Ян Фабр про комах і людей

Виставка Яна Фабра складається із двох циклів — «Данина Бельгійському Конго» (2010—2013) і «Данина Ієронімусу Босху в Конго» (2011—2013). «Активісти» PinchukArtCentre пам’ятають роботу Фабра «Фонтан світу» в рамках проекту «Сексуальність і трансцендентність»: чоловік випускає фонтани сперми серед уламків надгробків iз прізвищами видатних художників і філософів минулого, причому скульптура чоловіка була з обличчям самого Фабра. Автор трактує це як символ сексуальної енергії і творче начало. Що очікувати від художника, який малював кров’ю, спермою, попелом від спалених доларів, на вистави якого (а Фабр — iще й відомий театральний режисер) глядачі викликають поліцію? Навіть попри позірну простоту зображень точно не слід очікувати наративного мистецтва, і завжди пам’ятати, що в основі його творчості лежить концепція.

Свого часу Ян Фабр винайшов нову «фарбу», «новий живопис» — значна кількість його робіт викладені з крилець жуків–златок, які мають дивовижні природні кольори — синій, зелений, білий, золотистий, і здатність змінювати колір залежно від того, як падає світло. Отже, «картини» бельгійця виглядають як плетені по колу циновки з рогожки, а переливчасті крила златок надають їм вигляду дорогоцінних перламутрових інкрустацій. Вперше в житті я бачу безсилість фотографії передати ефект «оригіналу», фотографи підтверджують — зафіксувати текстуру, колір, блиск цих робіт неможливо. І тільки побачивши ці роботи вживу, можна зрозуміти, чому йому замовили панно на всю стелю для Дзеркальної зали Королівського палацу в Брюсселі — виглядає дорого, по–королівському. Він поставив умову — повна свобода висловлювання, жодної цензури, працював над проектом 2 роки і назвав «Небо насолоди» (2002).

Але ще більше вражає парадоксальне поєднання формальної краси його панно і жорстокої реальності, до якої апелює митець. І панно в Королівському палаці, і роботи, виставлені в PinchukArtCentre, — це критичні рефлексії Фабра щодо колоніального минулого Бельгії, геноциду конголезців, експлуатації, звірств, які чинили бельгійські колонізатори на території Чорного континенту. Фабр зображує і картини знущань над завойованим народом, і символи на зразок поштової марки, лотерейного квитка, злитка золота, плитки шоколаду, герба, ключем до розуміння яких є знання історії взаємовідносин колонії і метрополії. Відкриває виставку акуратний портрет короля Леопольда ІІ, який у 1884 році захопив басейн річки Конго і перетворив цю територію на свою приватну державу, тільки в 1908 році передавши Конго у власність бельгійській державі. Цей «приватний сад» Леопольда ІІ у 70 разів перевищував площу Бельгії, і Королівський палац у Брюсселі був побудований на кошти, які давала колонія. Тому–то й «Небо насолоди» у Королівському палаці перегукується із «Садом земних насолод» почесного професора кошмарів Ієронімуса Босха.

Так само і цикл «Данина Ієронімусу Босху в Конго» (2011—2013) звертається до іконографії Босха і образів, поєднуючи в один листковий пиріг історію Бельгії — часів Босха, Леопольда ІІ, нашого часу. Для київської виставки Ян Фабр підготував кілька нових робіт у продовження теми.

На запитання журналістів, як художник добуває «фарбу» для своїх панно, Фабр відповів, що жоден жук–златка не постраждав спеціально, він домовляється з ресторанами в тих країнах, де цих жуків їдять як джерело чистого білка, аби «відходи» — власне крильця — передавали йому. Таке собі безвідходне виробництво і пам’ятник комахам, що живуть усього кілька місяців. Ну і ще таким чином він втілює центральну ідею своєї творчості — ідею метаморфоз людини, світу, історії, ідею, яка спала йому на думку, коли він спостерігав у батьківському саду за метаморфозами комах. Згодом комахи з’являлися в багатьох його роботах, і зрештою британець Деміен Хьорст не соромиться зізнатися, що комахи в його роботах з’явилися завдяки картинам Фабра.

Цю виставку дуже своєчасно відкрили в Україні, наші політичні події активізували найболючіші точки історичного проекту Фабра, інколи здається, що ці панно повторюють фотографії з учорашніх українських газет. Для українських художників це ще й «відкритий урок» концептуального мистецтва — як не ілюструючи, а аналізуючи і вступаючи в діалог із традиціями вітчизняного арту, створювати актуальне, критичне, глибинне мистецтво.

А Ян Фабр, до речі, у захваті від київського Майдану...