Президент НОК дав це інтерв’ю «Україні молодій» рівно за тиждень до відкриття Олімпіади–2014. До Краснодарського краю Сергій Бубка вилетів наступного дня. За зізнанням Сергія Назаровича, до того в Сочі він був востаннє років три тому, тож президент НОК України не мав змоги предметно прокоментувати особливості підготовки росіянами олімпійської інфраструктури — із численними недоробками, відсутністю перегородок між унітазами, фарбуванням трави в зелений колір та іншими курйозами, які зараз активно обговорюються в інтернеті. Протягом тижня Бубка встиг узяти участь у засіданнях керівних органів МОК, привітати підняття українського прапора в гірському кластері Олімпійського селища (ця традиційна церемонія відбулася вчора) та пробігти свій етап естафети олімпійського вогню.
«Завдання будь–що здобути в Сочі медалі не стоїть»
— Сергію Назаровичу, Ванкувер 2010 року був однією з двох зимових Олімпіад, на яких Україна залишилася без нагород. Чи стоїть завдання здобути нагороди в Сочі, виправивши недолік минулого циклу?
— Я ніколи не ставлю такого завдання. Це в спорті невдячна справа — робити прогнози чи ставити завдання, скільки тих чи інших медалей треба нам заробити.
Загалом, так склалося історично, що Україна не мала таких вагомих традицій у зимових видах спорту. Починаючи з радянських часів, завжди були на висоті літні види, а для зимових у нас недостатньо інфраструктури, навіть сьогодні. Тому ми хотіли б, щоб у Сочі наші спортсмени виступили на високому рівні, були б упевненими у своїх силах, показали результати, до яких вони сьогодні готові, але ми не вимагаємо від них «плану по валу». Одна–дві медалі — це для нас уже дуже велике досягнення.
— Але коли міністр спорту Равіль Сафіуллін говорить, що в нас є можливість здобути принаймні дві медалі, причому не лише в біатлоні, а й у фристайлі, спортсмени сприймають це як озвучений план...
— Немає тиску, нічого такого немає. Ми розуміємо, який сьогодні в збірної України потенціал. Звісно, є якісь думки й побажання, що хотілося б бачити. Але це тільки бажання, а не «зобов’язайлівка».
— Яка ваша думка про перспективи українських олімпійців у фристайлі? Наразі, в поточному заліку сезону, найвище місце в українців — десяте...
— У фристайлі в нас є хороші спортсмени, але, з огляду на високу конкуренцію, важко розраховувати в цьому виді на медалі.
«Росії буде непросто виграти загальний залік»
— Яку збірну ви вважаєте фаворитом командного заліку Олімпіади–2014? Або скажімо так: як на вашу думку, чи зможуть гості поборотися з Росією за перемогу?
— Я б не стверджував так однозначно. Насправді, гадаю, Росії буде непросто боротися за лідируючу позицію в загальному медальному заліку. Тому що Норвегія, Німеччина, США — дуже сильні команди.
— Досвід показує, що господарі мають значну перевагу завдяки тому, що знають особливості домашніх трас, більш цілеспрямовано готуються до конкретних стартів.
— Так, для успіху проведення Олімпійських ігор дуже важливим є успішний виступ господарів. Уболівальники, атмосфера — це все справді надає додаткових сил, і в цьому сенсі в команди Росії чудовий потенціал. Як вони це використають — залежатиме вже від спортсменів і тренерів, а не від умов. Умови–то будуть однакові для всіх учасників.
— Багато говорили про те, що траси в Сочі дуже складні. Зокрема йшлося про перепади висот у біатлоні...
— Росіяни, звісно, мали більше можливостей ознайомитися з цими трасами. Але й для інших вони не мають бути зовсім новими. Адже там уже проводилися змагання — етап Кубка світу. Наші біатлоністи в них брали участь, і цього достатньо, щоб траси вже не були для них незнайомими.
«Головне — не кількість, а якість»
— Якщо говорити про «медалемісткі» види, чи можна сказати, що біатлон в Україні фінансується на порядок вище, ніж інші зимові види спорту?
— Є система державного фінансування, яке здійснюється через Міністерство молоді та спорту. Є пріоритетні види, є досягнення, рівень спортсменів, штат команди... Від цього залежить фінансування. Крім держбюджету, є додаткова підтримка Національного олімпійського комітету, національних федерацій, товариств. Головний спонсор — це держава, а ми — громадська організація.
— Рівень фінансування наших «зимовиків» перед цією Олімпіадою загалом був задовільним?
— Питань у нас не було — і держава, і НОК виконували всі фінансові зобов’язання.
— На минулій Білій Олімпіаді від України виступали 47 спортсменів, на цій буде 43. Чи можна говорити про тенденцію подальшого занепаду зимових видів спорту в Україні?
— Концепція відбору на Олімпійські ігри складна, конкуренція дуже велика, і подолати кваліфікаційний відбір вкрай важко. Вважаю кожного учасника Олімпійських ігор уже героєм. Скільки спортсменів — 43, 47 чи 50 — це, як на мене, не головне. Значно важливішим є питання якості. Якими будуть їхні досягнення. А це ми ще побачимо.
Держава дуже багато робить для розвитку спорту. З’являються льодові арени — а це і хокей, і шорт–трек, і фігурне катання, і керлінг. Це ті зимові види спорту, які мають розвиватися в Україні. Але для того, щоб був результат, потрібен час. Ми рухаємося, але все залежить від економіки. А економічне становище у світі сьогодні в цілому дуже складне. Так, держава підтримує зимові види спорту, але на майбутнє, думаю, потрібно більше підтримки. І вона буде.
«Заявка на право проводити зимову Олімпіаду — це вже велике досягнення»
— Україна подала заявку на Олімпіаду–2022 на Львівщині, вже представила символіку. На вашу думку, наскільки суттєво це може позначитися на розвитку інфраструктури для олімпійських зимових видів спорту в Карпатах?
— Я вже неодноразово казав, що розцінюю це дуже позитивно. Це справді дасть додатковий поштовх і можливості поліпшити інфраструктуру, аби підняти зимові види спорту на високий рівень. Тому що українці — дуже талановиті спортсмени, але їм потрібні умови. І Карпати дійсно мають бути використані. А проведення зимових Олімпійських ігор — це додатковий поштовх для того, аби звернути увагу на зимові види спорту.
— Але ж одна справа — заявка, проекти на папері, а інша — реальне спорудження арен. Якщо ми не виграємо суперництво за проведення Олімпіади у Львівській області, чи будуть збудовані спортивні об’єкти, яких зараз в Україні так бракує для підготовки олімпійців — санні, бобслейні траси, ковзанярські стадіони?.. Зрештою, майданчики для того ж керлінгу?
— Те, що ми беремо участь у боротьбі за проведення Олімпійських ігор, — це вже велике досягнення й перемога. Карпати обов’язково розвиватимуться в цьому напрямі, а заявка прискорить цей процес.
За великим рахунком, керлінг у нас не розвивався. Але зараз є новий президент федерації, і ми сподіваємося, що в цьому буде поштовх.
Держава планує розбудовувати інфраструктуру, а як це відбуватиметься — ще раз наголошу, залежить від стану української економіки.
— Керлінг — це, мабуть, найбільш екзотичний вид олімпійського зимового спорту для українців. Для багатьох буде відкриттям, що він, із ваших слів, почав розвиватися…
— Федерація керлінгу України існувала й раніше, але ніяких конкретних кроків не робилося. Кілька місяців тому прийшов новий президент, і ми сподіваємося, що зможемо поліпшити ставлення до керлінгу в Україні.
— То наші керлінгісти вже беруть участь у міжнародних змаганнях?
— Та ні, ми сьогодні, об’єктивно кажучи, починаємо з нуля.
«Було б непогано, якби на Майдані бачили в прямому ефірі трансляції з Олімпіади»
— Пане Сергію, ви виступили з ініціативою примирення на час Олімпійських ігор...
— Я маю на увазі примирення не тільки на час Олімпіади, а й у цілому. Спорт завжди був, є і буде послом миру. Якщо згадати античні часи, то в період проведення Олімпійських ігор зупинялися всі війни й конфлікти. Якщо ж говорити про олімпійське перемир’я на час змагань у Сочі, то це 16 днів. Але якщо ми зможемо прожити в мирі 16 днів — отже, зможемо жити в мирі і в інший час.
Оскiльки у нас сьогодні в країні така напружена ситуація, ми не можемо ставитися до цього байдуже. Це наше життя, життя нашого народу, майбутнє нашої країни. Олімпійські ігри вже починаються, і ми тим більше повинні замислитися над тим, як жити далі.
— Як ви вважаєте, цю вашу ініціативу почули? До неї прислухаються?
— Сьогодні триває діалог між протилежними політичними силами, і це показово. Політики розуміють, що треба сідати за стіл переговорів, обговорювати суперечливі позиції, шукати компроміс і рухатися вперед, щоб зберегти мир та цілісність країни.
— І останнє. На Майдані, на Будинку профспілок, є величезний плазмовий екран. Чи не хотіли б ви зініціювати трансляцію Олімпійських ігор на цій площині, щоб революціонери стежили за перипетіями головних зимових стартів чотириріччя?
— Ми цю ідею обговорювали — щоб показувати там Олімпійські ігри в прямій трансляції. Це позитивна ідея. І ми виступимо з такою ініціативою — побачимо, яка буде реакція.
ДОСЬЄ «УМ»
Бубка Сергій Назарович
Видатний український спортсмен, легкоатлет (стрибун із жердиною) та спортивний функціонер
Народився 4 грудня 1963 р. в Луганську.
Президент Національного олімпійського комітету України (з червня 2005 р.), член виконкому МОК (2000—2008, 2012 — дотепер), член ради та віце–президент Міжнародної легкоатлетичної федерації, член ради Асоціації літніх міжнародних олімпійських федерацій; член Комісії атлетів МОК (1996—2002), голова Комісії (2002—2008), з 2008 р. — почесний член.
35–разовий рекордсмен світу, володар діючих рекордів світу у стрибках із жердиною (6,14 м, 1994 р.; у приміщеннях — 6,15 м, 1993 р.). Чемпіон Олімпійських ігор 1988 р., шестиразовий чемпіон світу (1983, 1987, 1991, 1993, 1995, 1997), чотириразовий чемпіон світу в приміщеннях (1985, 1987, 1991, 1995), чемпіон Європи (1986), чемпіон Європи в приміщеннях (1985), чемпіон СРСР та України. Занесений до Книги рекордів Гіннесса за найбільшу кількість світових досягнень у легкій атлетиці.
Народний депутат України IV скликання (2002—2006) від блоку «За єдину Україну!» Працював у бізнесі, був одним із головних власників та президентом «Родовід–банку» (націоналізований у липні 2009 р.).
Засновник і почесний президент спортклубу Сергія Бубки в Донецьку.
Герой України (2001). Кавалер орденів князя Ярослава Мудрого трьох ступенів, ордена «За заслуги» двох ступенів, орденів Леніна й Трудового Червоного Прапора тощо. Заслужений майстер спорту України (1993) — отримав це звання першим у незалежній Україні.
У 1999 р. в Донецьку встановлено пам’ятник Сергію Бубці.
Закінчив Київський інститут фізичної культури; захистив кандидатську дисертацію в Інституті проблем виховання АПН України.
Дружина Лілія (дівоче прізвище Тютюнник) — колишня гімнастка, тренер із художньої гімнастики. Сини Віталій і Сергій — тенісисти.