20 лютого: справжній День захисника Вітчизни

В української революції 2013—2014 років було багато переламних днів, які визначали подальшу долю повстання. Вихід сотень людей на Майдан на заклик Мустафи Найєма після рішення Кабміну про зупинення євроінтеграції 21 листопада. Силовий розгін студентів на Євромайдані в ніч на 30 листопада. Вихід півмільйона людей на Майдан та захоплення будівлі КМДА 1 грудня. Повалення київського пам’ятника Леніну 8 грудня. Героїчна нічна оборона Майдану від наступу «Беркута» 11 грудня. Жорстоке побиття журналістки Тетяни Чорновол. Початок бойових дій на вулиці Грушевського 18 січня. Перші вбивства мітингувальників. Викрадення й катування автомайданівця Дмитра Булатова. Бої з «Беркутом», Внутрішніми військами й «тітушками» в районі Верховної Ради 18 лютого. Але вирішальним днем став найчорніший — 20 лютого. Саме йому має бути присвячено найбільше тексту в новому підручнику історії, написаному без табачників і колесніченків. Саме цю дату має визначити як новий День захисника Вітчизни переформатована Верховна Рада. 20 лютого за одну добу в боротьбі за свободу й незалежність загинуло найбільше українців із часів завершення ІІ Світової та героїчного чину УПА. День, коли принесла себе в жертву Небесна сотня Майдану.

Завдяки відчайдушним фото– й відеооператорам записи подій на Майдані та вулиці Інститутській розлетілися по інетрнету, соціальних мережах, і їх побачив весь світ.

* * *

Майданівці — без вогнепальної зброї, майже без захисту, просто в будівельних касках і з дерев’яними та легкими бляшаними щитами — поповзом, накарачках, короткими перебіжками йдуть у наступ у напрямі до верхнього виходу зі станції метро «Хрещатик». Уперті, наче мурахи.

«Я тоді не відчував страху. Усі почуття притупилися, крім обов’язку. Просто потрібно було намагатися бігти вперед. Поруч зі мною падали люди, скошені кулями снайперів, стікали кров’ю, кричали — потрібно було нести поранених у табір на Майдан. Убитих нести сенсу вже не було, хоча їх лежало так багато. Із Майдану ми знову поверталися на Інститутську — до місця, де колись стояла остання барикада. Нам потрібно було вийти на той рубіж — ось що я знав», — розповідає в коментарі «УМ» один із майданівців, житомирянин, який бере участь у масових акціях ще з листопада. Його видно на тому 40–хвилинному відео, яке найбільш вражає: без щита, без кийка, лише з жовтавим рюкзаком. Йому пощастило лишитися живим. Десяткам побратимів — ні.

Це не було лобове зіткнення — це був холоднокровний відстріл невидимими снайперами відчайдухів, які йшли вперед. Може, саме тому, що майданівці не бачили стрільців, вони менше думали про смертельну небезпеку. Але кадри відео, записаного харківським «зеленофронтівцем», просто виносять мозок глядачам тепер, коли все скінчилося. Ось прибігає до дерева на узбіччі дороги й ховається за ним група з чотирьох хлопців. Воно прикриваються двома щитами. Незрима бойова куля прошиває легкий металевий щит, колись відбитий у міліції, і вбиває майданів ця насмерть. Він не ворушиться. Ще через десять хвилин інший боєць встиг підібрати цей самий щит, але прикрився ним не з того боку — відходить до Небесної сотні й він. Страшна у своїх упертій черговості схема повторюється десятки разів: прибігли — потрапили під розстріл — потягнули назад за руки важко пораненого, який стікає кров’ю. По Інститутській минулого четверга бігли справжні — не пісенні! — струмки й річки крові.

Самовідданість майданівців вражала: медики, дівчата, журналісти в розпізнавальних жилетах і без — усі були на передовій під градом куль. Хтось спитає, навіщо? Далебі. Саме ця психічна, беззбройна атака зробила можливою перемогу нашої революції. Саме тоді, коли влада пересвідчилася, що Майдан не відступає, а йде вперед навіть під свинцевим дощем — що вже казати про кийки, водомети, помпові рушниці, жакани, рідкі постріли бойовими (!), — тоді влада почала тікати, намагаючись спалити архіви та замести сліди.

Так, у Майдану теж була вогнепальна зброя. Але її було дуже мало, й застосували її тільки вже після того, як міліція масово вдалася до бойових набоїв. А подвиг Небесної сотні на Інститутській полягає в тому, що вона пробивалася на свій рубіж лише з благенькими щитами та покришками, які підпалили де–не–де. Коктейлі Молотова — і ті нікуди було кидати. Ворог ховався у вікнах та на дахах будинків.

Очевидно, останній сценарій влади в цьому й полягав — відвести з передової біля Майдану «звичайних» «беркутівців» та бійців ВВ й примусити мітингувальників визнати поразку під бойовим автоматним вогнем.

«Урок історії УПА українці засвоїли на «відмінно», — пояснить згодом затятість майданівців історик та громадський активіст Володимир В’ятрович.

* * *

На яких підставах стріляла влада? Це реалізовувалася так звана «антитерористична операція «Бумеранг», що дає право застосовувати проти терористів вогнепальну зброю. Її почали через те, що Янукович не мав можливості офіційно запровадити надзвичайний стан через парламент. Оголошення такої операції за лекалом Путіна владою було неправомірним. «У даному випадку — це перевищення повноважень з боку Служби безпеки, тому що реальної загрози на конкретному об’єкті, на конкретній території немає. Точніше, вона є, але відносно саме цього об’єкту сконцентровані зусилля Служби безпеки — розглядається ціла держава, — пояснив у коментарі «5–му каналу» генерал–лейтенант, почесний голова Об’єднання ветеранів розвідки України Олександр Скіпальський. — Тоді всі ми, громадяни держави, є підозрюваними у терористичній діяльності — так виходить, якщо слідувати логіці цієї заяви».

Як бачимо, назва «Бумеранг» виявилася пророчою для режиму. СБУ оголосила про припинення «підготовки до антитерористичної операції» увечері 21 лютого.

Хто стріляв із боку влади? Версій є кілька. Зокрема, окремі бійці «Беркута» й ВВ, ат акож так звана «третя сила» — можливо, посланці Росії. Ще 21 лютого, коли Янукович лишався при владі, глава його АП Андрій Клюєв заявив, що протистояння у Києві було «спровоковане». «Я побачив в інтернеті, як хтось із даху стріляв з автомата Калашникова. Спочатку стріляв в один бік — у бік міліції, а потім розвертався й починав стріляти по мітингувальниках», — розповідав Клюєв на брифінгу, роблячи висновок про штучне розпалювання вогню протистояння цією «третьою стороною». Це в інтересах Росії, роблять висновок деякі експерти ще з часу перших смертей на Грушевського.

За словами Інни Богословської, силовики страшенно обурилися, коли побачили це відео: «Вони хочуть розібратися, вони були оскаженілі й сказали, що знайдуть цю людину (стрільця), де б вона не була».

Але не попреш і проти очевидного: крім невидимих засідок, мітингувальників із гвинтівок під Жовтневим палацом відкрито розстрілювала група бійців Внутрішніх військ — та сама, з жовтими пов’язками на рукавах. Народний депутат від «Батьківщини», перший заступник голови Комітету ВР з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією Геннадій Москаль свідчить, посилаючись на дані слідчої комісії: це спецпідрозділ ВВ МВС під командуванням полковника Сергія Асавелюка, створений особисто командувачем Внутрішніх військ Станіславом Шуляком. За словами Москаля, підрозділ відноситься до Кримського територіального управління ВВ.

Асавелюка — одного з найкращих снайперів ВВ — упізнали по фото, зроблених на передовій. Нардеп Ляшко каже, що Асавелюк — екс–боєць «Альфи» та колишній особистий охоронець мера Одеси Гурвіца.

А Москаль, крім того, маж дані, що підпал Будинку профспілок у Києві 18 лютого вчинив теж спецпідрозділ СБУ «Альфа». Та пожежа також обернулася людськими смертями. «Метою антитерористичної операцією «Бумеранг» була не тільки зачистка Майдану, а й знищення штабу опозиції, а також всього ресурсного забезпечення, яке знаходилося в Будинку профспілок», — каже Москаль.

Учора також стало відомо, що начальник Генштабу ЗСУ Юрій Ільїн, призначений Януковичем у розпал баталій, устиг наказати низці військових частин перемістити екіпіровані та озброєні групи для розгону Майдану. Про це йдеться у шифрограмах за підписом Ільїна, які є у розпорядженні сайту «Главком».

Злочини силовиків у ході революції мають бути розслідувані й покарані. Попіл Небесної сотні стукатиме в наші серця й буде застереженням від зради Майдану.