Україна ніколи не забуде три найстрашніші та найкривавіші дні своєї історії: 18, 19 і 20 лютого 2014–го. Коли здавалося, що Майдану, зачищеному «Беркутом» до невеличкого острівця свободи, вже не вистояти. Але він — мабуть, не без Божого втручання — вистояв. І надвечір четверга зажевріла надія: у Раді зібрались яка–не–яка більшість — вся опозиція плюс надцятеро перебіжчиків із ПР. Успіх їхньої роботи був посереднім: голоси для ухвалення першої постанови нашкребли не без зусиль. Тимчасова коаліція проголосувала за негайне припинення вогню і повернення силовиків до казарм. «За» — 236 голосів.
П’ятниця принесла більше подій на парламентському полі. Рада повернула Конституцію 2004 року, прийняла закон про декриміналізацію деяких статей ККУ, що дозволяло звільнити Юлію Тимошенко, відсторонила від посади міністра внутрішніх справ Віталія Захарченка. Голосування відбувались за підтримки конституційної більшості — кожне питання набирало більше 300 голосів, адже масовий витік «регіоналів» із фракції поповнив лави охочих підтримати опозицію.
Ключові домовленості п’ятниці були досягнуті поза стінами парламенту. Опозиційна трійка (Яценюк, Кличко, Тягнибок) за участю міжнародних рефері (міністрів закордонних справ Франції, Німеччини, Польщі та російського омбудсмана Лукіна) уклала таку собі «мирову» з Віктором Януковичем. Угода передбачала встановлення парламентсько–президентської республіки, роботу над новою Конституцією до осені та дострокові вибори Президента аж у грудні цього року. «Я ініціюю...» — так пізніше потрактував два найважливіші пункти домовленостей сам Янукович. У зверненні, яке з’явилось на його офіційному сайті, написаному поспіхом і з помилками, йшлося про те, що добровільним скороченням каденції на один чи три місяці — залежно від терміну ухвалення нового Основного закону — Янукович сподівається розв’язати суспільну кризу в Україні. Під час церемонії підписання руку «гарантові» не потис лише Тягнибок.
Новину про подібний компроміс Майдан зустрів холодно. Спіч Яценюка про напівкапітуляцію Президента перервав молодий сотник майданівської «Самооборони», львів’янин Володимир Парасюк, заявивши: «Ми вмираємо, щоб ви стали президентами, міністрами, а ви не можете виконати однієї нашої вимоги — «зека геть!». А надалі прозвучала заява «Правого сектора», до якої долучився й Автомайдан: якщо до 10–ї ранку 22 лютого не буде звістки про відставку Януковича, бійці Майдану підуть у новий наступ.
Кульмінацією п’ятничного віча стало прощання із загиблими. Процесія з трунами обтікала сцену Майдану. По обличчю Арсенія Яценюка, котрий разом з іншими став на одне коліно, котились сльози. Однак продовжити спілкування з простими мужиками Майдану, які повторили жорсткий ультиматум радикального крила, зміг лише Віталій Кличко. «Вибачте», — сказав лідер «УДАРу». Або відставка, або війна — третього не дано.
Саме ця рішучість розставила крапки над «і». Ввечері п’ятниці поміркованій частині політикуму здавалося, що, як виловився глава МЗС Польщі Радослав Сікорський, «зроблено максимум». «Якщо ви не підтримаєте [угоду], у вас буде надзвичайний стан, буде армія. Ви всі помрете», — так, за словами свідків, заявив Сікорський після перемовин. Якщо дивитись на ситуацію відсторонено, як дивляться на неї з Європи, міністр–поляк мав рацію: краще поганий мир, аніж добра війна.
«Реєстрова опозиція» також не могла не крутити носом від продовження повноважень Януковича до кінця року. Адже в нього лишалася купа часу для перегрупування сил і завдання контрудару по Майдану — за допомогою Путіна та внутрішніх союзників на кшталт Добкіна чи Кернеса, сепаратистів тощо. Але Янукович лишався б Президентом із правом підпису (або вето) всіх ухвалених Радою документів. Так думали холодні голови «трьох наших і трьох європейських «ботанів», як висловилися про них користувачі соцмереж.
Але влада в ході революції постійно запізнювалась на декілька кроків. Якби було підписано угоду про асоціацію з ЄС — Янукович міг би взагалі стати шанованим європейським лідером, попри крадене Межигір’я. Якби відставка Прем’єра Азарова мала місце не в січні, а в грудні, кровопролиття можна було б уникнути. Якби згода Януковича на урізання власних повноважень і дострокові вибори надійшла не в лютому, а в січні, йому, певно, вдалося б досидіти в кріслі до планових виборів у січні 2015–го. Подачки з його столу могли влаштувати Майдан ДО, а не ПІСЛЯ мученицької смерті десятків людей. Але Янукович спізнився. Як і кожній обмеженій людині, йому забракло уяви. А брак уяви є неможливістю повірити у свій жалюгідний кінець.
Ранок суботи приніс напружене чекання ескалації протистоянь. Однак Рада переключила увагу на себе, демонструючи не бачену доти працелюбність та синергію у прийнятті рішень. Вона прийняла добровільну відставку спікера Володимира Рибака й першого заступника Голови ВР Ігоря Калєтніка, зареєструвала законопроект про імпічмент, висловила недовіру Генпрокурору Віктору Пшонці.
Усе це відбувалося на тлі відкриття для народу резиденції Межигір’я, яке поспіхом залишив не тільки Янукович, а й весь обслуговуючий персонал, а ще — сепаратистського з’їзду в Харкові, куди мав летіти Президент. Без охорони лишилися резиденції В.Я. в Криму й Карпатах, навіть проходи на Банкову й до ВР — так, що їх мали взяти під охорону (!) бійці «Самооборони Майдану».
І ось тут–то й виявилося найцікавіше. У Харкові Януковича не знайшли. Почалася гонитва за тінню: «очевидці» клялися, що бачили Януковича в Донецьку, Маріуполі та Москві. Інші стверджували, що «запакований» президентський літак здійснив посадку в Арабських Еміратах. Гра ставала все цікавішою, даруючи українцям бонус — обійтися без штурму АП та інших органів влади.
В інтернеті з’явився ще один, останній наразі «привіт» від Януковича — відео, на якому він заявляє, що не збирається здаватися, за кордон не їде і що події в Україні — то справжня «нацистська Німеччина», а голосування у ВР відбувається під тиском екстремістів. Але оскільки самого втікача так і не знайшли, о 17–й годині суботи Рада відсторонила Януковича від посади — «у зв’язку з самоусуненням від виконання обов’язків». Дострокові вибори призначено на 25 травня.
Ці питання ставив на голосування вже новий спікер — БЮТівець Олександр Турчинов, вбраний у революційну шкірянку. За його обрання проголосували 288 нардепів. Петро Порошенко зняв свою кандидатуру.
А потім Верховна Рада пришвидшила звільнення Тимошенко. Як і решта в’язнів Януковича (а напередодні ВР дала 372 голоси за недопущення переслідувань затриманих учасників масових акцій протесту), ЮВТ отримала пропуск на свободу. І поки в «Борисполі» та «Жулянах» активісти відловлювали провладних чиновників та депутатів, які пакувалися в літаки (затриманий був і нардеп із «Батьківщини» Віктор Швець, котрий намагався допомогти «зникнути» «регіоналу», екс–Генпрокурору Геннадію Васильєву), до столиці летів чартер з усміхненою Тимошенко на борту.
Першим дисонанс від появи ЮВТ відчув Майдан, який продовжував прощатися з полеглими героями. Вклинювання в панахиду «страстотерпиці Юлії» на інвалідному візку багатьом здалося непристойним, її пафос — штучним, промови — непереконливими. І хоча подивитися на екс–главу уряду, яка два роки пробула в ув’язненні (переважно в лікарні «Укрзалізниці»), зібралися десятки тисяч людей, ейфорії не було. Настрій більшості можна висловити коротко: ми раді, що ти на волі, але воліємо не бачити тебе у великій політиці.
На виїзді Тимошенко з аеропорту взагалі стався показовий інцидент: «Самооборона Майдану» затримала авто Яценюка з кортежу Тимошенко, зробивши зауваження з приводу порушень правил дорожнього руху. «Ми хочемо, щоб у нас не було блатних», — пояснили VIP–пасажирам. Високопоставлені опозиціонери принесли вибачення — поки що вони це роблять. Так само, як поки що замовкає Турчинов, коли Майдан на його пропозицію розійтися відповідає, м’яко кажучи, відмовою. Проте їхній відрив від реальності стає дедалі помітнішим. Учорашні опозиціонери стали владою, а точка сидіння, як відомо, кардинально змінює точку зору.
Саме тому, очевидно, Верховна Рада в неділю без обговорення проголосувала за призначення «в.о.» Президента Олександра Турчинова. «За» — 285. Рішення логічне з формальної точки зору — за Конституцією, функції Президента в разі його відсутності виконує спікер. Але обурливе з огляду на те, що Майдан не висував Турчинова на місце Януковича й був повідомлений про це постфактум.
«Подальші кадрові рішення Ради необхідно узгоджувати з Майданом. Неприпустимо вести кулуарний розподіл посад між фракціями. Тим більше неприйнятним буде входження у владу тих, хто роками вірно служив диктатору. Я вважаю необхідним публічно обговорити кандидатуру Прем’єр–міністра, склад уряду, його стратегічний план дій», — зазначає з цього приводу Юрій Луценко.
«Тим, хто зацікавлений у майбутньому України, потрібно думати не про прем’єрів і президентів, а про те, якою має бути нова країна. І тоді через кілька десятиліть ми побачимо ту Україну, про яку мріяли загиблі на Майдані», — пише з Варшави журналіст Віталій Портніков, оцінюючи активність опозиції в кадровому питанні.
«Усі кадрові рішення, прийняті Радою, є тимчасовими. До формування нової більшості та уряду. Потім — можливі зміни в керівництві ВР. Також я переконана, що парламент також має піти на перезавантаження й довчасні вибори», — реагує депутатка від «УДАРу» Ірина Геращенко.
Народна ж мудрість зазначає, що немає нічого більш постійного, ніж тимчасове. Певно, що 25 травня в нас буде новий Президент. І, певна річ, ним буде не Турчинов. Але концентрація влади в руках партчиновників «Батьківщини» виглядає не надто симпатично. Поки що Рада під диригуванням «правої руки» Тимошенко ухвалює цілком гідні рішення — про повернення в державну власність Межигір’я (за це позавчора голосував навіть Михайло Чечетов, а загалом — 324 «за»), скасування мовного закону Ківалова—Колесніченка, судової реформи «від Портнова» та закону про судоустрій, повне скасування пакету законів від 16 січня. Однак все це лише розминка перед головними виборчими кампаніями.
У «Батьківщині» нібито спростували намір Юлії Тимошенко балотуватися в президенти. З огляду на урізані до рівня 2005 року повноваження, зрозуміти це можна. Можливо, від «УДАРу» йтиме Кличко, від «Свободи» — Тягнибок. Амбіції Яценюка тепер незрозумілі... Зате відомо, що намір балотуватися на главу держави має навіть лідер майданівських радикалів — «Правого сектору» — Дмитро Ярош. З іншого табору, можливо, виступить Сергій Тігіпко, який рветься реформувати та оновлювати Партію регіонів, а, можливо, й Олександр Єфремов, котрий поквапився зректися Януковича та обвинуватити його у кровопролитті. Не забуваймо й про Петра Порошенка, хоча, не виключено, його (як і Яценюка) цікавить крісло глави уряду. Із поверненням Конституції–2004 ця посада відкриває вельми привабливі можливості. Юлія Тимошенко, за словами нардепа Сергія Соболєва, не претендує і на цей портфель також...
А поки представник Президента Януковича у ВР Юрій Мірошниченко плаче перед телекамерами, в нової влади з’явилася нова опозиція. І не лише в особі представників найбільш стійких представників ПР. Про опозиційність заявив Автомайдан — вустами одного з лідерів Сергія Коби, який повернувся з–за кордону. «Ми контролювали попередніх і тепер будемо так само контролювати вас. Ми будемо дивитися за кожним iз вас. Нехай кожен з урядовців усвідомить, що йде до влади працювати на національні інтереси, а не на власний бізнес. Бізнес — окремо, влада — окремо. Ми будемо за цим стежити — за зростанням ваших статків», — попередив Коба.
Око, вмонтоване у тіло влади, не завадить жодним чином. Адже загребущі руки й легкі на втечу ноги в неї є й так. Не забуваймо, в революції 2014 року не постраждав жоден політик. Слова про поранення Турчинова на сцені Майдану 18 лютого не рахуються.
«Зараз у владі потрібні не вожді, а менеджери»
Ірина Бекешкіна, соціолог:
— Змішані почуття з приводу звільнення Юлії Тимошенко. З одного боку, я завжди вважала її ув’язнення аж ніяк не правосуддям, а помстою та виявом фобій Януковича і тому щиро рада, що вона на свободі. З другого — боюся, вона зможе нанести чимало шкоди, звісно, того не бажаючи. Виступ на Майдані засвідчив, що вона мало змінилася. Слухати її виступи під час виборчої кампанії було неможливо — суцільний крик при майже відсутності змісту, не кажучи вже про пропозиції та програму. Вчора — те ж саме, емоції, емоції, емоції і поведінка у статусі вождя, якого давно чекали.
Країна відчуває потребу зміни якості політики, перехід від хаотизму до чіткого програмування (цілі–дії–відповідальні–результат), від голосування серцем — до голосування розумом, від диктатури вождя партії — до партійної демократії, тобто перехід до політики європейського типу (ви там бачите вождів?).
Окрім того, країна у вкрай економічно складній ситуації, передкатастрофічній. Нас чекають складні часи, і поруч із популярними заходами (позбавлення пільг посадовців, виселення з державних дач, повернення численних резиденцій тощо), вимагатимуться й дуже непопулярні заходи (підвищення тарифів, адресний характер пільг, позбавлення державних дотацій безнадійно застарілих підприємств і ще багато чого). А Юлія Володимирівна — популіст, б’є на емоції, лідер вождистського типу, керівник ситуативних рішень, а не стратегічних розрахунків, за визначенням типу особистості — демонстративний тип особистості, для якої головне — щоб її любили і щоб нею захоплювалися.
Так, у час революції потрібні герої. Думаю, Юлія Володимирівна цілком щиро сказала, що шкодує, що її не було на барикадах. Але на керівних посадах зараз потрібні не харизматичні герої, а ефективні менеджери, що вміють реалізувати програми та добиватися цілей, за які проголосували виборці на виборах. І тому я дуже боюся, що в разі повернення Юлії Тимошенко у політику і тим більше набуття якоїсь з перших посад політика перетвориться на безперервний мітинг за головуванням Юлії Володимирівни.
Я їй бажаю усього найкращого, перш за все – набути здоров’я. І зрозуміти, що суспільство змінилося, що спроби повернутися до політики помаранчевого періоду лише відкотияь країну назад і можуть дуже погано скінчитися.
На жаль, поки що виходить так, що певна група політиків вирішила, що вони тепер при владі і Майдан повинен розійтися. І так здавалося вчора, що головний герой Майдану — це Юлія Володимирівна. І чомусь на сцені не було багатьох із тих, хто кував перемогу. Чому? Бо ці політики не розуміють, що їхній час уже пройшов, що оновлення України потребує інших політиків — розумних, освічених, зі знанням мов, щоб могли вільно спілкуватися з європейськими колегами, чесних, без скелетів у шафах, без претензій на вождизм, раціональних, практичних, ефективних менеджерів. Які спокійно йдуть у владу і так само спокійно можуть з неї вийти. Ви думаєте, це про Юлію Володимирівну?
(із «Фейсбуку»)
Хто отримав і хто втратив портфелі
Поки владнаються тонкощі з формуванням нової коаліції, якої вимагає Конституція–2004, замість повноцінних міністрів учорашня опозиція призначає так званих «уповноважених з контролю за діяльністю» різних органів.
Оскільки одне силове відомство — МВС — відійшло «Батьківщині», Арсену Авакову, два інші дісталися її партнерам: уповноваженим з контролю за діяльністю Генпрокуратури став «свободівець» Олег Махницький, за діяльністю СБУ — Валентин Наливайченко, народний депутат від «УДАРу» й колишній голова Служби при Президенті Вікторові Ющенку. Аваков заявив, що на стабілізацію ситуації на сході й півдні країни знадобиться два–три дні.
Натомість окремими рішеннями ВР втратили портфелі міністр науки та освіти Дмитро Табачник, охорони здоров’я — Раїса Богатирьова, оборони — Павло Лебедєв, доходів і зборів — Олександр Клименко, закордонних справ — Леонід Кожара.
Уповноваженим з контролю за ЗСУ замість Лебедєва став Володимир Замана, колишній начальник Генерального штабу — головнокомандувач Збройних сил (він був на цій посаді з 2012–го — до 19 лютого 2014 року).
Із «губернаторів» у добровільну відставку пішли наступні особи: Олександр Башкаленко (Волинська ОДА), Валентин Хоптян (Тернопільська), Іван Мовчан (Вінницька), Олександр Удовиченко (Полтавська), Василь Чуднов (Івано–Франківська), Василь Берташ (Рівненська), Сергій Рижук (Житомирська), Михайло Папієв (Чернівецька), Геннадій Ніколаєнко (Миколаївська), Володимир Хоменко (Чернігівська), Олег Сало (Львівська). Також звільнився голова Севастопольської міської державної адміністрації Володимир Яцуба.
Невдалу пробу перетнути кордон України здійснили екс–Генпрокурор Віктор Пшонка, екс–міністр МВС Віталій Захарченко та екс–міністр Міндоходів Олександр Клименко — їх всіх було затримано. Більш спритними виявилися харківські друзі Геннадій Кернес та Михайло Добкін (відповідно, мер та голова ОДА). Але Кернес уже встиг повернутися й почати «торги» з новою владою. Натомість у Росії лишається екс–віце–спікер Ігор Калєтнік. Там же перебуває і колишній віце–прем’єр — Сергій Арбузов. Що стосується колишнього міністра оборони Павла Лебедєва, то, за одними даними, він — у РФ, за іншими — в Севастополі.
Як і у випадку із самим Януковичем, нема ясності щодо місця знаходження іншого найбагатшого українця, олігарха Ріната Ахметова. Повідомлення про те, що його борт сів у лондонському «Хітроу», спростовує прес–служба ахметовської компанії «СКМ»: бізнесмен — у Донецьку, твердять його речники.
Натомість відомо, що ще один колишній «більшовик» Олег Царьов зробив емігрантський вибір на користь Росії.
СБУ порушила кримінальні справи проти Добкіна і Кернеса — за сепаратизм, повідомив Юрій Луценко. А ось у Австрії інші питання до українських можновладців: місцевий відділ з боротьби з корупцією висуває претензії колишній правій руці Віктора Януковича і главі його адміністрації Андрію Клюєву, чиє місцезнаходження невідоме.
Що ж стосується головного ньюсмейкера останнього часу, то про порушення кримінального провадження відносно Віктора Януковича Віталій Кличко клопотав перед Генеральною прокуратурою ще 17 лютого. Тоді він просив покарати главу держави за узурпацію влади у 2010–му. Тепер, слід думати, обсяг і важкість обвинувачень, які можна висунути Януковичу, буде переглянуто. «Партійне завдання» зайнятися арештом Януковича отримав в.о. глави ГПУ Олег Махницький.
А тим часом Генпрокуратура об’єднала справи за фактом убивства людей під час мирних акцій протесту в одне провадження — про це в неділю заявив Махницький. Він також повідомив, що порушено єдине провадження щодо затримання екс–Генпрокурора Пшонки і доставлення його до суду.
Загалом лише впродовж 22 лютого новим очільником МВС Аваковим були порушені 34 кримінальні справи щодо керівництва МВС за дії під час придушення Майдану.
Список фігурантів цього розділу є найдовшим. У період із 19 по 23 лютого фракція ПР втратила половину свого складу. Її лави покинули понад 80 депутатів. Пішли, зокрема, Віктор Остапчук, Володимир Коцюба, Іван Фурсін, Михайло Мироненко, Олександр Стоян, Сергій Кузьменко, Віталій Барвіненко, Володимир Мисик, Олександр Біловол, Микола Жук, Артем Ілюк, Володимир Сальдо, Геннадій Труханов, Олександр Пресман, Юрій Крук, Віктор Жеребнюк, Іван Мирний, Геннадій Васильєв, Нвер Мхітарян, Іван Попеску, Лариса Мельничук, Сергій Кацуба, Олександр Єдін, Юрій Гержов, Анатолій Кінах, Олександр Кузьмук, Микола Круглов, Ян Табачник, Олег Звягін, Олександр Заводовський, Роман Скомороха, Віталій Хомутинник, Микола Джига, Станіслав Березкін, Віктор Развадовський, Геннадій Бобов, Микола Рудьковський, Сергій Мошак, Василь Ковач, Іштван Гайдош, Михайло Ланьо, Іван Бушко, Валентин Нечипоренко, Юрій Шаповалов, Владислав Атрощенко, Юрій Благодир, Олексій Гончаренко, Петро Писарчук, Михайло Шмушкович, Олег Баран, Сергій Тарусяк, Віктор Погорєлов, Катерина Ващук, Володимир Макеєнко, Сергій Буряк, Олександр Онищенко, Таріел Васадзе та ін.
60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>
Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>
Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>
Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>
Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>
Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>
