Сила народу–власника. (УНІАН.)
У 1990–му багато говорилося про надзвичайне національне багатство України, про моря, корисні копалини, чорноземи, економічний та науковий потенціал та про те, що все це потрібно повернути народові — кожному з нас. Ця інформація вiдіграла не останню роль у тому, що більшість людей 1 грудня 1991–го проголосували за створення самостійної країни. У 1996 році (вже після того, як особисте багатство з Ощадбанку СРСР перелилося в кишені непорядних кредиторів), набрала законної сили українська Конституція і тодішня влада не передала національне багатство у володіння кожному громадянину України через територіальні громади. Можливо, цим пояснюються наші спільні побиті дороги, занедбані парки, вирубані ліси, «безкоштовна» медицина, убогий вигляд музеїв — у країні, що славиться кількатисячолітнім культурним надбанням?
Люди, які об’єдналися в Асамблею громадських організацій малого та середнього бізнесу України, звернули увагу на це під час Податкового майдану. Вони зрозуміли, що навіть дуже велелюдна акція без системних змін у державі не вирішить проблеми. Створивши мережу колективного самозахисту по всій Україні, підприємці змогли себе краще захищати, але було дивно, що прокуратура, міліція, суди, органи місцевого самоврядування не дотримуються законодавства. Чому? Поступово, вивчаючи Конституцію та інші закони, з’ясували: в Україні відсутній власник, структура, яка мала створити орган місцевого самоврядування, міліцію, територіально–виборчу комісію та інші органи влади як інструменти управління.
«Коли ми побачили, що територіальних громад–власників в Україні немає, ми зацікавилися: а хто ж утворив органи місцевого самоврядування, які, за Конституцією, має утворювати громада? — каже Рімма Білоцерківська. — З’ясувалося, що такі органи — самоутворені, вони юридичні особи приватного права власності, а не публічного, як це є в Польщі, Чехії і Словаччині, де на власності громади заробляються гроші для всіх громадян». Крім того, по всій Україні органи місцевого управління утворені в один і той же день — 21 травня 1997 року. «Виявляється, в цей день було прийнято закон про місцеві органи самоврядування, але він вступив у дію через три тижні після цього, — продовжує правозахисниця. — Отже, в день, коли по всій Україні відбувалася реєстрація органів місцевого самоврядування, не було ні засновників цих органів, ні розпорядчих актів — тобто протоколів, що територіальні громади–власники заснували такий–то орган самоврядування. Навіть закону про це не було. Створювали незаконний виконавчий комітет, який заснував міську раду. А вже міська рада його ж реєструвала. Слід було робити навпаки: утворити територіальні громади–власники, які б створили орган місцевого самоврядування. А він мав заснувати виконавчий комітет».
«Ми почали досліджувати інші органи — пенсійний фонд, прокуратуру, податкову, міліцію, суд. Вони так само непідконтрольні громадянину й існують як приватні юридичні особи, засновані, як правило, на паспорт громадянина, який був начальником», — каже пані Рімма. З’ясувалося, що суди є «юридичними особами приватного права». Адже, згідно з законом, без рішення власника–громади неможливо оформити юридичну особу публічного права. Такі суди не є вповноваженими виносити вироки. Вони підпорядковані тим, хто узурпував владу, а не громаді.
За статтею 142 Конституції України, місцевий бюджет належить територіальній громаді. Тим часом його рахунки — «липовим» органам місцевого самоврядування...
З’ясувалося, що міліція — це також «приватна юридична особа», яка не має права мати зброю. Підприємці полегшено зітхнули: «Тепер ясно, чому вони з нас знущаються, шкуру знімають, наркотики підкидають, чому вони платять гроші, щоб отримати свої посади». Так, у рідному місті Рімми Білоцерківської Сiверськодонецьку на Луганщині міський відділ управління МВС України зареєстровано Державним реєстратором реєстру юридичних і фізичних осіб–підприємців 10 липня 1994 року. «Відповідно до того, що в місті Сiверськодонецьку немає територіальної громади, а отже немає Сiверськодонецької міської ради, що могла б утворити міський відділ управління МВС України в Луганській області, виходить, що в Сiверськодонецьку діє не передбачене законом воєнізоване та озброєне формування», — зазначає пані Рімма.
Підприємці зробили запити — хто засновник Київської міськради, кому належить приміщення КМДА, Адміністрації Президента, Кабміну, Конституційного Суду? Жодних розпорядчих документів, що підтверджували б право власності, їм не надали. Тому 23 грудня 2013 року було подано «повідомлення про знахідку». Можливо, в цих приміщеннях засідають на незаконних підставах? Правозахисники пояснюють, що в приміщеннях центральної влади мають працювати представники територіальних громад, яких висунули й делегували громади і яких добре знають на місцях. «З’ясувалося, що міністерства — це приватні юридичні особи, які мають ЄДРПО, — каже пані Білоцерківська. — Центральна виборча комісія зареєстрована 24 вересня 1997 року. Написано, що на підставі Закону про Центральну виборчу комісію від 17 вересня 1997 року. Але цей закон прийняли 17 грудня 1997 року! А чинностi вiн набув 1 січня 1998–го. Тобто, ЦВК створено на підставі закону, якого не було. Виходить, цей орган не може проводити вибори, оголошувати їх результати і надавати повноваження й посвідчення депутатам. Тому від 1997 року в нас ні Президента немає законного, ні Верховної Ради. Якийсь спрут по всій Україні підмінив собою власника. Тому коли в нас змінюються особи в органах влади, вони починають нашу територію наново переділювати». І оберігають себе від народу — міліцією, судами, прокуратурою. А «органи місцевого самоврядування» перетворилися на органи покарання, переслідування та вимагання.
Який вихід? «Правовий простір» пропонує об’єднуватися в територіальні громади, встановлювати конституційний лад і ставати власниками держави. Громада наймає для своїх потреб фахівців — чиновників, міліцію, суддю. Зараз багато говориться, що державою володіють олігархи, але юридично ж нею володіють громадяни. У кожного з нас, як підрахували фахівці–економісти, вкрали майна на сотні тисяч доларів. І ми маємо змогу це повернути. «Знання — основний інструмент змін, — каже представник громадської організації «Самоврядна громада» історик–суспільствознавець Інна Плотнікова. — Чотири закони, які гарантують нам права: Конституція України, Європейська хартія місцевого самоврядування, ратифікована в Україні, Закон «Про місцеве самоврядування», Закон «Про органи самоорганізації населення» і Положення про збори за місцем проживання. Є механізми й інструменти, що забезпечують статтю 5 Конституції: «Вся влада належить народові і джерелом влади є народ». Ці інструменти навмисне приховуються тими структурами й особами, які піклуються про збереження існуючої системи. Їм не потрібна сильна громада, «населення» має бути лише ресурсом. Нам говорять: «Ви ж самі обираєте собі органи влади». Але ж ми просто наповнюємо органи влади: нам пропонують проголосувати за якихось осіб, але ми самі не висуваємо кращих фахівців iз громади, щоб надати їм повноваження керувати».
У нас постійно говорять про «громадянське суспільство». І плутають його — зумисне чи через незнання — з громадськими організаціями. Так, у 2010 році ухвалили законопроект «Про засади внутрішньої та зовнішньої політики», де йдеться, що держава підтримує громадські організації і хоче залучати їх до співпраці — щоб розвивати громадянське суспільство. Утім, як нагадує Римма Білоцерківська, громадські організації і політичні партії — це не громадянське суспільство. Громадська організація — це «клуб за інтересами», так є в усьому світі. І лише з громадян, об’єднаних у громаду на місцях і громаду держави, складається громадянське суспільство контролю із впливовими інструментами народовладдя.
В Україні створено вже понад 45 територіальних громад. Громадяни своїми силами на своїй території припиняють екологічно небезпечні будівництва та незаконну вирубку лісу, повертають у власність громади сади, ставки, домагаються звітування сільського голови, зберігають у власності громади нерозпайовану землю, захищають історичну спадщину. Асамблея громадських організацій малого та середнього бізнесу, ГО «Правовий простір», ГО «Вільний простір» постійно організовують семінари, тренінги на цю тему. Зокрема, на Майдані — до останніх днів в «Українському домі».
У 2011—2012 роках ці партнерські організації організували інформативний Автомайдан по багатьох містах і селищах України. А восени 2013 року Автомайдан відвідав уже створені більшістю жителів на загальних зборах територіальні громади.
У селі Сівка–Войнилівська на Івано–Франківщині ніяк не могли добудувати мiст. Адже не було адекватного суб’єкта цивільно–правових відносин, який проконтролював би виконання робіт. Тепер згідно з Конституцією і Цивільним кодексом України створено юридичну особу публічного права — територіальну громаду, яка взялася вирiшити це питання. Громада села також протестує проти розробки кар’єру гравію без урахування її інтересів, без дозвільних документів. Уже є чималий успіх — на землях громади заборонено будівництво величезного данського свинокомплексу ТОВ «Даноша», що знищив би ділянки родючих грунтів, затруїв воду і ширив би селом отруйний сморід.
Громади поки що вчаться керувати своїм майном. Знайомляться з законодавством, складають реєстри власності. Найактивніше громади створюють там, де є пряма загроза здоров’ю людей, скажімо, в Чайківці на Житомирщині, де через необдуманий видобуток титану на підприємстві Дмитра Фірташа вже бракувало питної води.
Як відбувалася реорганізація у Польщі, Чехії та Словаччині, після падіння Берлінської стіни і розвалу «соцтабору»? В адміністративних одиницях — селищах і містах зафіксували кількість і обсяг власності, створили реєстри власників і власності. Реєстр власників дає можливість контролювати вибори (у нас досі немає реєстру власників, тому постійно «голосують» мертві душі). А реєстр власності не дає розкрадати (у цих країнах немає олігархів) і дає можливість перевіряти ефективність керування тих, кого обирають на місцеве керівництво. Тих, хто примножили багатство територіальної громади за свою каденцію, залишають. Нездібних чи крадіїв переобирають. На міського голову зазвичай обирають талановитого менеджера, який побудував свій успішний бізнес і передав його своїм дітям, уміє добре заробляти і керувати. Соціальний захист забезпечують за рахунок національного багатства.
Нинішня невизначена ситуація виявляє «війну світоглядів». Люди дискутують: усе залежить від лідера чи від громади? Як нагадує провідний науковий співробітник Інституту психології ім. Костюка, керівник проекту «Психологія життєвого успіху» Юнона Лотоцька, є римський та візантійський типи мислення . Згідно з римським, є асоціація лідерів, принцип самоорганізації, ієрархія не потрібна. За візантійським, «євразійським» — має бути лідер, що вимагає, відповідає та веде. «Мені здається, що ми звикли до другого, але багато хто вже думає першим, — зазначає дослідниця. — В першому кожен важливий. Закон для всіх, правила важливі для суспільства. Лідери ситуативні».
Один з найвідоміших росієзнавців Заходу Річард Пайпс дослідив, що в Росії (в межах якої тривалий час перебувала і Україна) сформувався «вотчинний» тип правління, коли вся земля разом з людьми, що на ній живуть, вважається власністю правителя. А на Заході саме інститут приватної власності упродовж століть встановлював реальні межі королівської влади.
Восени минулого року розпочалася масована кампанія з дискредитації інституту територіальних громад, що прикривала нову ініціативу Президента Януковича — Концепцію реформування місцевого самоврядування і адміністративно–територіального устрою, суть якої в тому, щоб головним суб’єктом місцевої влади визначити не громаду, а виборний орган місцевого самоврядування. Тим часом проросійський «Український вибір» Медведчука будує свою піар–кампанію на темі територіальних громад. Це при тому, що в Росії безпосереднє управління народу з Конституції взагалі вилучено.
Серед опозиційних політиків не видно зацікавлених у зміні системи і поверненні громадянам їхніх конституційних прав. Натомість БЮТ і «УДАР» готують проекти змін до Конституції, де прибирають саме поняття «територіальна громада». Згідно з цими проектами, на місцях управляють або ефемерні «жителі громади» через органи місцевої влади (БЮТ), або винятково органи місцевого самоврядування та їхні посадові особи «УДАР».
На випадок, коли рух за створення територіальних громад не вдасться зупинити «законними» методами, в узурпаторів влади є цілий арсенал «замаскованої» зброї. Скажімо, агітуючи ніби за територіальні громади, пропагують ідею федералізму. Тобто за можливість усім тим, хто грабує країну, залишити за собою це право «на місцях», як це сталося після розвалу СРСР. Використовують і «чорний піар», листівки: «Обережно: секта! Під виглядом створення територіальних громад людей заманюють у секту. Керівником секти у вашому районі є (ім’я та прізвище). Бережіть себе і своїх близьких». Панацеєю від усіх нинішніх проблем називають: перевернення прапора, зміни до Конституції, федералізацію. Підміна понять і профанація ідеї — щось подібне з ідеєю люстрації владних органів, коли на визнаний алгоритм відсторонення від влади колишніх штабістів КПСС–ВЛКСМ–КДБ накладають потребу кримінальної відповідальності за економічні злочини нинішньої влади.
Є ще кілька методів: переконувати, що створення громад — справа важка і тривала, або ж «очолити» цей процес. Так, ЗМІ повідомили, що 7 лютого відбулися «перші в історії столиці Загальні збори Київської територіальної громади». Там було понад 300 «повноважних представників від районів». Головував на зборах знаний Іван Салій, секретарював Юрій Збітнєв. Учасники засідання одноголосно підтримали намір організувати «об’єднавчі збори громад країни». Один нюанс — ця «територіальна громада Києва» не створена, а проголошена, всупереч законодавству. І не зроблено головного — реєстру власності, який би засвідчив, чим громада володіє. Територіальна громада має формуватися від будинку — до вулиці, до житлового масиву, до району, а потім уже із делегатів районів — на рівні міста.
Є ще один пропагандист «територіальних громад» — голова партії «Віче», президент групи компаній «Родовід», збирач антикваріату і скіфського золота Ігор Дідковський. Позаминулого літа він подарував своїй дочці ресторан біля Києво–Печерської лаври. І от раптом 8 лютого він стає координатором «Національних зборів» і приймає «обітницю» у «Національної гвардії» Майдану. У декларації отих «Національних зборів» ідеться про кардинальну зміну системи влади і встановлення конституційного устрою, а одне з головних завдань — «створення територіальних громад».
Якщо можливим є проведення загальних зборів жителів села чи міста у кількості 50 відсотків +1, то на цих загальних зборах мають бути прийняті рішення: про створення громади, про прийняття статуту громади, про обрання керівних органів громади. Якщо загальні збори жителів провести не вдається, можна скористатись правом участі у зборах громадських представників, кожен з яких має підписний лист — протокол iз паспортними даними та підписами жителів, що делегували йому свій голос для вирішення конкретних питань. Легітимна громада створена самою громадою. Коли більшість жителів територіальної громади приєдналася до договору громади, на баланс легалізованої територіальної громади береться все комунальне майно, яке знаходиться на території проживання людей. А вже потім мають бути делегованi — переданi влада та майно органам виконавчої влади. Після цього мають відбутися вибори органів виконавчої влади. Які, в свою чергу, вибирають виконавчий комітет. Докладніше — на сайті pravo.prostir.ua.
Майдан — це насправді боротьба за національне багатство, вважає відома правозахисниця Рімма Білоцерківська. У 2006–му вона створила громадську організацію «Правовий простір», що надає юридичну підтримку малому та середньому бізнесу. У співпраці з ГО «Вільний простір» ця організація поширює досвід територіальних громад і захисту прав законних власників.
— Пані Ріммо, як співіснує приватна власність і власність територіальних громад? От, приміром, коли берег річки раптом стає чиєюсь приватною власністю?
— Від цього будемо убезпечені. Там, де створені територіальні громади, люди зупинили вирубку лісу, повернули собі ставки. Коли створюється територіальна громада, то найперше створюється реєстр публічної власності та реєстр її власників. Потім на нього накладається опис приватної власності. Усі реєстри майна територіальних громад складають державний майновий фонд. І він не приватизується.
— Але ж яким чином вказати «непрошеному» гостю на двері?
— Це як у квартирі — коли ви говорите якомусь нежданому гостю: «Вийдіть, будь ласка», то це ваше рішення не можна скасувати ні рішенням суду, ні будь–яким іншим. Отож коли територіальна громада на своїй території забороняє олігарху видобувати копалини — він зобов’язаний це рішення громади виконати. Ми 18 років живемо у злочинному просторі. Наша власність «теліпається» в олігархів, вони її і на себе оформити не можуть, і нам повернути не мають бажання. Утім через нас нею керують — як своєю. Кожен iз нас — власник 1/46–мільйонної частки національного багатства. А прив’язка до нашої громади — це формальна зона відповідальності перед усіма іншими громадами України за збереження і примноження цієї частки, що на нашій території.
У Сiверськодонецьку, згідно з документами, які ми маємо, об’єднання «Азот» не належить Фірташу. Йому належить юридична особа, що всередині, яка виводить гроші просто в офшори замість того, щоб передавати прибуток територіальній громаді — бо то є її комунальне підприємство, згідно зi 143–ю статтею Конституції. Ми підрахували, що у нас в офшор іде тільки з «Азота» — два бюджети. Загалом, в офшори вивезли один трильйон доларів. Це 8 трильйонів гривень. Валовий внутрішній продукт України складає 373 млрд. гривень, а бюджет України — 35 млрд. гривень. Це в 300 разів менше, ніж виводиться в офшори.
— Наше законодавство не гірше за європейське. Чому воно не діє?
— Бо громадянин як власник національного багатства не відбувся у територіальній громаді, через реєстр власників і виборців. Контроль на території здійснює, згiдно з Конституцією і Європейською хартією, український народ, який досі не взяв на себе цієї відповідальності. У Конституції написано, що власник, територіальна громада, безпосередньо керує своїм майном через загальні збори, висуває кандидатури на посади керівників податкової, прокуратури, міліції, суду. Усі начальники на території підпорядковуються голові територіальної громади. Якщо міліція чи прокуратура чинить безлад, то не потрібно писати в Київ чи Луганськ. Слід звернутися до міського чи селищного голови, і якщо він не реагує на звернення багатьох людей, наступного разу люди його переобирають. Це інструменти впливу. Громадянин–власник у державі — гарант, на якому все зафіксовано. Незалежно від того, кого ми обираємо і кому ми передаємо в керування наше національне багатство — для нас із вами нічого не змінюється. Тоді в Києві у нас будуть лише загальнонаціональні служби і Президент як обличчя держави, який має повноваження лише укладати економічні угоди, примножуючи національне багатство, за нормами Конституції України.
Політика — це вузька площина в сфері національної економіки. Для неї потрібно обирати здібних менеджерів, які можуть примножити національне багатство. А тих, кого ми обираємо на посаду Президента чи в органи місцевого самоврядування, ми запрошуємо на посаду менеджерів, щоб вони заробили грошей на соціальну державу, як написано в 1 ст. Конституції України. Тоді за рахунок національного багатства забезпечуватиметься захист соціальний, пенсійний, медичний.
— Майдан може стати поштовхом для поновлення конституційного ладу в країні?
— Так. Майдан, насправді — це боротьба за національне багатство, яке ми з вами не оформили на себе. І це місце, де ми можемо організувати територіальну громаду Києва.
Слід потрудитися і провести загальні збори Києва. І винести рішення прямої дії, скажімо, прибрати «Беркут» із вулиць міста, звільнити адміністративні приміщення, які нікому не належать. Далі скликати загальні збори України — яка теж є великою територіальною громадою, і також повиносити рішення прямої дії.
Ми маємо вимагати конкретні речі, які є в законодавчому просторі. Закон справді захищає. Просто його треба брати в руки і ним користуватися. У нас є багато дієвих інструментів, якими досі ми не користувалися і які наразі є єдиними, які ми можемо застосувати. Звісно, ми можемо ще кинутися в бійку, ще кинути під кулі дітей. Але можемо й поступово йти до конституційного устрою, який забезпечить нам гарантії
На десятому Київському безпековому форумі, організованому фондом Арсенія Яценюка «Відкрий Україну», молодь поставила запитання різного характеру українському публіцисту, письменнику й журналісту Віталію Портникову. >>
На передовій захищаючи Україну загинув актор Чернігівського обласного академічного українського музично-драматичного театру ім. Шевченка Петро Великий. >>
Відеоролики, які презентують в інформаційному просторі Сновську громаду Чернігівської області, досить видовищні й змістовні, тому можуть сміливо претендувати на статус професійних. >>
Згідно офіційної статистики ООН, щонайменше, 12,1 тисячі цивільних українців загинули від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну, ще понад 26,8 тисяч отримали поранення, втім реальні цифри можуть бути набагато більшими. >>
«Ходить гарбуз по городу, питається свого роду...» — цей вірш знайомий кожному українцю змалечку, більшість вважає його народним, інші приписують його авторство Олені Пчілці — матері нашої славної Лесі Українки, а насправді його написав царський генерал Володимир Александров. >>
В справі про напад на військового у Дніпрі охоронець Миколи Тищенка визнав свою провину та погодився свідчити проти народного депутата. Тому суд звільнив Костянтина Цуберу від відбування покарання. >>
