Грошові мішки на тлі Майдану

Великі гроші люблять тишу

25 січня український олігархат збирався на таємну нараду. Ані склад її учасників, ані «порядок денний», зрозуміло, невідомі й по цей час. Подейкують, що на зустрічі були Рінат Ахметов та Дмитро Фірташ, очікували також і Ігоря Коломойського та Петра Порошенка. В цій історії більше «нібито», аніж достовірних відомостей, а достеменним фактом вважається одне: відкрита незгода Ахметова з будь–яким силовим розв’язанням суспільного конфлікту. Позицію боса у відповідній заяві висвітила в прес–релізі його кампанія «СКМ».

Мотиви, які рухали найбагатшою людиною України, є суто прагматичними: ведення бізнесу несумісне з політичними катаклізмами. На це можна заперечити, що Ахметов (із капіталом у 22,3 мільярда доларів і 26–м місцем у загальносвітовому рейтингу багатіїв за версією Bloomberg) може обійтись і без України. Це так, але базу для своєї діяльності — підприємства, землю, природні ресурси, дешеву робочу силу — українські олігархи мають саме тут. І що станеться з цією базою, якщо революція з локальних поштовхів перетвориться на загальний землетрус, передбачити не може ніхто.

А повстання має тенденцію до розширення. Після двох місяців облоги центру Києва народний бунт обернувся штурмом обласних держадміністрацій не тільки на заході країни, а й на півночі та в центрально–східній частині.

Що іще невигідно олігархам, так це ухилення від євроінтеграційного курсу і запровадження тоталітарного устрою. Тут також — жодної романтики і «нічого особистого», лише сухий бізнес–розрахунок. Ринок збуту, на який можна поставляти товар, знаходиться здебільшого не в Митному союзі. Продукція підприємств українських олігархів орієнтована на європейського та американського споживача. Звуження зони «товаропокриття», яке неодмінно настане внаслідок зближення з РФ, нікому не потрібне. До того ж, хоча Захід занадто довго і мляво жує питання впровадження санкцій, перспектива блокування рахунків, активів чи навіть заборона в’їзду в ту чи іншу країну видається досить реальною загрозою.

Але й це ще не все. Диктатура не терпить суперників у вигляді впливових фінансових ділків, вона пожирає все, до чого може дотягнутися. Знищує або витискає з країни власників незалежних ресурсів.

Не плюй у доларовий колодязь

Ті, хто регулярно моніторить теленовини, давно звернули увагу на характер подачі подій у мас–медіа, що належать олігархату. Канали Пінчука, Коломойського, Порошенка та навіть Ахметова справляються із завданням у цілому задовільно. Вперто відмовляється тримати баланс лише фірташівський «Інтер». Після масових звільнень з «Інтеру» людей відставленого з посади голови адміністрації Президента Льовочкіна та розвороту редакційної політики у провладний бік «антимайданність» телеканалу може конкурувати лише з «антимайданністю» медіа–холдингу Сергія Курченка.

До речі, «младоолігарх» Курченко зазнав у 2013–му збитків на майже 20 мільйонів доларів. Напряму з Майданом це не пов’язано — радше з кармою. І це при тому, що бізнес Курченка має преференції, яких нині позбавлені олігархи «старого» зразка. Це для них є ще одним приводом ображатися на Віктора Януковича. Особливо вагому причину має нині Рінат Ахметов. Після того, як Міністерство доходів і зборів з’ясувало, що у 2013–му в казну надійшло на 13,4% коштів менше, ніж у 2012–му, відомство видало так званий «список Клименка» — перелік підприємств, яких очільник Мінздоху запідозрив в ухиленні від сплати податків. Із 37 тисяч підприємств, до яких міністр Олександр Клименко радить придивитися особливо пильно, частина належить Ахметову, Коломойському та Фірташу.

Утім, як пише сайт «Главком», у випадку з Фірташем влада діє як батогом, так і пряником. «Фірташ отримав більш ніж вагомий бонус у вигляді змін до Податкового кодексу, згідно з якими імпорт природного газу звільняється від податку на додану вартість. Це більш ніж царський подарунок Фірташу, структури якого станом на вересень 2013–го імпортували в Україну понад 18 млрд. кубів газу», — зазначає видання.

Дещо перепало й Рінату Ахметову — зокрема, закладені в бюджеті–2014 кошти на компенсацію різниці в тарифах для теплової енергетики — предмету зацікавлення останнього.

Поступки влади, вочевидь, і зумовили кроки назустріч з боку олігархів. Одним із таких кроків було позитивне голосування підконтрольних Фірташу та Ахметову депутатів за ту редакцію закону про амністію, лобістом якої виступив особисто Віктор Янукович. Однак це не означає, що старий олігархат, який сформувався ще при «ранньому» Кучмі, пробачив нинішньому Президентові і його зневажливе до себе ставлення, і зміну зовнішньополітичного курсу, і наявні утиски бізнесу.

Керована більшість: що далі?

Видання «Інсайдер» повідомляє про те, що 29 січня, коли Рада розглядала питання амністії для майданівців, більшість нардепів (у їх числі й понад 60 «регіоналів») була готова до того, аби підтримати не лише опозиційний законопроект, а й повернення до Конституції 2004 року. Як тільки парламент повернув би собі контроль над урядом, Арсеній Яценюк мав пристати на пропозицію Януковича очолити Кабмін, бо «цього кроку від лідера фракції «Батьківщини» вимагали посли країн ЄС та США, й саме це йому пропонував власник корпорації «СКМ» Рінат Ахметов», пише «Інсайдер».

Якщо вірити цьому сайту, інтереси Ахметова та парламентської опозиції (і навіть емісарів Євросоюзу!) зійшлися на вельми важливому відрізку політичного буття. Кінець січня міг дійсно стати поворотом до демілітаризації Майдану, звільнення в’язнів, створення нової парламентської більшості, повернення до парламентсько–президентської республіки і, зрештою, до отримання гарантій того, що вибори–2015 пройдуть у бодай відносному правовому полі.

Про сумний фінал казки, котра так і не стала дійсністю, читач «УМ» уже знає: в останній момент у Раді з’явився Янукович, який усе переграв, пригрозивши, зокрема, розпуском парламенту.

Відіграв свою роль і тиск Росії, котра призупинила перемовини щодо постачання газу (аж до обрання нового Прем’єра) та ускладнила розмитнення українських експортних товарів. Москва натиснула на офіційний Київ, а той, у свою чергу, натиснув на вулицю Грушевського, себто на її верхню, парламентську частину. Позаяк «низи» цієї вулиці міряють життя зовсім іншими категоріями.

А посередині — десь між Банковою як втіленням найвищої державної влади та підходами до Європейської площі, де вирують протестні настрої, час від часу свистять кулі і палають шини — стоїть (звісно, суто символічно) український олігархат. Із роздумами про майбутнє країни, чи то пак про власний бізнес, бо, як казав Уїнстон Черчілль, «про що б не йшла мова, мова завжди йде про гроші».

І ще одна цитата від іноземця — насамкінець. Бельгієць Жан Тешо, директор Фонду Карнегі у Брюсселі, сказав так: «Янукович сидить у своєму кабінеті, бо олігархи хотіли його там бачити. Якщо вони його покинуть, він пропав».

Що ж, наступний раунд гри у «пан або пропав» ми всі дивитимемося вже незабаром.