Український повстанче, в бою не відступай!

Узагалі–то жовті прапори здавна є загальноприйнятим міжнародним позначенням наявності чуми. Учора бійці «Беркута» та спецпідрозділів СБУ, які розстрілювали Майдан бойовими набоями із щонайсправжніших автоматів Калашникова (судячи з фото, це були АКС–74), мали на рукавах саме жовті пов’язки. Таким чином оборонці влади мали відрізняти один одного з–поміж екіпірованих повстанців.

Напередодні, коли майданівців на смерть забивали бейсбольними битками привезені в Київ бандити–«тітушки», ознаками провладних бойовиків були білі й червоні стрічки на рукавах. Тепер — жовті. На владу зійшла чума. Сотні поранених, десятки вбитих — такого в Україні не було за 23 роки незалежності. Власне, зараз наша держава переживає той чорний період громадянських воєн і військових протистоянь, який Росія, Грузія, Вірменія, Азербайджан, Таджикистан, Молдова тощо пережили на початку 1990–х. Трьом президентам вдавалося зберігати громадянський мир, але Віктор Янукович перейшов межу, за якою десятки, сотні смертей. Що за цією межею? Одне з двох: або остаточне прощання з радянським спадком, або остаточне повернення в російську орбіту.

Учорашня заява екс–президента, а нині — глави уряду РФ Дмитра Медведєва більш ніж промовиста: мовляв, Янукович має перестати бути «ганчіркою» і повинен придушити бунт Майдану зброєю. Але Україна — не Росія. За час правління Януковича визріла справжня повстанська армія, яка несе гасло «воля або смерть» не просто написаним на щитах — це світоглядний вибір. Попри зупинене метро, заблокований Київ, розпущених додому працівників лікарень, введений де–факто надзвичайний стан, столиця надає підтримку повстанцям і не здає Майдан.

Що буде після всіх цих смертей? Чи розуміє Янукович, що навіть якби йому вдалося втопити Майдан у крові, спалити й розігнати Майдан, йому самому й депутатам його партії зась було б наближатися до людей (принаймні в центрі та на заході країни) ближче, ніж на кілька десятків метрів? Інакше помста буде страшною. Українці вже довели, що здатні й на міську герилью, і на партизанську війну в областях. Та навіть дострокові вибори — чи можна уявити, що на них дозволять спокійно балотуватися й дебатувати вбивцям?..

Якщо досі слова про «кулю в лоб», «вирішальні дні» та залякування Президента долею Чаушеску чи Каддафі були лише страшними словами, то зараз це справді керівництво до дії з категорії «або–або». Мають рацію ті, хто говорить, що в таких умовах опозиція й Захід мають домовлятися лише про гарантії життя нинішніх лідерів України — іншого варіанта, ніж їх капітуляція, Майдан не передбачає. Майдан довів, що розстріляти його не можна. Влада ж показала, що навіть докраю роздутий штат силовиків не спроможний впоратися з більшістю власного народу — саме тією, яка піднялася 21 листопада, коли уряд відмовився від підписання угоди про асоціацію з ЄС. Влада залучає на допомогу «тітушок» — цих «тонтон–макутів» гаїтянського зразка, декласованих, бандитських елементів, які під прикриттям міліції чинять розправи над бунтівниками, — але вони, куплені за 200 гривень, не здатні протистояти людям, які готові йти на смерть за ідею. І це влада називає «антитерористичною операцією — застосування міліцією та СБУ вогнепальної зброї проти «екстремістів із Майдану», залучення армії, БТРів, перекриття залізниць і автодоріг. Насправді ж «антитерористична операція» почалася ще в 20–х числах листопада — проти влади, яка взяла в заручники більшість українців.

...Ніч iз середи на четвер була спокійною, а наступ на Майдан почався о 06.30 і тривав до 09.25. Зі сторони «Беркута» на Інститутській в активістів почали стріляти й кидати світлошумовими гранатами. Силовики намагалися дійти до консерваторії, де розмістили шпиталь для поранених протестувальників, по дорозі підпалили автобус, який стояв перед самою будівлею. Активісти під стінами консерваторії запалили шини. Лінія живого вогню не дала «Беркуту» прорватися далі й захопити консерваторію.

Після бою кілька годин поспіль активісти Майдану лопатами згрібали рештки згарища, прибирали головну площу столиці від знищених наметів, розкиданої бруківки та обгорілих барикад. Вантажили все в мішки і несли на будівництво нових барикад на Інститутській, ближче до адміністрації Президента та на вулицю Грушевського. Також із Будинку профспілок, який досі не догорів, хлопці з вікон викидали вцілілі меблі й несли на барикади.

...У середу ввечері двоє молоденьких медиків, вчорашні студенти, винесли зі вщент знищеного після пожежі Будинку профспілок чергове обгоріле тіло. Понесли його, загорненого в коцик, на Михайлівську площу. Люди не повірили, що медбратчики по площі ходять із трупом. Ті розгорнули коцик і показали журналістам маленький чорний вуглик, навіть на людину не схожий. Медик казав, що це вже третє тіло, винесене з будівлі після середи. Скільки ще трупів є в будівлі, не відомо.

Припускають, що експерти навряд чи зможуть встановити особу цієї та інших подібних жертв. На обгорілих трупах немає жодної цілої кістки, скелет повністю потрощений.

Учорашній день, крім поновлення кровопролиття, ознаменувався відступом силовиків із зайнятих раніше позицій. Майданівці знову взяли Український дім, підійшли до урядового кварталу й Жовтневого палацу.

Чому так легко відступили силовики, на допомогу яким прибували нові підрозділи та «тітушки» з областей — питання. Але стало очевидно, що порив Майдану не спинити. Ще зранку близько сотні бійців ВВ здалися в полон майданівцям. Що ж до застосування силовиками зброї, то очевидці на Майдані стверджують, що стріляли не лише «беркутівці» й СБУ. Була й «третя сторона» — снайпери, які розстрілювали як майданівців, так і міліцію. Знову «рука Москви»? Але на неї в України знайшлася відповідь: «Разом — і до кінця!»