Головну барикаду на вулиці Грушевського розбирали за допомогою грейдера. (Рейтер.)
Розмінною монетою торгів між владою та опозицією стало виконання того пункту із закону Мірошниченка, який стосувався розблокування майданівцями адмінбудівель та центральних вулиць. Ще у п’ятницю, 14–го, ГПУ вустами Пшонки відзвітувала про те, що в СІЗО не лишилося жодного майданівця. І хоча відпущені під домашній арешт фігуранти карних справ все так само лишаються кандидатами у в’язні, опозиція вирішила, що настав час для кроку назустріч. А відтак «пожертвувала» владі приміщення КМДА, розблокувала Тернопільську, Львівську, Івано–Франківську та Полтавську ОДА й частково розібрала барикаду на Грушевського — задля проїзду транспорту.
Що стосується Київської мерії, то її позавчора «передавали з рук у руки» в майже урочистій обстановці. Від Майдану був присутній комендант КМДА, «свободівець» Руслан Андрійко, від влади — Макеєнко, а як спостерігача запросили представника ОБСЄ, швейцарця Крістіана Шоненберга.
Голова КМДА Володимир Макеєнко вчора висловив сподівання, що повноцінна робота міської влади в будівлі на Хрещатику, 36 почнеться вже через два–три дні. На час передачі мерії від опозиції владі не було претензій до стану приміщень. «Ніяких матеріальних, моральних вимог ні до кого немає. Збитків немає — це приміщення, що належить громаді Києва, і тут знаходилися кияни, громадяни України», — визнав Макеєнко.
Щоправда, вже в неділю надвечір невідомі особи вчинили в будівлі погром, зокрема у приймальні на шостому поверсі. Фотокамери ЗМІ зафіксували в адмінбудинку безлад, пляшки з–під алкоголю, розмальовані стіни (зокрема свастиками) тощо. «Свобода», яка відповідала за КМДА, говорить, що це діяли провокатори. При тому що деяких із цих осіб, зафіксованих камерами стеженнями, бачили в лавах «Самооборони Майдану».
Рішення про «здачу позицій» народжувалося в муках. Напередодні рада ВО «Майдан» зазначила, що вважає за можливе «виконати вимоги закону про амністію після звільнення всіх затриманих активістів». Про це від імені ради заявив активіст Андрій Дзиндзя. Пізніше озвався «Правий сектор» — він зголосився посприяти «відновленню транспортного сполучення по вулиці Грушевського». «Друзі! Я не маю часу брати участь у дискусії, — писав згодом на «Фейсбуці» лідер «правих» Дмитро Ярош. — Ще раз повторюю, що перемовини щодо заручників / звільнення Грушевського — це перемовини тактичного характеру. Наші стратегічні цілі лишаються тими ж самими. Про звільнення адмінбудівель ми навіть не думаємо. Розблокування Грушевського (після закриття кримінальних справ) має відбутися з обох сторін».
Як і «Правий сектор», ВО «Свобода» виступила проти розблокування адмінбудівель. Її нардеп Едуард Леонов, щоправда, зауважив: «Ми, як організована, дисциплінована політична сила, виконаємо будь–яке рішення, яке буде прийнято Майданом». Крапку в дискусії поставив парламентарій від «Батьківщини» Арсен Аваков — він заанонсував, що до 10–ї ранку 16 лютого будівля Київської міської держадміністрації буде звільнена.
Близько недільного полудня «Україна молода» побувала в КМДА. Адміністрацію складно було назвати звільненою, так само, як і «окупованою». Бійці Майдану в масках і бойових обладунках сиділи на підлозі першого поверху. При цьому кожен ішов куди хотів — перед «УМ» до будівлі зайшла молода мама з дитиною років трьох. Погулявши там із чверть години, ми не помітили нікого, схожого на клерка КМДА. «Де ж хазяї?» — поцікавилася «УМ» у повстанців. «А бог їх зна. Якщо до завтра ніхто не з’явиться, ми все тут гарненько вимиємо та й підемо», — відповіли вони.
Іще одним форпостом, принесеним у жертву «закону про амністію», була вулиця Грушевського. Барикади на ній не демонтували, але зробили посередині «КПП» у чотири метри завширшки — для проїзду транспорту. «УМ» бачила на власні очі, як працює цей «контрольно–пропускний пункт»: бійці Майдану розступилися, даючи дорогу вантажівці, а потім знову зімкнули щити. Це, мабуть, була перша машина, що проїхала вулицею протягом останнього місяця — всі довго проводжали її очима, ніби побачили щось справді незвичне.
«УМ» хотіла зайти за лінію барикад, проте нас зупинили усміхнені хлопці: «Не можна. Ну правда, не можна. Дуже просили туди не ходити. Чому? Бачите, там якраз йдуть реставраційні роботи. Підправляємо трохи архітектуру революції». Вони мали на увазі те, про що «спеціально для панікерів» повідомляли радикально налаштовані сили Майдану: барикади укріплюють і перебудовують таким чином, аби при потребі знову зробити їх суцільними.
А потреба така настати може, наголошує Арсеній Яценюк. І вкотре витягає з рукава козир Конституції. «Якщо протягом тижня в стінах парламенту опозиція не побачить результату щодо відновлення редакції Конституції 2004 року, конфлікт буде вирішуватися вже не в Раді, а на вулиці», — грізно пообіцяв очільник «Батьківщини», як завжди, забуваючи одну «незначну» деталь: «вулицю» не спитали, чи бажає вона битися й помирати за Конституцію будь–якого року. Позаяк на Грушевського нема трибуни і промов лідерів не чутно, «вулиці» та опозиційному істеблішменту доволі тяжко порозумітися.
Інші опозиціонери, щоправда, не були настільки прямолінійними, як Яценюк, і акцентували на тому, що Майдан поверне собі і КМДА, і Грушевського, якщо не буде виконана інша вимога — реабілітація засуджених та закриття порушених проти них кримінальних справ. Хоча, за словами Пшонки, незабаром будуть закриті 108 кримінальних справ проти майданівців, а загалом від відповідальності буде звільнено 268 осіб. На все це Генпрокуратурі знадобиться місяць, говорить її очільник.
16 лютого запам’яталося не лише маніпуляціями із законом Мірошниченка. Минулої неділі у Києві проводили чергове, одинадцяте, народне віче з його цитатою дня — «Я не купуюся на посаду, пане Президент», виголошеною Арсенієм Яценюком з трибуни Майдану. З такою пафосною відмовою Арсеній Петрович справу безбожно затягнув. Адже пропозицію стати Прем’єром Віктор Янукович озвучив Яценюку ще 25 січня. Той не казав ані «так», ані «ні», лише кивав на Майдан — мовляв, як вирішить він. У підсумку за Яценюка, Майдан і всю опозицію рішення ухвалила Юлія Тимошенко. Саме після зустрічі з ЮВТ (котра, як твердять джерела, своєю чергою мала рандеву з Андрієм Клюєвим) Яценюк зібрав кураж у кулак і оголосив з трибуни, що опозиція: 1) на співпрацю з Януковичем не йде; 2) продовжує лобіювати повернення до Конституції 2004 року; 3) формує власний уряд — «уряд народної довіри». «Це наше спільне рішення — всіх опозиційних партій разом з екс–Прем’єром Юлією Тимошенко», — додав Яценюк.
Слід розуміти, «уряд народної довіри» — не більше, ніж симулякр, яким бавиться опозиційна трійця, чудово знаючи, що за нинішньою Конституцією склад Кабміну призначає Президент, а реанімувати редакцію 2004 року опозиція поки що не спроможна. За словами спікера ВР Володимира Рибака, на даний момент існують чотири законопроекти щодо внесення змін до Конституції, і серед них — жодного узгодженого. Було б півбіди, якби узгодити ці редакції не могла опозиція та провладна більшість, але проблема в тому, що й в опозиційному середовищі синергія відсутня як така. «УМ» вже зазначала, що «УДАР» пише Конституцію під «сильного президента», яким бачить Кличка. Що стосується «Батьківщини», то вона, навпаки, послаблює роль глави держави на користь парламенту.
Кому, як не Яценюку, знати підводні течії конституційного процесу, проте Арсеній Петрович їх вперто ігнорує. Його недільний спіч про Берлін соцмережі вже охрестили «Куля–в–лоб–2» — з високої трибуни Яценюк віщав про те, як у понеділок поїде до Ангели Меркель «за дорученням Майдану»: «Нам потрібно, щоб Європа не просто підтримала Україну, а чітко сказала, який політичний і економічний пакет пропонує ЄС». «Нам потрібен безвізовий режим, фінансова допомога, щоб країна не збанкрутувала. Потрібні інвестиції, щоб були робота і зарплата, потрібні негайні реформи — суддівської і правоохоронної системи», — додав Яценюк, вибудовуючи доволі алогічний ряд потреб. А завершив лідер «Батьківщини» так: «Ми повернемося в Київ, щоб тут у вівторок іти далі шляхом нашої боротьби».
Вівторковий шлях боротьби включає у себе неабиякий креатив — чергове пікетування Верховної Ради, а точніше, периметру урядового кварталу, й досі оточеного спецпризначенцями. Оце й увесь план — його на Майдані презентував Олег Тягнибок. «У вівторок сесія Верховної Ради — знаковий день боротьби. Влада тріщить по швах. Розхитуймо її гвинтики! У вівторок з восьмої ранку формуємо колони і йдемо з Майдану до парламенту», — сказав він.
Головне, щоб тріск влади, почутий лідером «Свободи», не заглушив мовчання опозиції, якщо «знаковий день боротьби» вчергове виявить її законотворчу імпотенцію або безпорадний ступор, як під час «парнокопитного голосування» за пакет законів 16 січня.
Утім дехто з політологів не виключає пакетного повернення до Конституції 2004 року та ухвалення нового складу уряду, який представить Янукович. Якщо такий компроміс є в принципі можливим (що малоймовірно), опозиція зможе зарахувати собі одну перемогу. Але про «уряд народної довіри» їй доведеться забути. Принаймні зараз.
Відомий юрист, адвокат Валентина Теличенко так прокоментувала для «УМ»
заяву Генпрокуратури про вступ у дію «закону про амністію Майдану»:
— Повідомлення Генеральної прокуратури про те, що виконано умови закону про заручників, при тому стані речей, що зараз маємо, — барикади стоять, намети стоять, люди залишаються на Майдані — свідчить про те, що режим тремтить. Щоб винести судові рішення про звільнення всіх заручників від кримінальної відповідальності, потрібно тиждень, максимум — десять днів. Якщо суди не визнаватимуть пов’язаність дій заручників із протестом — це перший сигнал про шахрайство режиму Януковича. Якщо почнуть з’являтися нові кримінальні справи за статтями, що не ввійшли в перелік закону про заручників, — також сигнал.
Бо при бажанні можна інкримінувати учасникам протесту цілу низку статей, котрі з натяжкою чи без можна застосувати проти майданівців. Наведу приклади: ст. 174 (примушування до страйку), ст.195 (погроза знищення майна), ст. 196 (необережне знищення майна), ст. 253 (незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами), ст. 258 (терористичний акт), 258–2 (публічні заклики до вчинення терористичного акту), ст. 356 (самоправство) або інші статті, які при бажанні навіть у разі застосування закону про заручників дозволять «законно» покарати майданівців.
Крім того, закон про заручників звільняє від кримінальної відповідальності лише за дії до 2 лютого. А що потім? Протести тривали, і якщо тільки буде замовлення від влади, то слідчі й прокурори легко насмикають «злочинних дій», які мали місце після 2–го числа, та запроторять протестувальників за грати «цілком законно». Ми ж розуміємо, що незалежного суду в Україні немає і вся система правосуддя націлена виконувати вказівки з Банкової. Вірити в те, що влада не буде мститися, може тільки зовсім наївний. Закон про заручників змодельований таким чином, щоб, попри ілюзорне звільнення від відповідальності за дії, пов’язані з протестами, залишити владі можливість покарати всіх неугодних і зробити це начебто законно.
Події останніх трьох місяців чітко ілюструють підступність та шахрайські нахили влади. Візьмімо сюжет із законами від 16 січня. Відповідно до цього закону було внесено зміни до низки кодексів та законів, у тому числі до Кримінального кодексу та Кодексу про адміністративні правопорушення. Після критики цього закону не лише в Україні, а й у Європі, більшість у парламенті нібито погодилася з аргументами опозиції, і парламент проголосував за скасування законів від 16 січня. Але скасували ганебний закон так, що усі внесені зміни залишилися в силі. Виконуюча обовязки міністра юстиції Олена Лукаш ще 5 лютого переконувала нас, що зміни також буде вилучено, бо ж скасовано джерело тих змін. Але насправді так не сталося, і на парламентському сайті всі зміни, внесені вже давно скасованим законом, фігурують як чинні правові норми. І тепер з урахуванням цих змін, скажімо, втручання в роботу суду та суддів перестало бути злочином — натомість злочином стало збирати й поширювати негативну інформацію про суддів, працівників суду та членів їхніх сімей майже до сьомого коліна.
— У Ради були всі можливості прийняти закон опозиційний — законопроект Дерев’янка, яким не тільки закривалися всі кримінальні справи, а ще й унеможливлювалось їх відкриття у подальшому. Тепер же ми опинилися у підвішеному стані. Прокуратура хоче застосовувати закон Мірошниченка, фактично вимагаючи покаяння в учасників протесту, тобто визнання своєї буцімто злочинної діяльності. На це Андрій Магера (заступник голови ЦВК. — Авт.) слушно зауважив, що потрібно добиватися того, аби закриття справ відбувалося у відповідності до процедури КПК, без жодного «каяття». А як воно все проходитиме насправді — побачимо згодом.
У будь–якому випадку, закон Мірошниченка не дає гарантій, що кримінальні справи проти майданівців не будуть відкриті надалі. До того ж дія цього закону не стосується «Самооборони Майдану» — про це вже було прямо заявлено. Позаяк «Самооборона» діяла і діє після 2 лютого, а згідно із баченням Пшонки — це є незаконне військове об’єднання.
Не забуваймо й про те, що справи, які закриють зараз, можуть бути відкриті знову. Варто лише якомусь міліціонерові згадати, що місяць тому його побив майданівець.
Європа закликала українську владу негайно закрити всі судові справи проти активістів Майдану. Про це заявила Верховний представник Євросоюзу з питань зовнішньої політики і політики безпеки Кетрін Ештон.
Ештон висловила задоволення тим, що за останні дні «майже всі активісти Майдану» були звільнені. «Закликаю українську владу закрити всі судові справи, в тому числі всі домашні арешти. Очікую, що такі заходи будуть вжиті негайно для того, щоб спростити політичний діалог у парламенті наступного тижня», — зазначила представник ЄС.
Пані Ештон привітала той факт, що за останні кілька діб були зроблені «деякі важливі кроки для деескалації ситуації в Україні, які сприяють виходу з нинішньої політичної кризи».
Голова Єврокомісії Жозе Мануель Баррозу також привітав звільнення активістів в Україні та звільнення адмінбудівель. За його словами, це «важливий крок» на шляху до пошуку виходу з політичної кризи в Україні.
Міліція вчора продовжувала перекривати вулицю Грушевського перед урядовим кварталом, але надвечір уже пропускала через свої лави цивільних людей — без масок, палиць тощо.
Протестувальники у свою чергу частково обмежували рух по вулиці Грушевського, контролюючи пробіл між барикадами пересувним загородженням.
Спроба майданівців пройти до Верховної Ради у вівторок може обернутися новими зіткненнями із силовиками, які контролюють урядовий квартал, повідомила начальник прес–служби ГУ МВС у Києві Ольга Білик.
Тим часом представники «Коаліції учасників Помаранчевої революції», «Патріота України» та невідомих досі «Воїнів Нарнії» знову увійшли до будівлі КМДА...
60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>
Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>
Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>
Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>
Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>
Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>
