Опозиція стримано вітає скасування законів 16 січня. (Юрія САПОЖНІКОВА.)
До позачергової сесії Верховної Ради і влада, й опозиція готувалися, як до воєнних дій.
Уранці здивованих перехожих на вулиці Інститутській зустріла вже не «саморобна», а цілком професійна бетонна барикада. З першого погляду було зрозуміло, що стіну з важких бетонних блоків біля перетину з вулицею Шовковичною звели аж ніяк не майданівці. «Схоже, це вже для того, щоб відстрілюватися», — зовсім не жартома прокоментував ситуацію колишній нардеп і нинішній телеведучий Геннадій Балашов, чий офіс розташований просто на «лінії вогню». Правда, надвечір бетонну барикаду нібито почали розбирати.
У соціальних мережах ніч напередодні відкриття засідання пройшла в тривожному обговоренні: чи варто опозиційним нардепам іти під ворожий «купол» ВР, де будь–якої миті «регіональна» більшість може «парнокопитним» голосуванням запровадити надзвичайний стан, позбавити їх недоторканності і взяти під арешт. «Бютівка» Леся Оробець, яку багато хто з прихильників Євромайдану хотів би бачити серед опозиційних лідерів, так і пояснила, чому на 28 січня у Верховну Раду не піде: бо «по–перше, немає найменшої впевненості, що, зайшовши в приміщення на Грушевського, я звідти вийду. По–друге, там явно готовий іще пакет якихось речей, по типу розстрілювати на місці без суду і слідства на розсуд кожного «беркутівця» і тому подібне. По–третє, цей пакет «проголосують». Хоч 100 чоловік, хоч 10, — Олійник порахує, Рибак підпише...»
Натомість досвідчені політики зі стану опозиції на запитання, чи не боялися такого сценарію, лише відмахувалися. «Якщо подивитися на країну — люди вже нічого не бояться», — зауважив Віктор Пинзеник.
У Маріїнському парку тим часом знову вирував «антимайдан», дбайливо оточений з усіх боків силовиками, їхніми автобусами, металевими щитами тощо. За що саме мітингували — зрозуміти було складно. Як слушно зауважила народний депутат Ірина Геращенко, 16 січня провладний мітинг зібрали на підтримку скандальних законів, а тепер за що? «Ми вродє должни Януковіча поддєржать», — непевно припустила літня пара досить інтелігентного вигляду у відповідь на запитання кореспондента «УМ». На звичайних «заробітчан» ці люди точно були не схожі, проте й палкими прихильниками Партії регіонів не виглядали. Хоч такі на «антимайдані» справді є.
Намагаючись пробитися крізь колону «поддєрживающіх», яких вели з парку кудись уздовж паркану ВР, авторка цих рядків звернула поміж автобуси силовиків, де чергували бійці в повному захисному обладунку. На бігу послизнулася й, без сумніву, загриміла б кудись просто під колеса, якби під лікоть не підхопив чоловік у формі. У відповідь на щиру подяку за порятунок від неминучих синців буркнув під носа: «Ето вєдь ви нас врагамі счітаєтє».
У парламентських кулуарах журналістів, які мають усі підстави вважати людей у формі принаймні не друзями, цього дня вистачало. Синці, підбиті очі, навіть гіпс — усім цим наші колеги «завдячували» надто тісному спілкуванню з «Беркутом» та іншими силовиками. Ще комусь із медійників пощастило значно менше, адже самотужки до ВР вони прийти після такого досвіду не можуть просто фізично.
Проте «регіонали» їх усе одно побачили. У когось із парламентських кореспондентів виявилися при собі фотографії тяжко побитих журналістів, зокрема й Тані Чорновол. Організували спонтанну акцію: показували страшні знімки представникам владної більшості, запитуючи, як воно — відчувати відповідальність за те, що людину так покалічили. Або й мовчки тримали їх за спинами депутатів від ПР, поки ті давали коментарі іншим ЗМІ.
Депутатам закривавлені фото не подобалися. Автор одного з «диктаторських» законів від 16 січня Володимир Олійник промимрив, що «не вважає себе невідповідальним за це», тому готовий вносити до скандального закону зміни. А «регіоналка» Олена Бондаренко обурилася, що журналісти «не вміють поводитися» з парламентаріями — мовляв, «навчитеся, тоді й приходьте». Насамкінець пані Олена роздратовано заявила, що вона не хоче дивитися на ці «картинки», бо «я жінка, і маю слабку психіку».
Усупереч важким очікуванням, ні арештів, ні введення надзвичайного стану не відбулося. Навпаки, в кулуарах почувалася якась аж розслабленість — принаймні порівняно із загальною мобілізацією на вулицях.
Відкривши позачергову сесію, на порядку денному якої стояло єдине питання: «Про врегулювання політичної кризи та забезпечення стабільності в державі», Голова ВР Володимир Рибак оголосив хвилину мовчання за загиблими під час «трагічних подій у державі». Разом із депутатами жертв першої в новітній історії України кривавої революції вшанували і троє президентів: Леонід Кучма, Леонід Кравчук та Віктор Ющенко. Чинний глава держави із, мабуть, зрозумілих причин не прийшов.
Із представників інших гілок влади в залі була помічена тільки міністр юстиції Олена Лукаш. Раніше вшанувати позачергову сесію своєю присутністю обіцяв і Прем’єр–міністр Микола Азаров. Але замість особистої присутності «прислав» сенсаційну звістку: написав заяву про відставку. Якій, щоправда, опозиція повірила лише тоді, коли після 15–ї години на сайті Президента з’явився підписаний Віктором Януковичем указ.
«Рішення Миколи Яновича про відставку — це відповідальний крок відповідального, зрілого політика, який зумів поступитися власними амбіціями, поставивши інтереси держави, порозуміння в суспільстві понад посаду», — тішилася за свого мудрого партійного лідера Ганна Герман. На запитання «УМ», чи не запізно Азаров зробив цей «відповідальний крок, пані Ганна відрубала: «Краще пізно, ніж ніколи».
Попри всю знервованість і взаємну недовіру, для політиків (але навряд чи для Майдану) повідомлення про заяву Азарова стало сигналом, що влада нарешті й справді готова йти на якісь домовленості. Тож одразу після відкриття сесії було оголошено перерву — лідери фракцій та керівники парламенту пішли радитися про подальші дії.
Хоча конкретних домовленостей ще не було, стало очевидно: принаймні до вечора надзвичайного стану й розгону Майдану не буде. «Я точно знаю, що ні Президент, ні Голова Верховної Ради, ні той, хто очолить уряд, ніколи не піднесе руки за надзвичайний стан, — запевняла Герман. — Я щойно розмовляла з Володимиром Рибаком, і він мені вкотре підтвердив, що ніколи не піде на будь–які надзвичайні стани. Сподіваюся, ця позиція остудить деякі гарячі голови парламенту, які бажають загострення ситуації».
Незважаючи на те, що головною темою обговорення на якусь мить стала кандидатура нового Прем’єра, лідери опозиції наголошують: наразі це питання не стоїть. Головною умовою принаймні для початку процесу врегулювання було скасування «законів про диктатуру», «ухвалених» ручним голосуванням 16 січня. Так, є питання, як можна скасувати те, що від початку було нелегітимним. Проте «розрулювати» ситуацію все одно якось треба.
Тож із переговорної кімнати лідери вийшли з результатом: майже дружно Верховна Рада проголосувала за скасування найскандальніших із одіозного «пакета» законів. Не голосувала тільки фракція комуністів, яких не влаштовувало скасування закону про заборону пропаганди фашизму, та «регіонали» Колесніченко і Царьов — із тих самих причин.
Утiм цей закон разом із трьома іншими «менш резонансними» актами зразка 16 січня ухвалили по–новій, тепер уже легітимно й «по–справжньому». Таким був компроміс із боку опозиції, який, природно, не підтримала «Свобода». Адже за цим законом можна будь–кого притягти до відповідальності навіть за нашивку з галицьким левом — як символом дивізії «Галичина». Так чи інакше, голосів вистачило й без «свободівців».
Далі — знову почалися консультації. Головним питанням, на негайному ухваленні якого опозиція наполягала після скасування «законів 16 січня», була амністія для учасників «майданних» подій. За те, щоб завершити його розгляд уже 28 січня, проголосували понад 300 голосами. От тільки узгодити деталі виявилося дуже непростою справою. «Більшовики» наполягають на амністії тільки після звільнення державних будівель і Майдану, опозиція — на зворотному порядку. «Також наші умови — під амністію не потрапляють убивства, викрадення, напади на журналістів і катування людей», — наголосив лідер «Батьківщини» Арсеній Яценюк.
Коли верстався цей номер, переговори ще тривали. «Якщо треба буде — працюватимемо і вночі, і цілодобово, але рішення має бути ухвалено», — заявив Олег Тягнибок.
Утім це лише початок, і до розв’язання кризи ще дуже далеко. На черзі — надзвичайно важливий пункт: політична реформа. Без повернення до парламентсько–президентської моделі принаймні за Президента Януковича жодні домовленості не працюватимуть. А повернутися — не така й проста справа. За словами Тягнибока, Янукович пропонує повернутися до Конституції 2004 року шляхом референдуму. Опозиція розуміє, що за чинного закону про референдуми — це самогубство. Конституційна ж реформа передбачає внесення змін до Основного закону на двох сесіях ВР, що займе надто багато часу. До того ж повернення до Конституції–2004 означатиме негайний розпуск парламенту, обраного за мажоритарно–пропорційною системою (до скасування реформи вона була винятково пропорційною), а це — ще принаймні два місяці невизначеності за урядування нинішнього Кабміну в ролі в.о. Більше 60 днів урядовці в статусі виконуючих обов’язки працювати не мають права.
«Сьогодні ми робимо перші потрібні кроки для відновлення демократії в країні. Відставка Прем’єра означає відставку всіх членів КМ, тож ті, хто несе політичну відповідальність за кров на Майдані, будуть покарані. А далі — будемо працювати», — зауважив по завершенні чергового раунду переговорів Петро Порошенко.
Надвечір стало відомо, що обов'язки Прем'єр-міністра до призначення нового уряду виконуватиме перший віце-прем'єр Сергій Арбузов.
Учора Верховна Рада скасувала закони № 721–7 (Олійника–Колесніченка — Ред.), 722–7 (про відповідальність вболівальників та запровадження іменних квитків на футбол), 723–7 (про посилення відповідальності за порушення правил дорожного руху), 724–7 (про спрощення зняття недоторканності з депутатів), 725–7 (про заочне кримінальне провадження), 726–7 (про безкоштовну юридичну допомогу), 727–7 (зміни до Податкового кодексу щодо безмитного ввезення газу), 728–7 (про відповідальність за руйнування пам’ятників), 729–7 (про відповідальність за заперечення злочинів фашизму).
За попередньою домовленістю, голосували пакетом без обговорення. За скасування законів проголосував 361 із 412 депутатів, зареєстрованих у сесійній залі. Не голосувала у повному складі фракція КПУ, «регіонали» Колесніченко та Царьов проголосували «проти».
Після цього включили до порядку денного та прийняли в легітимний спосіб — а не «вручну, як 16 січня, — закони на заміну законам про юрдопомогу та безмитне ввезення газу. Успішно переголосували депутати і два закони комуністів про відповідальність за руйнування пам’ятників радянським воїнам і заперечення злочинів фашизму.
Азаров: Іду, щоб завершилася криза
Микола Азаров у відео зверненні так пояснив своє рішення піти з посади: «Сьогодні я прийняв себе дуже важке і водночас дуже відповідальне рішення — подати у відставку з поста Прем’єр–міністра. Я прийняв це рішення тому, що хотів забезпечити можливість усім нашим політичним силам досягти згоди, досягти компромісу й завершити ту кризу, яка почалася. Ті рішення, які прийняла сьогодні Верховна Рада, створюють разом із моїм рішенням достатньо основ для компромісу».
Країні знову потрібен Литвин?
Одним із чинників, які простимулювали пошук компромісів між владою та парламентською опозицією, стало звернення до народних депутатів України, підписане 16 нардепами — переважно позафракційними та членами фракції «Регіонів», які входять до групи екс–спікера Володимира Литвина (Єремєєв, Благодир, Мошенський, Івахів, Мартиняк, Ващук, Пилипишин, Атрошенко, Рудьковський та ін.). Як і під час революційних подій, Литвин закликав не перетворювати громадянський конфлікт на громадянську війну. Він проголосив створення депутатського об’єднання із метою консолідації Верховної Ради, аби саме парламент узяв на себе головну відповідальність за країну. «План Литвина» виключав введення надзвичайного стану, зате передбачав відставку Кабміну, скасування законів, проведених через ВР 16 січня (окрім держбюджету), прийняття політичного рішення про повернення до парламентсько–президентської форми правління, прийняття закону про реальну амністію усіх учасників подій, пов’язаних із масовими акціями протесту.
Цікаво, що того вечора, коли на Європейській площі штурмували Український дім, за кілька кварталів від «гарячої точки» — в готелі «Інтерконтиненталь» — бучно гуляли весілля сина Володимира Литвина, Івана, та дочки нардепа з ПР Андрія Деркача, Тетяни Терехової–Деркач. Високопоставлених гостей розважали Філіпп Кіркоров, Вєрка Сердючка та Ані Лорак і охороняли близько сотні «беркутівців».
60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>
Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>
Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>
Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>
Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>
Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>
