Новий трюк під «куполом»

Головна вимога Майдану — оновлення влади — застрягла на півдорозі до виконання. Президентські вибори призначені, вибори київського мера (і ще деякі місцеві) — так само, міністерства та обласні адміністрації пережили де більшу, де меншу ротацію, не вистачає хіба що «перезавантаження» Верховної Ради. Тим часом кулуари парламенту переповнені «прохачами» й «пошукачами», особливо ж колоритні персонажі з минулого товпляться на Садовій — там, де розташована більшість комітетів ВР. Кожен із них прагне собі крісло чи бодай крісельце, і оскільки число охочих зростає, деякі політики звертаються до особливо настирливих громадян через «Фейсбук»: мовляв, годі вже дзвонити й канючити...

Люстрація по–українськи — тема особлива. Ще не встигли вигнати з Радбезу одіозного Рената Кузьміна, як у заступники голови СБУ лізе не менш одіозний Микола Герасименко — той, що ще в 2001–му клепав справу проти учасників «України без Кучми». Не встигли перетравити домінування «Батьківщини» на керівних (хай і тимчасових) посадах — як учора компанію
в. о. Президента Олександру Турчинову склав новопризначений голова його адміністрації Сергій Пашинський, нардеп від БЮТ.

А тим часом, поки штаб «Батьківщини» з Турівської переїздить на Банкову, йдеться про ймовірність призначення «регіонала» Нестора Шуфрича першим заступником Голови Верховної Ради — в парламенті, який розійшовся відпочивати до 11 березня, вже зареєстровано відповідний законопроект.

Крім попередніх «подвигів», Шуфричеві приписують керівництво штурмом Майдану 11 грудня — тоді, як ми пам’ятаємо, була друга суттєва атака на наметове містечко протестувальників, яка обійшлася, слава Богу, без жертв. У судовому порядку участь колишньоо соратника Медведчука і Януковича в тодішній розправі не доведена, але суб’єктивно — у цього ймовірного призначення дуже поганий запах. Утім iз цим погоджуються не всі.

Керівник Могилянської школи політичної журналістики Олексій Гарань, приміром, вважає, що не слід брати за зразок керівну верхівку Ради, яка склалася при Януковичі й полягала в узурпуванні обох чільних посад правлячою коаліцією (Рибак — Голова ВР, Калєтнік — перший віце–спікер, тоді як до «просто» віце–спікера Кошулинського головування ніколи не доходило). Мовляв, частково місця слід надавати й парламентській меншості. «Віддати крісло Шуфричу — це демократично. Ми зараз змушені йти на компроміс. Раніше я б першим кричав про те, що слід відділити бізнес від політики, що не можна допускати Таруту та Коломойського до головування в ОДА, але зараз, коли на кону — цілісність країни, деякі посади доводиться віддавати, — каже політолог Гарань. — Зовсім інша була б ситуація, коли б нову владу визнавали в усіх регіонах країни. Є кроки вимушені, і хоча особисто я руку Шуфричу подати не можу, але політика є політика».

У можливому призначенні Шуфрича дехто бачить іншу логіку: зараз одним із тіньових керівників–розпорядників у владі є Юлія Тимошенко, а в Нестора Івановича з нею в минулих каденціях були вельми приязні стосунки.

Не Шуфричем єдиним — експерти говорять і про інші підстави для «перезавантаження» парламенту. «Зараз кілька десятків депутатів — якщо не сотня — ігнорують засідання ВР, хоча карточки їхні голосують. Плюс то з’являється інформація, що «регіоналка» Таїсія Повалій переїжджає жити за кордон, то говорять про те, що син Януковича вже навряд чи прийде колись до Ради... Ми маємо кворум, парламент дієздатний, але треба пам’ятати, що законодавством усе–таки передбачені 450 депутатів. І політичні моменти, і морально–етичні вимагатимуть оновлення Верховної Ради відповідно до нових реалій», — говорить у коментарі «УМ» голова Комітету виборців України Олександр Черненко, маючи на увазі потребу дострокових ви­борів парламенту.

Утім він же й додає: «Якщо наступний Президент зможе сформувати під себе коаліцію, він не стане педалювати питання дострокових парламентських виборів. Але проблема ще й у тому, що суспільство цього потребує».

Суспільство дійсно прагне дострокових парламентських ви­борів, наголошує в розмові з «УМ» депутат–«УДАРівець» Валерій Карпунцов. «Це вимога Майдану. Як бути з коштами? Знайти механізми проведення виборів за потреби можливо», — каже один із чільних юристів партії Кличка.

«Ми мусимо добиватися повного перезавантаження влади, тож дострокові парламентські вибори мають відбутися, — переконаний депутат від «Свободи» Андрій Іллєнко. — Але вони мають відбутися вже після того, як пройдуть президентські. Парламент — єдиний орган в Україні, який має повну легітимність. Відмовлятись від нього зараз, в умовах агресії з боку Росії, неможливо. Крім того, ми маємо змінити правила гри. Якщо зараз знову піде в хід роздача гречки — ми отримаємо той самий парламент. Потрібне нове виборче законодавство — пропорційне, з відкритими партійними списками. Однак, наголошу, це має статися вже після того, як в Україні буде новий Президент».

Чи всі провідні політичні сили підтримують цю ідею? З теперішньою владою все більш–менш зрозуміло — вона, очевидно, додасть собі ваги після «перезавантаження» парламенту. Інша річ — комуністи й «регіонали». І ті, й ті прогнозовано чинитимуть опір і новому виборчому законодавству, й ідеї перевиборів як такій. Однак не все так безнадійно, вважає політолог Гарань. У дечому він погоджується із зацитованим вище Іллєнком, додаючи: «Ми не можемо створювати вакуум влади, тож варто спочатку провести президентські вибори, а вже потім замислюватися над парламентськими. Рильце в пушку у багатьох, але тут вибір доведеться робити між тим, чи бути притягнутим до відповідальності, чи спокійно собі піти і далі займатися своїми справами».

Про «грішки» політиків у коментарях «УМ» згадав і Олександр Черненко. Втім він застеріг: люстрація — це поняття, яке не застосовується до парламенту. «Рада — представницький орган, а люстрація стосується органів виконавчої влади. Хоча це не означає, звісно, що відповідальність не повинна наставати. Якщо хтось із депутатів був помічений у правопорушеннях, прокуратура має внести відповідне подання, і такий депутат повинен бути позбавлений недоторканності. Головне, щоб усе відбувалося в межах правового поля», — підкреслює голова КВУ.

Отож чекатимемо: і виборів, і настання тотального правопорядку, який повернене в українську політику обличчя, а не «рильця в пушку».