Книга накладом по 500 примiрникiв кожного тому з'явилася у київському видавництві «Ярославів вал» завдяки Лізі українських меценатів. Знаковим для збірника справді можна вважати число «чотири»: у книзі чотири розділи, які символізують чотири пори року: «Зелені дзвони», «Іменини літа», «Медова осінь» та «Завесніли сніги», чотири вежі були на козацьких оборонних спорудах на Січі, щоб «спостерігати» за чотирма сторонами світу.
«Вивчаючи літературну біографію поета сьогодні, бачиш, що він — «пізній овоч», — пише про автора Михайло Слабошпицький. — Його дозрівання потребувало часу». Що вже похвали наслухався того вечора Перебийніс — вчора завідувач відділу преси ЦК комсомолу, працівник відділу культури ЦК партії, керівник журналу «Київ» та «Літературної України», а сьогодні — вдруге її редактор, член президії Національної спілки письменників України. І свободолюбивий, і талановитий, друзі люблять, Батьківщина пам'ятає, а давнє предківське коріння («Батькове серце затулило собою Європу», «Хоробрий мій прапрадід вертається з війни», «Перебийніс. Кривоніс. Імена. Козацькі лиця») Володимир Моїсеєвич зберіг, не зважаючи ні на що... «Це справжня поезія, — говорить прозаїк Анатолій Дімаров, — не те що оце зараз молодь пише, оці витребеньки, коли читаєш і незрозуміло, що хотів сказати». Але, можливо, мені і таким, як я, хоча б тому більше подобаються імпрези чи презентації книжок, які робить ота нехлюйська молодь, що вона не провадить патетичних висновків про авторську геніальність на всі кілька годин презентації?!
Отож після виступів актора Бориса Лободи, поетів Петра Осадчука, Станіслава Зінчука, гостя з Австралії Михайла Гояна та інших, один тільки критик Віктор Грабовський якось намагався втягнути автора в дискусію і слушно зауважив, що серед усіх поезій не видно красивих віршів про партію, які, вочевидь, були в попередніх збірках, а з них узято деякі рядки і цього разу... «Тоді вимагали віршів-паровозиків, а зараз вимагають — і в цьому велика різниця між тодішнім і теперішнім — віршів-потягів», — пояснював автор. То, мабуть, уже час усвідомити, що між «тодішнім» і «теперішнім» таки є різниця і молодь нехлюйська не тому, що вона молода, а тому, що інша?
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
