«Карпатський словоблуд» як дзеркало українського гумору

      Альманах «Карпатський словоблуд», що вийшов друком у видавництві «Карпатська вежа», є прекрасним прикладом того, як любов до гострого, смачного слова допомагає жити, творити, товаришувати, не забуваючи при цьому про здорову конкуренцію. Ця збірка стала своєрідним підсумком одноіменного міжнародного фестивалю українського гумору та сатири, що цього року в Ужгороді відбувся вперше. Фестиваль прийшов, залишилася книга, а ще роздуми стосовно феномену українського гумору та його можливостей, які використовують далеко не на повну потужність.

      Український гумор зводиться до «Шоу довгоносиків» чи Вєрки Сердючки, які українець з певним рівнем освіти та гідності не може сприймати інакше, як знущання над собою. Російська експансія в Україні, напевно, ніде так далеко не зайшла, як у сфері гумору. З ранку до ночі нам пропонують усіляких арлазорових та іже з ними. Натомість свого виконавця, який би жартував українською і про українське, не знайдете й удень зі свічкою.

      Невже український народ не здатен витворити щось своє, оригінальне? Адже гумор — така ж невід'ємна риса національного характеру, як і мова, пісня чи обряди. Чи, може, почуття гумору в українців недорозвинене? Так чому ж тоді московські виконавці не вилізають з України, витрушуючи з наших кишень сотні тисяч доларів за порцію сміху?

      Річ тут, очевидно, у тiм, що український гумор став «персоною нон-грата» на українському телебаченні, як, зрештою, і все україномовне. І не треба нас переконувати, що він низького гатунку. Адже ви не даєте йому не те що рости й розвиватися, а й навіть шансу його побачити! По суті, це є актом духовної колонізації, етноциду, упослідження більшості населення України, яке рідною мовою вважає українську (67%). І жартувати воно хоче (як і вчитися, співати чи молитися) своїми словесами, а не чужими!

      Тому будь-яка спроба українського сміху прорватися крізь абсолютну блокаду вже сприймається як свято. (Що казати, коли «Вишневі усмішки» у переповненому Палаці «Україна», які проводяться під патронатом Міністерства культури (!), не були не те що показані по телебаченню, а й навіть записані!).

      Цього літа в Ужгороді, на межі кордонів з чотирма європейськими державами, відбувся перший міжнародний фестиваль українського гумору і сатири «Карпатський словоблуд». Штаб-квартирою веселого дійства стала єдина в Україні корчма-музей «Деца у нотаря» на чолі з самим корчмарем-гумористом, лауреатом всеукраїнського конкурсу «Золота ратиця» Павлом Чучкою. 35 учасників з України, Словаччини, Сербії та Польщі змагалися за звання «Абсолютного карпатського словоблуда». І тут чітко окреслилась самобутність ужгородського фестивалю. Адже жартували переважно народним словом, а не суржиковим а-ля Вєрка Сердючка, у живому діалектному варіанті — гуцульському, закарпатському, галицькому, пряшівському чи воєводинському. Всі відчули, що український гумор може мати інакшу інтонацію, ніж ми звикли. По суті, «Карпатський словоблуд» став сценою для найзахіднішого українського гумору.

      Переможцями фестивалю українського гумору став Микола Горняк зі Словаччини, Микола Савчук із Коломиї та Владімір Кочіш із Сербії. Втiм очевидним було й те, що рівень естрадності потрібно піднімати. Скажімо, жоден із закарпатців, попри масову участь, не переміг в авторському конкурсі, що легко пояснити абсолютною відсутністю традицій. Якщо у словаків, поляків, угорців естрадний гумор — це елемент національної гордості, то в нас усе загнано на рівень весільної самодіяльності.

      Власне, «Карпатський словоблуд» став рідкісним шансом для кожного бажаючого проявити свій талант. У цьому розумінні це був справді марафон, який тривав два дні.

      А те, що українці спраглі за гумором, було видно неозброєним оком. Протягом 12 годин конкурсної програми глядачі вперто сиділи на своїх місцях. І навіть коли все закінчилося, вони ще довго не розходилися, обмінюючись враженнями. Та й ажіотаж серед журналістів, які мають нюх на виграшну тему, яскраво підтвердив, що Україні бракує такого дійства. Понад півсотні акредитованих кореспондентів, серед яких значна частина представників провідних українських телеканалів та видань, — такого Ужгород ще не бачив.

      А якщо зважити, що держава для «Карпатського словоблуду» палець об палець не вдарила, не те що копійку виділила, то Павлові Чучці з однодумцями можна ставити пам'ятник. Ми поцікавилися думкою про фестиваль членів журі та гостей.

      Євген Дудар (Київ): «Карпатський словоблуд» — це поява ще одного великого культурно-мистецького, вкрай потрібного Україні дійства. Дитину треба ростити і виводити в люди. Я вірю, що незабаром ми цей фестиваль виведемо на всеукраїнську та міжнародну орбіту».

      Юрко Винничук (Львів): «Західна Україна мала дуже великі традиції гумору і сатири. Наприклад, у Галичині у 30-х роках виходили одночасно з десяток гумористичних видань. Нині нема жодного. І такі фестивалі могли б стимулювати їхню появу. Адже це своєрідна біржа гумору, зустріч авторів із потенційними виконавцями».

      Ярослав Джоганик (Словаччина): «Енергія, вкладена у фестиваль, матеріалізувалася. Фестиваль став грандіозною подією. Наперекір тому, що мене переповнюють глибоко позитивні емоції до Закарпаття і України, я дуже радий, що переміг мій земляк з Гуменного, яке знаходиться за 30 кілометрів від нашого спільного кордону. Це дуже важливо для українців, які живуть на Пряшівщині. Я думаю, що Микола Горняк був цікавий для всіх не тим, що екзотичний, а тим, що такий, як і ви».

      Олексій Зотиков (Київ): «Тут було весело і еклектично. Зрештою, такою і є Україна сьогодні. Бо еклектика має вигляд купи тріщин, яка пронизує наш дивовижний моноліт. А «весело» сполучає в собі риси абсурду, гумору біологічного, фізичного, хімічного, але попри все — гумору, що йде від людини до людини. Царства падають, імперії стираються на порох, а лишається тільки те, що йде від людини до людини».

      Мар'ян Райтер (Польща): «Ідея фестивалю тотожна українській справі. Адже гумор і сатира — це почуття самокритики, такі необхідні для побудови нового українського суспільства. Нам сьогодні бракує здорового жарту.

      Як на мене, слід проводити чіткіший підбір виконавців. Адже це — сцена. І кожен повинен витримувати сценічні стандарти».

      Микола Горняк (Словаччина, «Абсолютний «Карпатський словоблуд—2004»): «Тут була дуже симпатична атмосфера, сердечна публіка, а це дуже важливо для учасників. Для мене перемога стала повною несподіванкою, хоча виступаю в такому аматорському «цирку» вже 15 років».

      І насамкінець — враження духовного і матерального батька фестивалю Павла Чучки: «Українці спраглі таких фестивалів. Це їхнє природне середовище. Було видно, як сміх робить людей добрими. Тут не було зла. Другий висновок: страшенно перелякана влада, яка заборонила чиновникам відвідувати фестиваль. Вільного гумору бояться не менше, ніж викривальних публікацій. І третій висновок: етнічна єдність українців зберігається, незважаючи на кордони, режими і стереотипи. Українці туляться одні до одних і взаємопритягуються. Успіх настільки перевершив наші очікування, що наступного року «Карпатський словоблуд» пройде на стадіоні. Єдине, що залишається нашим людям, — це сміятися. І ніхто не сміє це останнє право у них відібрати».