У Щавниці можна відпочити у затишних будиночках... (автора.)
«Коли десять років тому я переїхав сюди із Кракова, друзі дивувалися: в таку глухомань, для чого? А зараз, навідуючись у гості, питають: ти знаєш, що живеш у раю? Чисте повітря, спокій, краса і — ніякої метушнi». Марек, продавець взуттєвої крамниці на одній із центральних вуличок Щавниці, охочий до спілкування. Ранок, тож покупців небагато. Людей у містечку, каже мій новий знайомий, зазвичай більше у розпал лижного сезону. Це починається після Різдва і триває майже до кінця березня. А потім відкривають гірські велосипедні траси, стартує сезон сплаву Дунайцем... Словом, «дефіциту» туристів немає, але все одно тут завжди «тихо і добре».
Марек знає, що каже. Мальовниче містечко в передгір’ї Пенінів, де кожен будиночок має свій стиль і навіть персональний герб (данина історії), де повітря не засмічене відходами цивілізації, налаштовує на розмірений лад. «Дихайте глибше: Щавниця» — перше, що хочеться сказати, щойно вирушаєш у прогулянку її звивистими і затишними вуличками.
Традиція «ловити» цілюще повітря тут має давню історію. Власник міста угорець Йозеф Шалай збудував на цій землі перші купальні, пансіонати і павільйони над мінеральними джерелами ще в середині XIX століття. «Естафету розвою» підхопив відомий у Європі лікар Йозеф Дітл, а далі до справи долучився і місцевий лікар Адам Стадницький, заснувавши у Щавниці оздоровницю з лікування захворювань верхніх дихальних шляхів. Пан Стадницький вклав у курорт душу: запрошував сюди найздібніших лікарів з Європи, запозичував і втілював досвід відомих європейських оздоровниць, водночас розвиваючи духовне і мистецьке життя краю. Завдяки його старанням 1884 року Щавницю було визнано центром культури всієї округи.
Коли 1948 року комуністична влада націоналізувала курорт, тут усе швидко стало «сіро–комуністичним», безбарвним. Профспілки відряджали до Щавниці відпочивальників, однак виділяти достатньо коштів на модернізацію оздоровниці не квапились. Обличчя курорту невпинно втрачало свій шарм і лоск. Навіть у посткомуністичні часи в держави до Щавниці «не доходили руки». Курорт же дедалі більше потребував «реанімації». І ось... За справу взялися нащадки Стадницького.
«Коли вперше приїхали до Щавниці, відразу зрозуміли, що це місце з великим потенціалом, де можна зробити щось виняткове, — розповідає Кшиштоф Маньковський. — Думаю, наш прадід, Адам Стадницький, був такої ж думки, оскільки вклав багато сил і енергії в розбудову оздоровниці, створивши тут курорт європейського рівня. 2005 року наш батько, Анджей Маньковський, вирішив інвестувати родинні кошти в цей край. Тепер — наша черга зробити все, аби повернути Щавниці колишнє обличчя».
Живучи у Франції і маючи власний бізнес у Москві, Анджей Маньковський вкладає кошти в «справу честі родини» на землі малопольській. І заохочує до справи місцеву громаду. «Маємо спільну мету — створити у Щавниці комплексний курорт для всіх: родин із дітьми, молодят, бізнесменів чи просто мандрівників, — продовжує його син Кшиштоф. — Для людей із різними потребами і різного віку. Це має бути цікаве місце і для тих, хто їде підлікуватися, і для спортивно активних людей, які шукають пригод, і для тих, хто потребує спокою та люксових умов відпочинку. Наш прадід, розвиваючи курорт, підніс рівень життя місцевих жителів до європейського стандарту. Тож і в наші плани входить розвиток міста і громади».
Так, спільними зусиллями, відбудували Дворек гостинний, знищений пожежею на початку 1960–х. Цей палац iз чудовою театральною, танцювальною і конференц–залою та унікальною акустикою відтворили до найменшої дрібниці, хоча на згарищі вцілів лише кам’яний фундамент. Сліди оригіналу шукали в приватних та історичних архівах.
Згодом повернули на історичне місце «Піяльню вод». Лужні мінеральні води в Щавниці особливі — разом із гірським повітрям зцілюють захворювання верхніх дихальних шляхів і опорно–рухового апарату. Вони мають кислинку, тож краяни називають ці води «щавами» («щав» — це луг). У кожного джерела — своя назва: Ян, Стефан, Юзефіна, Магдалена, Ванда... Підходиш до привітної пані, яка «завідує»краниками, і просиш налити двісті грамів «Стефана». А вона, чарівно посміхаючись: «Прошу ще спробувати «Яна»...»
Воду в «Піяльні» можна пити і без лікарської «візи», тож багато туристів цим користаються. Однак курс зцілення все–таки краще починати після консультації з фахівцем. Лікар у санаторії порекомендує також потрібні процедури. А вони у Щавниці — суперсучасні: від кріосауни і джеда (спеціальний підводний масаж), які допомагають при недугах кісток і суглобів, до різноманітних масажів і модерних кабінок для інгаляцій. Час процедур лікар розписує з точністю до хвилини, і це дуже зручно: немає черг.
За останні роки в Щавниці модернізували водолікарню та інголяторіум, відкрили кав’ярні, відреставрували колишні і збудували нові готелі (місцевий п’ятизірковий готель — єдиний такого штибу в регіоні). Тепер узялися за відновлення міських парків і реконструкцію будиночків, які зберігають «подих історії». До речі, про історію. У містечку Яворки, поблизу Щавниці, відродилася і колись покинута напризволяще греко–католицька церква з унікальним іконостасом. Нині вона діє, щоправда, як католицький костел (українців греко–католиків під час операції «Вісла» звідси виселили), та ксьондз Юзеф, показуючи нам відреставрований іконостас, каже: громада підтримала ідею зберегти первісне обличчя церкви.
* * *
...На центральній вулиці Щавниці — скульптурна білка. Оригінальна паркова фігура приваблює туристів — багато охочих сфотографуватися з нею на згадку. А якщо прогулятися місцевим парком, білочок можна погодувати з руки. А потім вийти на берег Грайцарика — мальовничої притоки Дунайця, і уявити, як гарно тут улітку — коли жвавою гірською річкою рухаються гуральські плоти із керманичами–флісаками: Щавниця — кінцевий пункт сплаву Дунайцем. Мистецтво сплаву річкою керманич опановує 7 років, тільки після цього отримує ліцензію. Тож за безпеку турист може не хвилюватися. Край приваблює також дикою природою, звивистими гірськими ущелинами і пейзажами, від яких перехоплює подих.
Ще одна «родзинка» краю — гірськолижні спуски. У лижному комплексі Чорштин–Скі, де ми побували, комфортно почуваються і лижники–початківці, і прихильники стрімких трас. До популярного гірськолижного курорту Закопане звідси — рукою подати: лише 60 км. «Так, Щавниця менше розкручена, але в цьому її родзинка і великий плюс для туриста, — міркує Ельжбета Томчик–Мічка, фахівець із промоції Малопольської туристичної організації. — Немає черг і ажіотажу, справно функціонує сучасний крісельний підйомник, а гора Палениця має кілька трас — «на різний рівень відваги».
P.S Автор висловлює вдячність за організацію мандрівки Польській туристичній організації (POT) та особисто пані Олені Бондаренко іпані Ельжбеті Томчик–Мічці.
Щавниця — невеличке містечко у Малопольщі (7 тисяч населення), що розкинулося на висоті майже 500 метрів над рівнем моря між Пенінськими горами і Сондецькими Бескидами. Тут особливий мікроклімат: багато сонячних днів, але навіть улітку повітря має приємну прохолоду. До Кракова (найближчого великого міста) — 100 кілометрів, або півтори години автомобілем.
Консультація лікаря в санаторії Щавниця коштує (у розрахунку на українську валюту) 65 гривень. Шестиденний оздоровчий курс — 1250 грн. Звісно, можна обирати і триваліші курси. Проживання в приватних будиночках (залежно від рівня комфорту) коштує від 50 до 80 грн. на добу. Номер у готелі рівня двох зірок — 120—240 грн. на добу, у тризірковому — 240 грн.
У присілку Яворки можна відвідати найпопулярніший у Польщі музичний клуб
Якось розважливий польський ґазда вирішив розводити овець. Збудував простору кошару, прикупив отару. Але бізнес... не пішов. Що стало каменем спотикання, історія замовчує, однак важливіше інше: у відчай чоловік не впав. Запросив друзів, щоб, як годиться, за келихом–другим поговорити про життя, а оскільки товариство зібралося пристойне, а місця в хаті бракувало, то столи накрили в порожній вівчарні. Гомоніли і співали до ранку — та так весело, що сусіди з дальніх вулиць сходилися послухати той «концерт»: акустика у вівчарні, як виявилось, була фантастичною. Сама ж забава так сподобалася її учасникам і глядачам, що, залишаючи вівчарню на світанку, в господаря заручилися обіцянкою організувати незабаром нову вечірку. «А що? Гарна ідея!» — зметикував ґазда і взявся за новий бізнес–план...
Відтепер маленький присілок Яворки відомий не лише в Малопольщі, а й на всю країну. Охочих виступити в «Музичній вівчарні» виявилося так багато, що план концертів незабаром довелося розписувати на кілька місяців уперед. Як і бронювати квитки на них. Сьогодні сюди приїжджають меломани і музичні віртуози, добре знані не лише в Польщі, а й за її межами. «Знаки присутності» знаменитостей, що тут побували, — плакати з автографами — прикрашають нині стіни кошари.
...За довгими зручними столами вмостилося товариство меломанів, готових слухати «приємні акорди» без огляду на час. До речі, час у вівчарні — категорія абстрактна: ми з колегами переконалися в цьому на концерті Кшиштофа Стеранського. Кількагодинний виступ найвідомішого польського бас–гітариста збіг, здавалося, за хвилину...
Сконцентрувавши найбільше міжнародних банків та облаштувавши у своєму порту базу для найбiльших круїзних лайнерів світу, воно справляє враження пістрявого космопорту, в якому комфортно почуваються представники найнесподіваніших етносів і націй. >>
...Шрі-Ланка з’являється під крилом літака зненацька і нагадує згори зелений листок, що загубився серед смарагдово-синіх вод Індійського океану. Більша частина острова вкрита густими тропічними лісами, помережаними звивистими лініями численних ланкійських рік. >>
На Поділлі серед природних феноменів більш відомі Дністровський каньйон та Подільські Товтри, які, за результатами iнтернет-опитування, потрапили до семи чудес природи України. Адже вони доступні погляду кожного. А про занурений у вічну темряву світ подільського карсту, масштаби якого важко піддаються уяві і який тільки частково відкрив свої таємниці, знає обмежене коло осіб. >>
Якщо є бажання пізнавати щось нове, відсутність закордонного паспорта і кругленької суми не перепона. Святковим дивом може стати подорож в Україні. І необов’язково їхати у розрекламовані Львів, Чернівці, Ужгород чи Київ. Про нові маршрути і їх цікавинки розповiдають ведучі подорожніх рубрик на телеканалах Валерія Мікульська і Наталія Щука. >>
Стереотипи — річ уперта: більшість вважає, що курортна Туреччина — то передусім Анталія. І весь прилеглий до неї південний регіон — Аланія, Кемер, Белек... Туди вітчизняні турфірми традиційно скеровують клієнтів, пропонуючи готелі на різні смаки, туди відправляють чартерні літаки. >>
Ми йдемо по маршруту, прокладеному понад тисячоліття тому. На шляху — вимурувані з дикого каменю церкви, обнесені кріпосними стінами монастирі й замки феодалів, середньовічні притулки для пілігримів (альберге) і харчевні. А попереду, позаду — пілігрими, що йдуть в одному напрямку — до іспанського міста Сант-Яго де Компостела. >>
