Ворота в Індію

05.03.2014
Ворота в Індію

Знаменита арка «Ворота Індії».

Кожне з великих міст Індії справляє незабутнє враження. У цьому чарівному сузір’ї Бомбей — одна з найяскравіших зірок. Бомбей — так ми звикли називати це місто, якому кілька років тому повернули стару, історичну, назву — Мумбай.
Мумбай — адміністративний центр штату Махараштра. Його вважають найбільш заселеним у країні містом — за даним перепису 2001 року, тут мешкало майже 12 мільйонів осіб. Це великий порт на березі Аравійського моря: його вантажообіг сягає понад 30 мільйонів тонн на рік. Недарма Мумбай називають морськими воротами Індії. А просто на набережній міста можна побачити і величний пам’ятник — помпезну арку «Ворота в Індію», збудовану на початку минулого століття на честь візиту британського короля Георга V. Власне, Мумбай і є своєрідними воротами в цю дивовижну й яскраву країну, де сучасність і велична історія нерозривно пов’язані між собою. Древні храми, британські пам’ятки і сучасні хмарочоси однаково вражають. А ще в цьому мегаполісі розвинуте сучасне машинобудування — суден, автомобілів, станків, а також електротехнічна, фармацевтична, хімічна і харчова промисловості. Мумбай — потужний ядерний центр, а його прибережна зона — основний район нафтовидобування. Нарешті, Мумбай — місто банків, наймогутніших у країні.

Острів iз часів Шахерезади

Подих тисячоліть особливо відчутний на острові Елефант, що розташований за кілька кілометрів від Мумбая, серед хвиль Аравійського моря. Елефант (у перекладі з англійської — «слон») з висоти пташиного польоту дійсно нагадує своєю формою велетенського слона.

При наближенні пасажирського катера до острова бачиш дерева, що стоять просто в морській воді. Буйна тропічна рослинність піднімається зеленими хвилями до верхівки острова. І якщо хтось пам’ятає захоплюючий старий американський фільм «Сьома подорож Синдбада», то вражаючий краєвид, який ви побачите, ступивши на берег Елефанта, нагадає вам моторошний епізод, коли раптово серед високих дерев з’являється могутній одноокий циклоп...

Головна визначна історична пам’ятка острова — древні храми, висічені у скелях. Вхід веде вас у таємничі підземелля; тут завжди прохолодно і тримається однакова температура. Проминувши могутні колони, ви побачите висічені на стінах зображення Шиви та інших індуістських божеств. Усе це було створено у VI столітті нашої ери. А в XVI ст. португальці розстрілювали ці пам’ятки незрозумілої їм релігії з корабельних гармат. Тут і досі залишилися сліди від попадання ядер.

На острові мешкає понад тисячу людей, і всі вони живуть за рахунок туризму. Тут продають красиві намиста з напівдорогоцінніх каменів, майстерно виконані маленькі зображення численних індуістських богів. Найулюбленіший із них— Ганеш: син Шиви має людське тіло і голову слона. Ганеш — бог мудрості. Може, тому його фігурки і коштують найбільше...Та вам цілком по кишені привезти додому дав­ньоіндуську мудрість...

Надзвичайно вражає Мумбай, коли ви повертаєтесь катером з острова. Гігантське місто немов виростає з хвиль Аравійського моря. Десятки кілометрів берегової лінії, білі хмарочоси — немов свічки над морем. Безліч великих суден і розкішних яхт гойдаються на хвилях у акваторії порту.

Павичі і санітари

Окрасою Мумбая є висячі сади. Не знаю, чому їх називають саме висячими: не помітив, щоб вони були якось підвішені. Та вигляд мають надзвичайно привабливий: дерева і кущі підстрижені у вигляді диких звірів — жирафів, слонів, тигрів — та різноманітних скульптур. Зразу за парком —красивої архітектури хмарочоси. Сучасна архітектура і паркове мистецтво на диво гармонійно поєднуються: тут працювали талановиті люди.

Неподалік садів височить так звана Башта мовчання. Це священне місце для парсів — персів. Тут вони ховають своїх покійників: приносять в башту тіло і залишають на металевій решітці. Грифи — а їх тут повно, як у нас ворон, — скльовують тіло: кістки провалюються крізь решітку на дно башти... Своєрідна братська могила. Вхід усім, окрім парсів, сюди заборонений.

До речі, трохи про птаство у небі Індії. Тут не лише сила–силенна грифів — природних санітарів. Поблизу великих міст і маленьких селищ — де побільше рослинності — можна побачити величезну кількість павичів. Вони перелітають із дерева на дерево. Дивовижне видовище! Дерева — ніби гігантські живі букети...

Про кіно і священних корів

В Індії дуже люблять кіно, відтак у її мегаполісах та маленьких містечках — сила–силенна кінотеатрів. Усюди — довжелезні черги по квитки. Мумбай — не виняток. Наші кінопрокатники можуть лише позаздрити... Свого часу Мумбай — тоді ще Бомбей — лідирував в Індії за виробництвом художніх фільмів, але нині на першому місці — Мадрас. Взагалі, сукупна кінопродукція Індії набагато випереджає США та Японію.

Ось перед яскравою кіноафішею стоїть корівка і довго вдивляється в красуню на ній... Потім, не поспішаючи, злизує афішу і ковтає, смачно облизнувшись. Усі ми знаємо, що в Індії корови — священні тварини. І мандрують вони собі спокійнесенько міськими вулицями. Ось одній зi священних скотинок заманулося зупинитися просто на шляху транспортного потоку — вона філософськи ігнорувала скажене ревище автомобільних сигналів. Аж доки розлючений поліцейський не оперезав корівку гумовою палицею по спині і вона прудко дременула вбік, перестрибнувши капот автомобіля...

Вуличні нотатки

Біля парку сидить сивий індус із розкуйовдженим волоссям і грає на дудочці. Біля нього витанцьовує мавпочка в картатих штанцях, а за 20–30 сантиметрів поруч ритмічно погойдується у такт музиці величенька кобра. Зробив фото на пам’ять — обов’язково заплати кілька рупій. Інакше музика та мавпочка піднімуть такий лемент!..

Просто на тротуарі, повз який на швидкості проноситься сила–силена міського транспорту, парять, смажать, ріжуть, насипають і наливають найрізноманітніші страви й напої. У цьому ж ряду народний лікар хвацько висмикує хворий зуб у чергового страждальця...

Усюди під ногами червоні плями — ніби кров... Це сліди бетельної жуйки, яку виготовляють із листя рослини бетель. Індуси часто додають у бетель вапно — тоді зуби стають білі–білі. Але, кажуть, внаслідок такої «гігієни» може виникнути рак.

А ось іде молодий індус і гризе півметрову паличку — пагін молодого бамбука. Він щойно купив його на цьому ж базарчику: це як у нас насіння полузати...

Перенаселеність в Індії відчувається всюди, і це дуже втомлює та пригнічує... Ось індуси споруджують невеликий приватний будинок: у нас на такому об’єкті працювало б троє, може, четверо чоловік. Там — двадцять–тридцять. Гамір, відповідно, стоїть такий, що великі зграї павичів тікають геть із верхівок дерев.

Якось до мого готельного номера зайшов майстер, який ремонтує кондиціонери: перевіряв справність обладнання. Зав’язалася розмова. Хлопець заробляє близько 3000 рупій: для Мумбая це непогано. Але дуже боїться втратити роботу — з хорошими робочими місцями в таких густонаселених мегаполісах завжди сутужно...

Індія українського епідеміолога

«Нашого цвіту по всьому світу» — цей крилатий вислів у тому числі й про видатного українця Володимира Хавкіна. Нині мало хто навіть чув про нього. Та його доля незвичайна і велична. «У нас він маловідомий, хоч в Англії його давно знають як великого філантропа», — писав Чехов про Володимира Хавкіна ще на початку XX століття. Він народився у другій половині XIX століття в Бердянську, а був похований у 1930 році в Лозанні — Швейцарія. Між цими датами — життєвий і професійний подвиг блискучого епідеміолога. Закінчивши медичний факультет Одеського університету в 1884–му, Хавкін працював разом iз видатними фізіологами Мечніковим і Пастером: створював вакцини проти чуми та холери.

Наприкiнцi XIX століття український лікар на запрошення британського уряду їде працювати в Бомбей: його призначено державним бактеріологом. Епідемії чуми та холери набрали в Індії страхітливих масштабів, і Володимир Хавкін зразу ж включився в тяжку роботу з боротьби з епідеміями. Релігійний фанатизм, недовіра до вакцинації місцевого населення неодноразово ставили під загрозу життя епідеміолога і він на очах тисяч індусів на собі демонструє безпечність вакцинації. Уряд Британії нагородив Володимира Хавкіна орденом Королеви Вікторії, а в Бомбеї Мумбаї і досі працює науково–дослідний центр, створений видатним українцем. Його до сьогодні називають «Хавкін–інститут».

  • Дорогами Маямі

    Сконцентрувавши найбільше міжнародних банків та облаштувавши у своєму порту базу для найбiльших круїзних лайнерів світу, воно справляє враження пістрявого космопорту, в якому комфортно почуваються представники найнесподіваніших етносів і націй. >>

  • Острів скарбів

    ...Шрі-Ланка з’являється під крилом літака зненацька і нагадує згори зелений листок, що загубився серед смарагдово-синіх вод Індійського океану. Більша частина острова вкрита густими тропічними лісами, помережаними звивистими лініями численних ланкійських рік. >>

  • У надрах Оптимістичної

    На Поділлі серед природних феноменів більш відомі Дністровський каньйон та Подільські Товтри, які, за результатами iнтернет-опитування, потрапили до семи чудес природи України. Адже вони доступні погляду кожного. А про занурений у вічну темряву світ подільського карсту, масштаби якого важко піддаються уяві і який тільки частково відкрив свої таємниці, знає обмежене коло осіб. >>

  • Мандри без візи

    Якщо є бажання пізнавати щось нове, відсутність закордонного паспорта і кругленької суми не перепона. Святковим дивом може стати подорож в Україні. І необов’язково їхати у розрекламовані Львів, Чернівці, Ужгород чи Київ. Про нові маршрути і їх цікавинки розповiдають ведучі подорожніх рубрик на телеканалах Валерія Мікульська і Наталія Щука. >>

  • Для кого співають цикади

    Стереотипи — річ уперта: більшість вважає, що курортна Туреччина — то передусім Анталія. І весь прилеглий до неї південний регіон — Аланія, Кемер, Белек... Туди вітчизняні турфірми традиційно скеровують клієнтів, пропонуючи готелі на різні смаки, туди відправляють чартерні літаки. >>

  • Шляхом апостола Якова

    Ми йдемо по маршруту, прокладеному понад тисячоліття тому. На шляху — вимурувані з дикого каменю церкви, обнесені кріпосними стінами монастирі й замки феодалів, середньовічні притулки для пілігримів (альберге) і харчевні. А попереду, позаду — пілігрими, що йдуть в одному напрямку — до іспанського міста Сант-Яго де Компостела. >>