лейтенант–політпрацівник запасу, що жодного дня не служив в армії) разом із нинішнім командувачем Чорноморського флоту віце–адміралом Вітком на відомчому вертольоті облітав частини ЗС України і схиляв українських офіцерів до державної зради. На «ростовський слід» також вказує той факт, що «козаки–мітингувальники» під воротами штабу ВМСУ в Севастополі на очах «УМ» зв’язувались із Ростовом, аби отримати подальшу консультацію.
Міністр оборони Росії очам своїм не вірить
Міністр оборони Росії Сергій Шойгу переконує, що в Криму «абсолютно немає російських військ». Представлені журналістами фотографії і відео, на яких видно номерні знаки 21–го регіону РФ, міністр називає «провокацією». Як передає агенція «Інтерфакс», на запитання про відеоролики, де «неопізнані військовослужбовці» визнають, що прибули з Росії, Шойгу сказав: «Це нісенітниця повна». А з приводу наявності у нібито загонів кримської самооборони сучасних броньовиків «Тигр» і «Рись», які є на озброєнні РФ, Шойгу відповів: «Поняття не маю, звідки вони взялися».
60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>
Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>
Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>
Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>
Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>
Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>
