«Форум» навколо м'яча

      Iсторія створення в Чехії українського футбольного клубу «Форум» почалася з того, як улітку 1998 року з десяток сумських студентів вступили до аспірантури славнозвісного Карловського університету в Празі — одного з найстаріших вузів Європи, заснованого у 1348 році. Спочатку ми дещо розгубилися в чужій країні, але поступово познайомилися ще з кількома аспірантами з інших міст України, почали вивчати чеську мову, освоювати Злату Прагу.

      Треба зауважити, що ставлення чехів до українців, та й інших вихідців із колишнього СРСР, було здебільшого негативним. Звичайно, грунт для цього забезпечували й наші мафіозі, які на широку ногу займалися рекетом своїх співвітчизників, а на вищому рівні — вступали у конкуренцію з місцевими підприємцями, що не обіцяло тим нічого хорошого, враховуючи «совкові» методи боротьби в бізнесі. У середині 90-х поліція обмежилася лише тим, що «домовилася» з «братвою» про недоторканність чехів, залишаючи на відкуп громадян колишніх союзних республік. На авто- й залізничному вокзалах поліцейських знайти було фактично неможливо, проте потяги Київ—Прага та автобуси Львів—Пльзень радо зустрічали й проводжали «морди» з гарячим бажанням полегшити твою кишеню.

      У столиці Чехії на той час лише офіційно мешкало близько 40 тисяч українців — найбільша іноземна діаспора. Хоча насправді це число для відповідності реальному стану речей можна було сміливо множити на два: надто багато наших співвітчизників, особливо з західних областей, у пошуках кращої долі працювали нелегально. Чеська преса й телебачення пропагували неприязнь до українців, відтворюючи лише негативні новини про нас. Хоча варто було б розповісти про кафедри того ж таки Карловського університету, багато хто із чехів дуже здивувався б: деякі з них трималися лише на наукових кадрах з України.

      Але з часом до всього звикаєш, вчишся долати перешкоди. Ми вже не тікали від «братків», а одному надто нахабному якось навіть перерахували ребра. Ми почали жити практично повноцінним життям у Чехії. Так сталося, що народ підібрався у нас спортивний: спочатку освоїли кімнати для настільного тенісу біля студентського гуртожитку, потім зал для занять бодібілдингом, а навесні дійшла черга й до волейболу з футболом. «Шкіряного друга» ногами ганяли переважно між собою, оскільки охочого народу вистачало, а ось у волейбол і баскетбол через брак людей почали грати з іноземцями. І виявилося, що з чехами та й з арабами, африканцями можна знаходити спільну мову як на спортивному майданчику, так і за його межами.

      При цьому «спорт номер один» завжди залишався пріоритетом. Упродовж 1999—2001 років кількість українців-аспірантів значно збільшилася, і на студентський турнір з міні-футболу ми заявляли навіть дві команди, гідно билися з іншими слов'янами, займаючи призові місця. Спроби організації були й улітку 2001 року, коли нещодавно створений клуб вихідців з СРСР «Артек» назбирав по всій Празі людей для міського молодіжного турніру. Ми не виграли змагання, але знайомства з грузинами, білорусами, росіянами збереглися й по сьогодні. Щоправда, згодом «Артек» дещо відійшов від спортивної діяльності і зараз займається переважно організацією дискотек, концертів за участю російськомовної спільноти.

      Прикладом нашої єдності став нині вже доволі відомий спортивний бар «Злата гвєзда». У 1999 році дивитися телевізор туди ходило троє-четверо українців, а в 2002-му ми вже займали ледь не половину залу. Зрозуміли користь від українського нашестя і чехи-господарі: у трансляціях ставало все більше «наших» програм. Не знайомі раніше українці спостерігали баталії наших футболістів на міжнародній арені, гаряче й емоційно підказували тактику бою братам Кличкам, дивилися світові хокейні першості...

      Стало очевидним для всіх: для покращення власного іміджу українцям-іноземцям у Європі необхідно наполегливо працювати не лише на будівництві і в посудомийній кімнаті, а й у традиційно пріоритетних для Старого Світу культурі, науці, спорті. Будь-які успіхи наших співвітчизників за кордоном є не лише їхньою власною перемогою, а й перемогою нашого народу.

Сенсаційний виняток для українського «Форуму»

      Саме тому влітку 2002 року в молодій організації «Форум українців Чеської Республіки» під час проектування різних заходів та акцій виникла ідея створення унікального професійного футбольного клубу, який складався б винятково з наших співвітчизників. Ідея сама по собі була не нова — у багатьох місцях світу існують аматорські клуби українців-емігрантів. Новизна полягала в тому, щоб клуб виступав на професійному рівні в чемпіонаті країни! Це допомогло б гуртувати навколо себе не лише вузьке коло самих футболістів, а й якнайбільшу кількість українців у Чехії взагалі.

      «Дивіться, а вони не лише траншеї копати вміють, а й у футбол грати! Може, не такі вже вони й страшні, як нам розказують по телевізору й у газетах?» — саме таких слів ми очікували від пересічних громадян Чехії. Звичайно, що однією з головних цілей було покращення загальної думки чехів про українців, ламання стереотипу про українців упосліджених, хапуг, злочинців.

      Із перших же кроків реалізації задуму «форумці» зіткнулися з масою проблем, але це й не дивно — досвіду було мало, та й сам проект нестандартний. Та завдяки щирій допомозі функціонерів Празької футбольної федерації доволі швидко вдалося домовитися з Чеськоморавською федерацією футболу.

      Історичний момент настав 4 липня 2002 року. Федерація футболу Чехії зареєструвала український клуб і зробила сенсаційний виняток із правил: «ФК «Форум українців Чехії» має право грати в офіційному чемпіонаті Чеської Республіки повністю іноземним складом, плюс максимально чотири чехи. Клуб розпочинає змагання з найнижчого етапу чемпіонату, а саме — з 3-го класу».

      Зрозуміло, що старт клубу в найнижчому дивізіоні є надзвичайним випробуванням на витривалість для всіх. Наприклад, щоб потрапити до вищої ліги республіки, так званої «Гамбрінус-ліги», «Форуму» необхідно впродовж восьми (!) років посідати перші місця.

      Перед початком сезону тоді ще аматорська команда під першою, пробною, назвою «Тризуб» встигла переможно «засвітитися» на кількох великих турнірах, у тому числі й міжнародних, із міні-футболу. Вдалий початок позитивно вплинув як на гравців, так і на організаторів клубу. Однак наближався сезон, а проблем з'являлося все більше. Основними були дві: гроші (куди ж без них?) та вставляння палиць у колеса різними структурами, до яких зверталися по допомогу. Ніхто не хотів давати гроші щойно створеній українській організації. Тому клуб доводилося створювати практично на голому ентузіазмі з приватним патріотизмом українських підприємців малого бізнесу. Завдяки інформаційній «аурі» навколо нового проекту громадського об'єднання пошук футболістів серед заробітчан був справою кількох місяців.

      Сяк-так було зібрано кошти на спортивний інвентар та реєстрацію гравців. Нічого не було відомо про подальше фінансування команди — не виключався варіант припинення її існування після першого кола...

Дебютний сезон

      ФК «Форум українців ЧР». Суперник — команда району Праги, Кбели, під назвою «Кбели B». Зустрічі передував нездоровий ажіотаж зі сторони спеціального відділу чеської поліції — невідомо, чого вони очікували, але на матч прибуло близько п'ятдесяти людей у повному екіпіруванні для розгону демонстрацій. Перемогти українці не змогли, зігравши внічию, — 1:1. Проте футболісти й організаційний штаб побачили, що їхня робота не пройшла даремно — задоволення отримали як гравці, так і сотня інтернаціональних уболівальників із дудками й джазом на барабанах, котрі несамовито підтримували хлопців у жовто-блакитній формі.

      Початок було покладено, проте попереду чекала важка праця — пошук коштів. За мінімальним кошторисом, команда потребувала близько 200 тисяч крон на сезон (7 500 доларів), і це з урахуванням того, що гравці та тренер не отримували жодної копійки. Здається, просто смiшна сума як для цілої команди, але де її взяти? Звичайно, що основним напрямом ми вважали співпрацю з українськими спонсорами.

      Ось що розповідає голова неприбуткової громадської організації «Форум українців ЧР» Борис Чикулай: «Ситуацію з українським спонсорством у Чехії можна назвати двома словами: «постсоціалістичне неандертальство». Жоден не вірить у моральні та можливі матеріальні прибутки, жоден не переймається дивним словом «патріотизм», а дехто просто намагався створити іншу, конкурентну, українську команду, над чим дуже потішилися у кабінетах Федерації футболу Чехії».

      Тим часом після доволі нерівного старту, що був обумовлений незіграністю футболістів, команда набирала хід, смакуючи перемогу за перемогою. На зимову перерву «форумці» пішли, посідаючи друге місце й відстаючи від лідера — клубу «Точна» — на 7 очок. У другому колі хлопці видали просто фантастичну серію, святкуючи перемоги в усіх іграх, проте залишились на другому місці. Але це не завадило українцям грати в наступному сезоні у лізі на ранг вище.

Перехід на новий рівень

      Очолив клуб професійний футболіст, душа колективу Едуард Данилаш, який грав за «Закарпаття» з Ужгорода та низку іноземних клубів. На тренерську посаду команда зі своїх лав обрала уважного стратега й універсального спортсмена Юрія Слюсарчука — семиразового чемпіона України з гірськолижного спорту і найліпшого бомбардира українського футбольного клубу в Чехії.

      Новий експеримент сезону 2003/2004 розпочався з програшів (2:5, 1:4) — бракувало зіграності, дисципліни і, передусім, лідера. Після цього навіть найзатятіші оптимісти прогнозували українцям лише важку боротьбу за виживання. Проте потроху починало з'являтися взаєморозуміння на полі, важку функцію лідерів на себе взяли найдосвідченіші Данилаш та Слюсарчук. Перший був диригентом атак, другий — їхнім завершувачем. Після кількох нічиїх команда здобула чотири поспіль перемоги і, як результат, увійшла до групи лідерів. Підсумок першого кола — четверте місце.

      Були проблеми зі складом, проте неозброєним оком стало помітно, що команда розвивається — самі гравці змушені взяти на себе фінансування, з'явилися постійні вболівальники, котрі відвідували всі матчі клубу, є навіть суперфан — дідусь Дмитро, простий заробітчанин у Чехії, для якого ігри «форумів» стали єдиним місцем, де він може по-справжньому відпочити. За два сезони дідусь Дмитро не пропустив жодної гри «Форуму»! Постійно відвідує матчі й молодь, в основному — аспіранти празьких університетів. Побували на іграх і представники українського консульства з обіцянками, і відомі музиканти групи «Борщ» із чудовим концертом у Празі на запрошення «Форуму українців ЧР».

      У другому колі можна було побачити колектив із власним ігровим почерком, який майже в усіх матчах диктував суперникам свої умови. Проте вже вкотре на заваді ставали неспортивні фактори, основним з яких було суддівство. «Люди в чорному» інколи просто відкрито «вбивали» українську команду. Та українські футболісти продовжували боротися і, зрештою, почали ділити перше місце з клубом ЧАФЧ.

      Долю путівки до першої празької групи вирішувала очна зустріч лідерів. На жаль, «форумці» програли (0:2) і фактично попрощалися з мрією про підвищення в класі цього сезону. В останньому матчі сезону проти команди «Модржани» клуб показав неймовірне бажання дещо вирівняти коефіцієнт результативності — 11:0 (гру було закінчено на 15 хвилин раніше на прохання капітана суперників)!

«Форум» — уперед!

      Футбольний клуб «Форум» — це величезний успіх, яким захоплюються не лише українці, а й чехи. Та й кореспонденти з багатьох європейських країн привозять до своїх редакцій матеріал про «українську родзинку» з Праги. Незважаючи на досить складні умови, ігнорування з боку різних структур, у тому числі й рідного посольства, ФК «Форум українців ЧР» продовжує існувати. Передусім — завдяки щирому українському серцю.

Андрій ФОМЕНКО,

Михайло ШУМИЛЯК,

Василь РЮХТІН.