Малеча грає у війну...

Навчіться швидко «повертатися до себе»

— Діти завжди перебувають у нашому полі — інформаційному, емоційному, — пояснює столичний психолог Світлана Ройз. — Вони бачать нашу тривогу, сльози, нашу безпорадність. Завдання батьків — залишатися Дорослими. Коли нам важко після безсонних ночей, тривоги і невідомості — ми або з особливою емоційною гостротою реагуємо на всі прояви дитячої поведінки, або ігноруємо їх. Однак варто навчитися швидко «повертатися до себе».

Пані Світлана радить дорослим створити для себе так званий «якірець» — прикріпити на меблі яскраву деталь чи повісити на стіну щось таке, що вирізнялося б серед інтер’єру і відразу привертало вашу увагу, «повертаючи» в простір квартири.

«Місце на грудях, куди ми показуємо пальцем, кажучи «я», — це тілесна точка «теперішнього». Кладіть туди руку і промовляйте щось на кшталт — «повертаюся в центр». Якщо відчуваєте тривогу — сідайте на підлогу, аби відчути опору. Або станьте і притуліться до стіни. При цьому можна укутатися пледом або хусткою (так, ніби ми відчуваємо чиїсь обійми). Постійте так або посидьте і тільки після цього робіть подальші кроки. Якщо намагаєтесь заспокоїти чи вгамувати дитину — подумки кажіть собі: «я дорослий, я справлюся», — радить психолог.

«Влаштуйте «бої подушками» і частіше обнімайтеся»

Фахівці переконані: при дитині краще не дивитися новин. Але оскільки нині наше життя — це суцільні «повідомлення з фронту», урівноважуйте ситуацію певними заспокійливими діями. Наприклад, торкайтеся до дитини долонею. Розповідайте — обережно і зважено, що в країні зараз важко. «Але обов’язково наголошуйте: дорослі справляться з цими проблемами, — додає Світлана Ройз. — Повторюйте малюку: я з тобою, поруч, ти у безпеці. Все буде добре, ти ж бачиш, скільки людей нас захищають...»

Дивитися теленовини, коли поруч спить дитина, — неприпустимо, наголошує психолог. «Знайдіть можливість і сили перед сном погладити малюка по голові, потримати свої руки на маленьких стопах, прочитати молитву... Чим частіше ви обніматимете свою дитину — тим сильнішим буде її відчуття безпеки».

Хоч би як бракувало часу — знаходьте можливість для гри з дітьми. Пам’ятайте: вони — діти, тому зберігайте «ігровий оптимізм». Агресію і страх краще витісняти в дію — бийтеся в іграх подушками, влаштовуйте боулінг із пластикових пляшок, грайте шашками в «Чапаєва». Старшим діткам пояснюйте, що кожна стихія, яка є в природі, потрібна. Але надмір якоїсь із них провокує «хворобу». Наприклад, «магія вогню» призводить до війни, агресії, болю.

Смайлик, пластилін, значок...

Добре заспокоює і відволікає від «дорослих тем iз телевізора» ліплення. Дайте дитині глину чи пластилін, запропонуйте виліпити з них цікаві фігурки. Насипте в посудину крупу, нехай малюк там закопує і відкопує іграшки. Спостерігайте. Якщо помітили, що розігрується один і той же сюжет — включайтеся в гру і пропонуйте новий розвиток подій, — таким чином ми допомагаємо дитячій підсвідомості знайти вихід.

Школярам важливо давати в школу щось таке, що нагадуватиме їм про вашу присутність, — значок, маленьку іграшку. Не забувайте підкреслювати, що з чужими людьми не можна нікуди ходити, зайву інформацію про себе в соціальних мережах краще не поширювати, ні в якому разі допізна не гуляти на вулиці.

Якщо мама чи тато їдуть у відрядження, психологи радять залишати дітям записки–смайлики: на меблях, вікнах, дзеркалах. Також нехай бабуся чи няня, доки вас немає, робить із дітками подарунки до вашого повернення.

«Даруйте дітям найцінніше — свій час»

Київський психолог–реабілітолог Олена Бабюк переконана: дитячі «ігри в насилля» відбуваються з пасивного дозволу батьків. «Якщо батьки бачать, як діти дивляться фільми, де є насильство, грають у комп’ютерні ігри, де вбивство нівельовано до рівня «вирубати кущик», і не вживають заходів, то чому ж нарікають, що діти ростуть озлобленими і жорстокими, — каже пані Олена. — Впевнена, якщо в дитини є додаткові інтереси — плавання, спортивна секція, художній гурток, музична школа тощо, — їй просто не буде цікаво грати в примітивні ігри. Школярі виправдовують свою пристрасть до таких ігор тим, що там, мовляв, є логіка, розрахунок. Але я не згодна з таким твердженням. Слід вникнути в тему і конкретизувати питання: яка така логіка в іграх–стрілялках?»

Часто діти втягуються в жорстокі ігри тому, що в них немає тісного контакту з батьками, братами чи сестрами, зауважує Олена Бабюк. Цих дітей просто не навчили бачити цікаве довкола себе. «У мене двоє дорослих дітей. Ми також проходили період ігор до пізньої ночі. Знаю, як важко витягати звідти дитину. Що я робила? Знаходила вільний час, брала дітей, і ми ішли в місто — в театр, в будинок органної музики, на виставку художників тощо. Спочатку були протести і скандали! Потім — запитання. А далі — очікування таких спільних прогулянок і дозвілля. Потрібно любити дітей, дарувати їм свій час — це найціннiше, що ми можемо їм дати. Бережіть своїх дітей, розмовляйте з ними, спостерігайте за ними. Цікавтеся їхніми інтересами і переживаннями. Тоді не доведеться переживати, як вберегти дитячу психіку від суспільних потрясінь.