Минулої ночі відставний генерал міліції Микола Каплій, який свого часу очолював на Черкащині обласні управління УМВС та СБУ, ночував з автоматом під боком. Взяти до рук зброю він був змушений після того, як дізнався від своєї колишньої дружини, що до неї приїжджали міліціонери з повісткою на допит, а потім попрямували до будинку генерала. І лише коли Каплій заявив, що буде захищатися до останнього патрона, а ці його слова народний депутат Віктор Чумак передав заступнику міністра внутрішніх справ Віктору Дубовику, візит колишніх колег було зупинено.
Історія цього конфлікту розпочалася кілька днів тому: генерал міліції, який під час січневих кривавих подій у Черкасах, коли «Беркут» ловив i бив людей, оголосив черкаській владі ультиматум, закликаючи до спокою в місті. При цьому він наголосив, що захоплення обладміністрації було інсценоване. «Якщо влада та міліцейське керівництво не почує громадян, ми вийдемо на вулицю! Я знаю, як організувати людей. Якщо звернуся до міліціонерів, то 40 відсотків їх перейде на сторону народу», — заявив Микола Каплій. Влада на заяву генерала ніяк не відреагувала. Тому він оприлюднив у ЗМІ правду про те, що насправді відбувалося у Черкасах 23 січня, під час штурму облдержадміністрації. За словами Миколи Каплія, того дня у приміщенні адміністрації з’явилися 30 невідомих у шоломах, із балончиками зі сльозогінним газом та гумовими кийками американського зразка, яких на озброєнні міліції немає. Потім начальник УМВС у Черкаській області Володимир Ліпандін завів в ОДА міліціонерів особового складу і проінструктував — маємо показати всій Україні приклад, як треба боротися.
Згодом генерал Каплій звернувся до міліціонерів і закликав їх переходити на бік народу. «Керівники приходять і йдуть, а вам жити тут, на своїй землі, зі своїми родинами, дивитися їм в очі. Тож звертаюся до вас: не виконуйте злочинні накази, захищайте людей, проявіть мужність, перейдіть на бік народу», — зазначив у своєму зверненні Микола Каплій.
До речі, під час Помаранчевої революції саме генерал Каплій став між народом та міліцією, коли лунали заклики штурмувати приміщення Черкаської ОДА, зупинивши погроми.
60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>
Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>
Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>
Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>
Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>
Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>
