Депутатський тупик, 5

І другий день роботи IV сесії Верховної Ради минув абсолютно безплідно. Вчора до полудня парламент тупцював на місці, намагаючись узгодити порядок денний, а надалі взагалі закрився «для консультацій». Каменем спотикання на Грушевського, 5 було питання конституційної реформи, але ситуація є безглуздою з огляду на те, що дискутувати, власне, нема про що. Опозиція не зареєструвала поки що жодного проекту постанови, яка могла б запровадити так званий Конституційний акт (спрощений механізм повернення до Основного закону 2004 року і парламентсько–президентської республіки). Як прокоментував для «УМ» позафракційний, але близький до опозиції депутат Юрій Дерев’янко, «щоб щось зареєструвати, це треба спочатку узгодити. На сьогодні є кілька варіантів повернення до Конституції 2004 року». Варіанти є, а от одностайності в лавах опозиції нема. Принаймні саме таке враження складається на сьогодні.

Зміна вектору

Нагадаємо, що протягом усього вівторка тривали явні та таємні перемовини, причому діапазон їх учасників був дуже широким — від Януковича і Кличка, які усамітнились на Банковій, до фракції «Батьківщина», яка зібралась вузьким колом і заслухала чергового листа від Юлії Тимошенко. Поінформовані джерела твердять, що тональність листа була різкою і категоричною: жодних перемовин з владою, жодних реформ, лише стояння Майдану до переможного кінця, які б людські жертви задля цього не знадобилися.

За словами одного зі співрозмовників «УМ» Сергія Міщенка (нині позафракційного депутата, а в минулому — члена БЮТ), такий лист повністю дезорієнтував Юлину гвардію. «Виник глухий кут. Влада, природно, не бажає нічого змінювати, а опозиція не знає, як це зробити. Вчорашнє засідання фракції викликало розгубленість — чи то займатися Конституцією, чи то звільненням в’язнів. Зараз всередині опозиції дуже тяжко визначаються із цим, як і куди рухатися далі». А проте, подумавши, опозиція (чи, принаймні, «Батьківщина») вирішила робити якраз те, що забороняла її лідерка: лобіювати й надалі зміни до Конституції. Проте змін цих, як вже було сказано, поки що нема.

Але навіть за намір їх запроваджувати, відсунувши вбік питання реабілітації політв’язнів, топ–менеджерів опозиції різко критикує позафракційний депутат Олесь Доній. «Було неправильно так раптово змінити предмет переговорів. Я не розумію, чому пропала вимога щодо закриття кримінальних справ, а також вимога реального звільнення усіх затриманих, а не зміни запобіжного заходу. Натомість чомусь виникла ідея конституційної реформи, яка потребує довгих переговорів, багатотижневих узгоджень. Є речі, від яких не можна відступати, а втягування у будь–яке крючкотворство — це здача інтересів Майдану. Не зміна Конституції була його основною вимогою», — зазначає Доній.

Скасувати скасування

Із Донієм можна й погоджуватись, і ні. Те, що за будь–яких обставин звільнення ув’язнених є пріоритетом номер один, не підлягає дискусії. Проте й повернення до Конституції 2004 року грає велику роль — як альтернативний сценарій швидкої зміни влади (чого, певна річ, не відбудеться). Одначе на тлі розмірковувань на тему, що є первинним — Конституція чи амністія, постає ще одна проблема, яку успішно проґавила опозиція.

Йдеться про закони від 16 січня, які були скасовані 28–го, але скасовані, як виявилося, не цілком. «Треба було голосувати постанову про скасування цих законів як таких, що прийняті з порушенням процедури голосування. До мене не дослухались, проголосували за скасування законів як таких, що втратили чинність, — обурюється нардеп Сергій Міщенко. І роз’яснює різницю: «Візьмемо, приміром, статтю про наклеп. Дивіться, ось говориться про те, що Кодекс адмінпорушень доповнено цією статтею згідно із законом від 16.01, а далі — що він (тобто закон) втратив чинність на підставі іншого закону — вже від 28 січня. Не стаття втратила чинність, а закон!». Це лише на перший погляд виглядає як дрібниця, пояснює він «УМ». А де–факто закони від 16 січня як діяли, так і продовжують діяти. «Я готую реальний юридичний механізм того, як можна їх скасувати. А ще треба дізнатися, хто це готував, хто підсунув таку нікчемну постанову, і чому опозиція в цьому не розібралася», — каже Міщенко.

«Підрихтувати» цей момент — завдання номер два після ухвалення конституційних змін. Є також у опозиції й завдання номер три — розібратися, врешті–решт, із реабілітацією ув’язнених. «УМ» уже не раз писала про те, що опозиція не визнає ультиматумів, закладених у той варіант закону про амністію, який на позачерговій сесії прийняла парламентська більшість. Опозиція збиралась віддати голоси за закон Юрія Дерев’янка, але повернення до його розгляду зараз уже не на часі.

«Ми є заручниками позиції опозиційних фракцій, яка звучить так: жодне питання не розглядатимуть, доки не відбудеться повернення до Конституції 2004 року. З точки зору розв’язання того страшного конфлікту, який ми сьогодні маємо в державі, це правильно. І створення нової парламентської більшості дозволило б швидко розв’язати питання декриміналізації — в цьому також є сенс. Але тут є й небезпека. Бо в’язні, які були відправлені за ґрати, продовжують сидіти. Тому, з моєї точки зору, правильніше було б розглянути цей закон, а вже потім займатися Конституцією. Але процес пішов, і повертати його назад було б уже алогічно», — коментує Дерев’янко «Україні молодій».

Біда лише в тому, що насправді жодні процеси так і не пішли. Спробу зрушити з місця лише переносять iз дня на день. Тепер уже всі надії покладені на четвер...