«Хлопцi, пiдемо, боротися будемо!»

      Звістка про скасування Президентом України Леонідом Кучмою свого указу про об'єднання трьох ВНЗ у Сумський національний університет застала студентів, що прямують на Київ, під Пирятином на Полтавщині. Багато хто з учасників акції дізнався про неї саме від кореспондента «УМ». Вони таки домоглися, чого хотіли, — сам Президент України відреагував на резонансну «ходу» сумських студентів. «Звісно, настрій у нас позитивний, — сказав у телефонній розмові активіст руху Олег Медуниця, — але ми однаково не відмовляємося від свого походу на Київ. Необхідно бачити це скасування і те, що після нього буде. Адже механізм уже запущено, існує ще розпорядження Кабміну й Міністерства освіти й науки України».

      Додому на півдорозі ніхто повертатися не хоче. Тим більше що не все так просто із цим маршем. Учора цілий день учасники акції протесту відпочивали та спілкувалися з місцевими мешканцями. А привал був спричинений не стільки втомою, скільки продовженням маразматичних судових рішень. Студентам спочатку заборонили пересуватися Сумською областю, тепер же не дозволяють іти й Полтавською. «У понеділок ми зробили заявку в Пирятинський районний суд на акцію «Українські студенти — проти Щербаня та Плеханова», — розповідає Олег Медуниця. — Щойно нам передали рішення про її заборону. Тепер ми готуємо нові вимоги, з якими прямуємо до Києва, — «Студенти України за підвищення зарплати працівникам міліції, виконавчих служб та судів». Люди ж з нами — і вдень, і вночі. Необхідно їх підтримати».

      Своє рішення про скасування указу про об'єднання вузів Кучма аргументував бажаннями «усунути умови для політичних спекуляцій та конфронтації, що виникли у зв'язку з утворенням Сумського національного університету». Глава держави вважає, зазначають у прес-службі Адміністрації Президента, що існують окремі кандидати на пост президента, які намагаються використати ситуацію навколо сумських подій у своїй виборчій кампанії. Відтак Кабінету Міністрів доручено привести свої рішення та забезпечити приведення рішень міністерств, інших центральних органів виконавчої влади у відповідність з указом, який скасовує формальну підставу для організації студентського протесту.

      Справді, не надто віриться, що Леонід Данилович наступного ранку після свого дня народження надто подобрішав і вирішив піти назустріч дітям. Напередодні президентських виборів всеукраїнська студентська акція протесту на майдані Незалежності аж ніяк не вписувалася б у милу картинку загального спокою й добробуту, намальовану штабом Віктора Януковича. Ще чого доброго, масові заворушення почалися б. Влада дала задній хід. Сотня небайдужих студентів уже довела, що сильніша від міліцейських кийків і абсурдних судових рішень. Однак студенти все одно прийдуть. До всього іншого, щоб домагатися відставки винних у розгулі «бєзпрєдєлу» — «губернатора» Щербаня, начальника обласної міліції Плеханова.

«Не виключаємо голодування й очікуємо нападів»

      ...Ми зустрілися на полтавській землі у понедiлок, коли Президент України ще не скасував свiй указ: обурені діями влади студенти, що вже на своїх двох минули рідну Сумщину, від якої зазнали принижень і стусанів, і кореспонденти «УМ», що виїхали «повстанцям» назустріч із Києва. Вже одинадцяту добу, долаючи пішки щодня 30—40 кілометрів, юнаки та дівчата разом зі своїми викладачами та батьками прямували до столиці по правду. Їх близько 90. Вони — молоді, непересічні (ми в цьому впевнилися!), небайдужі й злі.

      Після провокативних дій правоохоронців («УМ» писала про брутальне затримання «паломників» на кордні Сумської та Полтавської областей) й абсурдного судового рішення про заборону сумським студентам іти «маршем» уздовж траси, «революціонери» мусили вчинити по-своєму: поділилися на дві колони — одна, що має сумську «прописку», «записалася» у партизани й пішла до Києва лісами, а інша, з представників «дружніх» регіонів, нині крокує полтавським асфальтом. Тепер дві колони, постійно підтримуючи телефонний зв'язок, просуваються паралельно — із прапором України, кобзами й українськими піснями. Серед цього чималого гурту є «делегати» 15 областей, десятків вищих навчальних закладів, кількох молодіжних організацій (таких, як «Пора», «Чиста Україна», Студентське братство Львівщини тощо). «Ми налаштовані рішуче, — запевняє Андрій Крамаченков, третьокурсник Сумського державного педагогічного університету, — не виключаємо навіть голодування. Це буде всеукраїнська студентська акція протесту. Наша кінцева мета — дійти до Києва. Плануємо, що під Борисполем до нас приєднаються інші активісти (лише у Сумах дуже багато людей чекають свого часу), і в Київ увійде нас щонайменше 500. Це всі наші небайдужі друзі — зі сходу й заходу України: від Львова до Дніпропетровська, від Житомира до Криму».

      Планують протестанти розбити наметове містечко на майдані Незалежності чи побіля Адміністрації Президента 16-17 серпня. «Із датою ми ще остаточно не визначилися, — каже Андрій, — бо не виключаємо подібних нападів, як на Сумщині, за великим рахунком, морально готові й навіть їх очікуємо. Тут, на Полтавщині, міліція ставиться до нас лояльно. Що буде на Київщині, сказати ніхто не може»... Тепер же до вимог акції студенти додали ще й усунення з посади голови Сумської держадміністрації Володимира Щербаня та начальника Управління внутрішніх справ у Сумській області Миколу Плеханова.    

      «Ця акція протесту «перехідна», — каже викладач Сумського державного педагогічного університету Олег Однороженко, — ми підозрюємо, що цим пішим походом нічого не вирішимо. Тоді у вересні, коли студенти вийдуть на навчання, ми вдаватимемося до бойкотування лекцій, заліків, іспитів. Зараз хочемо «розігріти» й втримати хвилю невдоволення. Не виключаємо, що це буде всеукраїнський студентський страйк». 

«Заламували руки, збивали з ніг і тягли по стерні обличчям»

       Брутальний напад сумських правоохоронців на студентів, що пішли до Києва, справив діаметрально протилежний вплив: ніхто з затриманих і побитих паломників не відмовився від своєї ідеї дійти до столиці. З'явилося ще більше злості, їдкої образи «за державу» й бажання за будь-яку ціну таки дістатися столиці.

      Те, що чинили на Сумщині міліціонери, осягнути здоровій людині неможливо. «Ми тільки-но завантажили речі в авто (наші намети та харчі перевозять мікроавтобуси, тоді як ми пересуваємося пішки) і переїхали кордон Полтавської області, — розповідає Павло Оксьом, викладач Сумського державного педагогічного університету, — як нас зупинили даiшники. Без усіляких пояснень відібрали документи у водія. Ми вийшли всі з мікроавтобусів (а було нас 17), залишили свого представника з'ясовувати обставини й пішли далі пішки, взяли прапор, плакати. Тут раптом телефонує наш колега й каже, що за нами мчать чотири автобуси міліції. Ми почали втікати за якісь болота, за залізничні колії, а коли сіли перепочити, то побачили, як люди у формі прочісують місцевість. Словом, вони нас наздогнали...»

      Наступні події розгорталися, як у дешевому російському блокбастері, про який «УМ» уже писала. Не представившись, учасників походу правоохоронці намагалися «запросити» в автобус, нічого нікому не пояснювали, документи не показували. «А потім приїхали люди в масках і почали нас просто «запаковувати» в авто, — веде далі пан Павло. — Заламували руки, опускали додолу голову й тягли так обличчям по стерні. І закидали в автобус. В результаті такої «погрузки» сильно постраждав мій студент В'ячеслав Кобиляков — його просто вкинули, як мішок з картоплею — він упав на східці й серйозно вдарився боком, травмував нутрощі, в автобусі йому було дуже зле. В'ячеслав — єдиний, хто не зміг продовжити після всього похід (днями його виписали з лікарні). Матір моєї студентки тягли так старанно, що наступного дня жінка «знімала» побої. Крім того, в одного студента зник рюкзак з цінними речами — нічого не знайшли. Так нас запакували в автобус й відправили до Недригайлова».

«Ми співали в міліцейському автобусі повстанські пісні»

      Синці, які отримали ще по суті діти під час «розборок» із правоохоронцями, таки вражають. «Це вже сходять, — коментує худенький хлопчина зі Львова, — зате ми теж не здавалися. Коли нас запакували в автобус, усі голосно співали в міліцейському автобусі повстанські пісні». Тепер цю історію згадують з іронією і кажуть один про одного: «Та ми ж разом сиділи!». Як на мене, своєю протидією правоохоронцям молоді люди пишаються. «Проблема ж не тільки в Сумському університеті, — каже Андрій, — це загальнодержавна система, що прогнила до кісток. Ми таки дійдемо до Києва, незалежно від обставин і супротиву. Бо жити в такій країні не хочемо».

      Серед затриманих 15 студентів (це вже друга група молодих людей, яких ув'язнили в Ромнах) було двоє журналістів. Звісно, на жодні посвідчення ніхто не зреагував. 

      «Ми бачили й щити, й кийки, — розповідає кореспондент тернопільської газети «Брама» Ганна Балабан, — і чого приховувати: ховалися в кукурудзі. Коли міліціонери заблокували нам дорогу, на чолі колони став народний депутат В'ячеслав Кириленко, він намагався прорвати наступ. Але всіх пов'язали. Не зважали ані на документи, ані на стать. Було в гурті троє дівчат — в'язали нас так само, як і хлопців. Ось Світлані навіть губу розбили». 

«Нам перехожі дають їжу, гроші... й благословляють»

      У студентському таборі все організовано до дрібниць. Викладач Павло Оксьом виконує роль коменданта, існує ще й така «штатна» одиниця, як інтендант — ця особа піклується про харчування. Усі студенти розділені на невеличкі групи, які по черзі несуть вахту «на кухні», відповідають за встановлення наметів, прибирання території. Окрема «команда» відповідає за охорону табору — вона з'явилася після сумських подій.

      Ми з фотокором «УМ» застали студентів «на привалі» — помітно втомлених, виснажених. «Єдина проблема, — діляться молоді люди, — це мозолі й мобілки, які постійно розряджаються». Прикметно, що після своєї «стоянки» студенти не залишили сміття. «Та тут узагалі зібралися мистецькі люди, — ділиться власними враженнями столичний журналіст Денис, що вже другу добу крокує з повстанцями, — вони зупиняються у винятково красивих місцях — з розкішним краєвидом. Тут навіть є свій міні-ансамбль — бандура, сопілка, гітара... І взагалі вони такі розумні й цікаві люди...»

      Але попри романтику є й неприємні речі. Щодня по кілька разів доводиться витримувати перевірки (приходили санітарні лікарі районів, головні пожежники й навіть... архітектор). Про міліцію й мови немає. «Варто віддати належне полтавським правоохоронцям, — каже пан Павло, — минулої ночі навіть варту нашому табору приставили, аби нас ніхто не зачіпав». Найцікавіше починається надвечір, коли приходять «ревізори», штурмують народ перевіркою документів і натякають: мовляв, повертайтеся, хлопці, додому. Студенти кажуть: це морально виснажує, але аж ніяк не лякає. Надвечір до табору з'їжджаються «дорослі» — викладачі, батьки, якi зранку повертаються додому, на роботу.

      Проблем із продуктами та водою у «повстанців» немає. Як самі студенти кажуть: харчуємося добровільними пожертвами. «Ми просто були приємно здивовані, як нас підтримують люди, — каже рівненська студентка Рина, — люди гарно поінформовані, знають, куди й чому ми йдемо, знають, що нас затримують. Виносять просто на дорогу нам харчі. Бабці дають молоко, сало і навіть гроші. А потім бажають сил та здоров'я і благословляють у далеку путь».

      Підтримують колону студентів попутні автомобілі: хто вітає сигналами, хто зупиняється — дають гроші. «Якось навіть їхав мікроавтобус із помідорами, — згадує Денис, — так помідорів нам відсипали».   

«Сподіваюся після всього таки довчитися»

      Студенти не виключають, що можуть бути відраховані за участь в акції. Дехто навіть морально себе готує до такого розвитку подій. «Я розумію, на що себе наражаю, — каже п'ятикурсниця Рівненського державного технічного університету водного господарства Рина, — але ми маємо це зробити. І не тільки заради сумських студентів. Заради себе самих. Ми маємо довести сучасній владі, що студентство завжди було рушійною прогресивною силою, що не варто нас залякувати й ділити на «схід-захід». Ось моя нова знайома Інна — з Дніпропетровська, я — із Рівного. Але ми без проблем порозумілися й говоримо, як бачите, однією мовою. Усі ці штучні махінації над студентством не пройдуть»...

      ...Напередодні 13-ї річниці незалежності України цей похід виглядає символічно. Колись майдан уже був укритий студентськими наметами. Ті молоді люди у гнилій антидемократичній державі теж не були впевнені у майбутньому свого студентського квитка.  Але вони не лише здобули вищу освiту. Вони поклали початок змiнам у державi. Сьогоднiшнi студенти прагнуть довести до кiнця справу, розпочату попередниками. А ще Рина каже: «Сподіваюся після всього таки довчитися...»