Славний син славного роду
Євген Храпливий народився 22 червня 1898 року в селі Лисівці Заліщицького району Тернопільщини в сім’ї інтелігентів–патріотів. Батько був директором сільської школи, мати походила зі старовинного священицького роду. У відповідному дусі вони виховали і своїх чотирьох синів — Івана–Богдана (довгий час викладав класичні мови в гімназії прикарпатського міста Коломия), Романа (загинув зовсім молодим під час визвольних змагань у чині старшини Української галицької армії), героя цієї публікації Євгена і наймолодшого Зенона, який став відомим професором фізики і математики. Так сталося, що голова родини Василь Храпливий помер рано, після чого його вдова Стефанія перебралася з дітьми до Тернополя. Там Євген навчався в престижній гімназії, прилучився до «Пласту». Також, як свідчать біографічні джерела, великий вплив на формування світогляду хлопця мав у цей час дідусь по мамі, священик, який вирізнявся високою громадянською і національною свідомістю.
Агрономію Євген Храпливий почав вивчати у Вищій земельній академії в Австрії, куди його сім’я емігрувала, рятуючись від окупації Галичини російською армією. Однак згодом він перериває навчання і повертається на Тернопільщину, щоб стати бійцем УГА. Відтак диплом інженера–агронома він отримав у Відні аж у 1924–му, і одразу поспішив на Батьківщину. Першим місцем роботи для майбутнього видатного ідеолога кооперативного руху став львівський Ревізійний союз українських кооперативів. Там Храпливий підготував до друку, зокрема, дуже актуальні на той час книги «Основи кооперативного молочарства» та «Молочарське книговодство».
І духом, і потужністю
Багато років свого життя Євген Храпливий присвятив діяльності дуже відомого на той час крайового товариства «Сільський господар», будучи його керівником та редактором кількох його видань. Наприкінці 30–х років при цьому товаристві діяло 2360 кооперативів, 143 районні молочарні, 668 кредитних та 32 фінансові організації, а також чотири таких потужних установи, як «Центросоюз», «Маслосоюз», «Центробанк» та «Ревізійний союз українських кооперативів». В цілому організація налічувала 160 тисяч членів. Силами «Сільського господаря» було засновано молодіжну організацію «Хліборобський вишкіл молоді», створено спеціальні секції для українських господинь, якими було охоплено понад 20 тисяч жінок. Але головне навіть не цифри, які засвідчують масштабність роботи, а той дух, який у ній панував. Основою його були глибокі переконання Євгена Храпливого в тому, що для розвитку західноукраїнського села необхідне передусім згуртування навколо національних просвітницьких організацій.
Ратуючи за максимальне розширення сфери сільськогосподарської освіти, Храпливий як очільник «Сільського господаря» налагодив ефективне співробітництво з господарськими школами та курсами під егідою таких авторитетних тодішніх організацій, як «Просвіта» та «Рідна школа». Він же підготував проект створення у Львові Вищої агрономічної школи і звернувся з ним до тодішнього польського уряду. Активно долучився також до створення Державного хліборобського ліцею з українською мовою навчання.
А ще Євген Храпливий багато подорожував Європою, вивчаючи досвід сільського господарства тамтешніх країн, відтак використовував усі можливості, аби запровадити його на рідній землі. Причому серед головних кінцевих цілей завжди ставилася і конкурентоздатність української сільськогосподарської продукції на європейському ринку. Й успіхи в цьому були чималі.
Українське в Парижі
Ґрунтовні історичні дослідження щодо української кооперації початку ХХ століття зробив свого часу доктор історичних наук, професор Черкаського національного університету Анатолій Морозов. І збутом у цій сфері нам однозначно можна було пишатися. Українське масло, птиця, м’ясні вироби, сухофрукти, соління та інша продукція користувалися попитом у багатьох європейських країнах, у магазинах та на ринках не лише Варшави, Відня та Берліна, а й Парижа, Мадрида, Лондона. Кооперативний гігант «Центросоюз» мав чітко налагоджену систему закупівлі, транспортування, зберігання та продажу сільськогосподарської продукції. Не гірше була налагоджена централізована, за пільговими цінами, закупівля для сільських кооперативів техніки, інвентарю, посівних матеріалів, успішно діяли страхові та кредитні спілки. В результаті гідними були і прибутки сільських кооператорів. А товариство «Сільський господар» допомагало кооперативам вивчати і застосовувати нові прогресивні методи господарювання. Зокрема, саме за його сприяння у повітові та окружні союзи було введено штатних агрономів, які навчали селян ефективного обробітку землі, застосування добрив, дотримання сівозмін.
Як стверджують документальні джерела, кооперативний рух західноукраїнського села в ті роки активно підтримувала Українська греко–католицька церква ( нерідко священики навіть брали участь у керівництві кооперативами своїх парафій), а також фактично всі українські політичні об’єднання. І недарма на наших землях, що входили тоді до Польщі, українських кооперативів тоді було суттєво більше, ніж польських. Перспективи б мали бути тільки райдужними, але… Сумнозвісна повальна колективізація зупинила розвиток індивідуальних селянських господарств, кращим господарям почали чіпляти ярлики «ворожих елементів». І вже у 1939–му чотири з половиною тисячі сільськогосподарських кооперативів Галичини були насильно ліквідовані радянською владою. Не краща доля спіткала й усі відповідні напрацювання українських вчених–аграрників, у тому числі й Євгена Храпливого, який за своє недовге життя написав більше сотні наукових праць, присвячених сільській кооперації.
На «ворогів народу» перетворювали кращих
Прихід на західноукраїнські землі радянської влади став особистою трагедією Євгена Храпливого. Газета «Ізвєстія» опублікувала статтю, де його зарахували до «ворогів народу». Щоб не наражати на реальну небезпеку і себе, і сім’ю, він був змушений терміново виїхати за кордон. У Німеччині став науковим співробітником університету Фрідріха–Александра, викладав знову ж таки кооперацію та сільськогосподарську економіку. Коли радянська влада відступила перед німцями, повернувся до Львова, у 1941—1944 роках очолював там Міністерство хліборобства і паралельно відновлене товариство «Сільський господар», викладав у Львівській політехніці та на Державних господарських курсах у Дублянах. Однак повернення радянської влади примусило вже назавжди залишити Україну. Вкотре ставши емігрантом, працював у Вільному українському університеті Мюнхена, був співорганізатором першого з’їзду українських кооператорів в еміграції. Планів і задумів мав ще дуже багато, але доля відміряла пану Євгену лише 51 рік. 6 травня 1949 року він раптово помер від серцевого нападу в німецькому місті Ерлянгені, на кладовищі якого й похований.
В Україні в 2001 році при кафедрі організації виробництва та агробізнесу економічного факультету Львівського державного аграрного університету (нині Львівський національний аграрний університет) було відкрито музей Євгена Храпливого, а також присвоєно цій кафедрі його ім’я. А трохи раніше постановою Кабінету Міністрів України воно було присвоєне і Заліщицькому аграрному коледжу (тоді технікуму). Сьогодні в обох цих закладах активно продовжують справу професора Храпливого, не лише навчаючи молодь сільськогосподарським дисциплінам, а й прищеплюючи їй любов до рідної землі і свого народу. Звичайно ж, чимало уваги приділяється там і ідеям сільськогосподарської кооперації — як потужній силі, здатній підняти сучасне українське село. У Заліщиках упродовж останніх років було проведено низку науково–просвітницьких заходів на цю тему за участю кооператорів, громадських діячів, студентства. Щедро засіяні колись Євгеном Храпливим зерна до сьогодні дають урожай. І дуже хочеться вірити, що в недалекому майбутньому українська сільськогосподарська кооперація таки відродиться. А продукти made in Ukraine знову стануть бажаними на європейських прилавках.