Приземлився. І не сів

04.02.2014
Приземлився. І не сів

«Швидка» доставила Дмитра Булатова до аеропорту. Підстраховували безпечність переїзду з клініки до летовища Петро Порошенко та Віталій Кличко. (Рейтер.)

Одному українцеві Європа і справді допомогла. Міністр закордонних справ Леонід Кожара зазнав персональних «масованих бомбардувань» від колег зі США, Німеччини та інших держав ЄС iз вимогою дозволити покатованому Дмитру Булатову виїхати за кордон на лікування. Тільки завдяки цьому щільні ряди міліції розступилися — і в неділю ввечері карета «швидкої» доправила 36­річного Булатова з дружиною в аеропорт, просто до трапу літака. Літак зробив у чорному небі розворот приблизно над тими місцями у Бориспільському районі, де невідомі катували Булатова, — і взяв курс на Ригу. Звідти активіста перевезли до вільнюської клініки. Щільні ряди української Феміди знов зімкнулися, начебто нічого не змінилося. Справу про організацію масових заворушень, порушену проти Дмитра Булатова, наразі не закрито.
Те, що творилося останні два дні біля клініки «Борис», що на проспекті Бажана, нагадує фінал невдалого трилера: десятки міліціонерів, що увірвались до клініки з метою допитати «автомайданівця», «люди в цивільному», які чатували біля входу і намагалися загубитися в юрбі киян, що прибули на захист Дмитра, автобуси з «Беркутом», які причаїлися в тихих околицях. Усе це схиляє до думки, висловленої тут же Петром Порошенком: виїзд за кордон — єдина можливість урятувати Булатову, можливо, не тільки здоров’я, а й життя.

Покатований і особливо небезпечний

Міліція, схоже, заплуталася, яку з двох справ щодо Булатова розслідує. Першу — за фактом зникнення — було порушено після заяви дружини Дмитра ще 24 січня, і, за словами на той час адвоката родини Дмитра Йовдія, не розслідували. Другу — про організацію масових заворушень — порушено, як стверджує Центр громадський зв’язків МВС, теж 24 січня. Проте чомусь раніше про неї не розголошували. Відповідне повідомлення з’явилося на сайті МВС України лиш 31 січня — у розділі «Особи, які переховуються від органів влади». Крім Булатова, там було вміщено фото ще двох чільних активістів «Автомайдану» — сина екс­міністра оборони Анатолія Гриценка — Олексія, а також Сергія Коби, який, аби уникнути переслідувань, раніше вилетів до Німеччини. Сьогодні у згаданому розділі цих осіб немає.

31 січня надвечір у МВС вирішують, що Булатова треба опитати. За якою з двох справ — сказати складно, адже чималий гурт міліціонерів, які рвучко ввійшли в клініку «Борис», пояснень журналістам не дали. Спершу навіть президент клініки Михайло Радуцький губився у підрахунках: п’ятеро були у формах, «а скільки їх у цивільному зараз перебувають у приміщенні — навіть не беруся сказати». Депутати Микола Княжицький та Ігор Мірошниченко першими вдарили на сполох: у соцмережах та через доступні ЗМІ повідомили, що в довколишніх дворах стоять автобуси з «Беркутом», Булатова планують силоміць вивезти з лікарні. За годину під дверима медзакладу журналістів та небайдужих киян зібралося кількасот, що унеможливило силовий розвиток подій (якщо такий планувався).

А опитати Дмитра не дозволили самі медики. Пан Радуцький вийшов до людей і пояснив, що пацієнта перевели у відділення інтенсивної терапії, тому лікарі з огляду на стан його здоров’я не вважають за можливе проведення з ним слідчих дій. Коли одна iз журналісток запитала: «Булатову що, стало погано?», Радуцький відповів: «Знаєте, коли я подивлюся, що зараз коїться, то навіть мені стає погано». Михайло Радуцький уже призвичаївся до форс­мажорів, адже саме в цьому відділенні «Бориса» проходили реабілітацію інші побиті активісти Майдану — Тетяна Чорновол й Ігор Луценко.

Коли вже зовсім стемніло, метикуватий чоловік, котрий відрекомендовувався всім коротко «Олексій, просто киянин», змотався на Майдан і своїм бусиком привіз на Осокорки десяток хлопців iз самооборони. Ті вишикувалися під скляними стінами дорогої клініки, що відчутно мілітаризувало картинку. Врешті депутати, серед яких були й Марія Матіос, і Олег Тягнибок, й Петро Порошенко, попросили людей розходитися. Мовляв, більшість міліціянтів iз клініки виведено, а на поверсі чергують тільки двоє, яких Порошенко попросив охороняти Булатова. Для певності на ніч залишилися біля палати й депутати.

Поле бою переноситься в Мюнхен

Першого лютого Дмитра відвідали посли США, Канади, ЄС, а відтак поле боротьби за його долю перемістилося до Мюнхена. Саме там, у кулуарах міжнародної конференції з безпеки, низка дуже впливових у світі людей наполегливо порекомендували «начальникові» українського МЗС дати Булатову можливість виїхати з країни. «Кожара запевнив голову Держдепу США Джона Керрі, що Булатов і його сім’я зможуть вільно виїхати у будь­яке місце хоч завтра», — написав 1 лютого у «Твіттері» посол США в Україні Джеффрі Пайєтт.

«Хоч завтра» теж пройшло не без міліцейських вигадок. Опівдні 2 лютого за 200 метрів від клініки, на галявині при виїзді на дачний масив Осокорки, чергували два автобуси: згідно з відео «5­го каналу», один — iз «Беркутом», другий — iз «просто» міліціонерами. Навіщо? Невже «чесне слово» міністра Кожари ще дискутувалося в інших владних кабінетах?

Тільки пообіді було досягнуто консенсусу: слідчі таки опитають Дмитра і відпустять за кордон. Петро Порошенко вийшов iз дверей клініки, як переможець, показуючи людям «документ про капітуляцію ворога» — постанову Шевченківського райсуду столиці, якою суд відмовився задовольнити клопотання слідства про арешт активіста Автомайдану. «Дмитро вільний! — виголосив Порошенко і, вказуючи на кремезного чоловіка в темному пуховику, додав: — Ось представник Дарницького райвідділу засвідчить вам, що автобуси з міліцією покинули сусідні вулиці». «Представник», Олександр Деркач, зніяковіло буркнув: «Так, поїхали». І раптом у цьому чоловікові я впізнала того здорованя, що напередодні так само не у формі крутився під дверима клініки як «просто активіст», уважно слухав усіх депутатів, які виходили до преси. У руці він тоді тримав — мабуть, «для конспірації» — чорну дамську сумку.

Як катування можна «перетворити» на «подряпини»

Дмитро знайшовся увечері 30 січня. Перші кадри, відзняті операторами «5­го каналу» та «1+1», вжахнули — посічена вся ліва щока, надрізане вухо, різані рани на потилиці, набубнявілі від синців руки, закривавлена майка на животі, штани в крові. Дмитро розповів журналістам, що своїх кривдників не бачив — вони зав’язували йому очі або вдягали на голову мішок, «били професійно», питання були навколо Автомайдану, головно — хто його фінансує. Кати говорили з відчутним російським акцентом, стверджує Булатов. Годували раз на день, а останні два дні не давали їсти.

Лікарі припускають, що чоловіка врятувало його міцне від природи здоров’я та термобілизна, інакше він, покатований та знесилений, на 20­градусному морозі міг би не вийти з лісу.

Відтак інформації про стан здоров’я Булатова небагато, і вона суперечлива. Так, 31 січня Петро Порошенко сповістив, що МРТ виявило у Булатова струс мозку, але кістки черепа цілі. А вже ввечері того дня (можна припустити, що з метою захистити активіста від переслідування) з’явилися повідомлення, що Дмитрові зробили операцію, а Олег Тягнибок узагалі заявив, що чоловік — у реанімації.

Шкода, що не було можливості щось почути і від самого головного героя, окрім аматорського відеозапису з клініки, викладеного його друзями в Youtube 1 лютого. Розповідь Дмитра могла б убезпечити його від шквалу інсинуацій. А так промита і зашита рана на щоці, та ще й передана через тьмяне відео телефона, дала підстави, наприклад, міністрові Кожарі заявити в інтерв’ю «Аль Джазіра», мовляв, «фізично він перебуває в хорошому стані, єдине, що у нього є, — подряпина на щоці». Висновок «гуманного» очільника зовнішньополітичного відомства швидко ретранслювали всі провладні ЗМІ: «Схоже, історія про те, що Булатов був викрадений і підданий тортурам — абсолютна неправда». Перевершив міру допустимого заступник начальника слідчого управління МВС Олег Татаров, заявивши на брифінгу, що це могло бути інсценування «з метою збурення громадської думки». Чи міг би сам міліцейський чиновник піти на те, аби його різали ножем, задля, скажімо, «збурення громадської думки серед громадян­прихильників міліції», — сумніваюся, однак слова його пішли «в тираж». Деякі допитливі громадяни стали придивлятися до розкадровок відео з Вишеньок і помічати, що «за 10 днів Дмитро не заріс щетиною» тощо.

Журналістка «1+1» Ольга Кошеленко, яка знімала Булатова ввечері 30 січня, обурена такими коментарями. «Скажу вам як очевидець, — пише розгнівана Ольга на своїй сторінці у «Фейсбуці», — усі ті «розвінчування» — маячня. У Дмитра під нігтями бруд і кров були, неголений він був. Руки опухлі. Сліди проколів є. Скрізь кров запеклася. Я щиро бажаю «розвінчувачам» такого ж».

  • Загинув за Батьківщину? Доведи

    60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>

  • На чужині — не ті люди...

    Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>

  • «Русскій мір» у нашій церкві служити не буде»

    Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>

  • Батько солдата

    Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>

  • «Нашим хлопцямна війні Бог дає інші очі»

    Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>

  • Зона як заповідник

    Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>