Повернення з невідомої планети

Постріл у власну скроню

Життя івано–франківської родини Германів поділилося на два діаметрально протилежні періоди: до і після 23 жовтня 2013–го. Саме цього дня в кімнаті Ярослава пролунав постріл. Що змусило 18–річного студента Прикарпатського університету, симпатичного й успішного хлопця, натиснути спусковий гачок приставленого до власної скроні пістолета травматичної дії, достеменно не відомо. І навряд чи взагалі вдасться з’ясувати — куля прошила мозок, порушивши механізм пам’яті. Після десяти днів перебування в коматозному стані в реанімації нейрохірургічного відділення Івано–Франківської обласної клінічної лікарні Ярослав не міг пригадати, що з ним сталося. Важкі травми голови заблокували й усі попередні сторінки його життя.

Не важко уявити, що довелося пережити батькам хлопця упродовж перших найдраматичніших тижнів. «Дотепер у голові не вкладається, де в нього взявся той пістолет та чому він вчинив таке насилля над собою, — зітхає пані Світлана. — Він був життєрадісним, добре вчився, мав багато щирих друзів. У вільний час працював, аби здійснити давню мрію — купити легковий автомобіль. Доля змалку ніби була прихильною до нього, і раптом — такий жах».

Лікарі робили все, що могли. Після кількох безуспішних спроб їм таки вдалося «виловити» кулю, що ніби плавала в головному мозку. Перші десять днів хлопець, підключений до апарата штучного дихання, перебував у непритомності. Провідні нейрохірурги обласної лікарні нічим не могли потішити батьків: стан, зізнавалися, стабільно важкий, і в таких випадках можна сподіватися лише на диво. І воно сталося — звідки зовсім не очікували. «Багато людей, довідавшись про страшну біду, підтримали нас морально й матеріально, за що всім їм — велика вдячність, — тремтить голос пані Світлани. — А якось зателефонувала моя знайома й порадила звернутися до отця Володимира, аби прочитав молитву над сином. Пояснила, що він — настоятель розташованої на околиці Івано–Франківська невеличкої церкви Йона Хрестителя, де зберігається чудотворний образ Матері Божої Ласкавої Станіславівської. Сестра нашої знайомої ходила молитися до цього образа перед операцією з видалення злоякісної пухлини і недуга відступила. Ми зателефонували отцю Володимиру, і він приїхав до лікарні».

Непояснимий феномен

Вранці наступного дня батьки і медики спершу не повірили у зміни, що відбулися з пацієнтом: він почав самостійно дихати, прийшов до тями і з реанімації його вже можна було переводити в палату менш інтенсивної терапії.

Стався феномен, якого не можна було передбачити, переконує отець Володимир. «Я не робив нічого надзвичайного, — зізнається він, — лише те, що на моєму місці зробив би будь–який інший священик: прочитав кілька молитов, здійснив святу тайну єлеопомазання і залишив біля хворого образок Матері Божої Ласкавої Станіславівської. Вочевидь це — результат її зцілюючого, непояснимого раціональним мисленням впливу».

Коли Ярослав прийшов до тями після тривалого перебування в комі, то не впізнав ні батька, ні матері, але взяв до рук образок Матері Божої, принесений о. Володимиром. По тому, каже священик, як бігали його оченята рядками молитви, надрукованої на звороті, можна було зрозуміти, що він усвідомлює суть написаного. Коли отець молився над ним, то хлопець в потрібні, за приписом, моменти осіняв себе, ніби за чиєюсь підказкою, Христовим знаменням. Ці незбагненні духовні перетворення, що позначилися на внутрішньому світі юнака, котрий раніше, до трагедії, мало цікавився християнськими цінностями і не вважав за потрібне відвідувати богослужіння, міцніли з кожним днем. Ярослав щоразу, як поринути в дрімоту, перевіряв, чи лежить під його подушкою образок, і завжди брав його із собою на процедури.

Вихід із лабіринту

День за днем медики констатували поліпшення стану хворого і на початку грудня його на певний час відпустили додому. На тривожне запитання матері, що буде із сином далі, нейрохірург тепер уже підбадьорливо відповів: «Подивіться на цих хворих, що залишаються в палаті: Ярослав був у сто разів гіршому стані, ніж вони, а вже виписується».

Що буде далі, які функції вдасться відновити молодому організму, прогнозувати ніхто не береться. Та Ярослав уже самостійно їсть, дивиться телевізор, усе розуміє і дещо починає пригадувати зі свого попереднього життя. Ходити без сторонньої допомоги ще не може. Наразі пересувається на інвалідному візку. На ньому разом із батьками вперше перед Святвечором й потрапив до церкви Йоана Хрестителя, де зберігається чудодійний образ його рятівниці — Матері Божої Ласкавої Станіславівської. Після кожного наступного такого візиту, помічають усі, хлопець почувається веселішим і здоровішим. «Ще в реанімації, — зволожуються мамині очі, — я, не знаю навіщо, дала йому дитячий журнал із картинкою лабіринту. І ось (показує малюнок. — Авт.) він своєю рукою, перебуваючи в позасвідомому стані, чітко накреслив шлях виходу, який треба було знайти. Це примножує наші надії. Вже сталося велике диво — син живий. Ми і ще сподіваємося на ласку Всевишнього і Матері Божої».