Днiпропетровськ
Спроби блокувати облдержадміністрацію були ще в п’ятницю. Місцеві євромайданівці від цього відмежувалися, а їхній координатор Віктор Романенко і взагалі назвав ініціаторів такої акції провокаторами. Хто налаштовував людей на штурм, досі незрозуміло, багато хто вважає, що це переважно фанати футбольного клубу «Дніпро» та місцеві ультрас. Але якщо в п’ятницю та суботу все пройшло у доволі мирному руслі, то неділя справді стала кривавою.
Підходи до будівлі ОДА було завбачливо перекрито парканом і шеренгами мiліції. Люди у формі особливого ентузіазму не виявляли, адже багато з них навіть не мали, як для такого сильного морозу, теплого взуття, а на руках у декого з них були діряві рукавиці. Розв’язали конфлікт «тітушки», головним натхненником яких багато хто у Дніпропетровську називає впливового народного депутата від Партії регіонів Івана Ступака. Ці молодики переховувалися в приміщенні ОДА. Причому все відбувалося на тлі мирного спілкування мітингарів та влади: до протестувальників вийшов перший заступник голови Дніпропетровської ОДА Анатолій Крупський. Уже було досягнуто домовленості продовжити діалог у вівторок. І тут на подвір’я висипали «тітушки», яких просто в приміщенні ОДА озброїли... бейсбольними битками, дерев’яними палицями і навіть металевими трубами. Найманці почали погрожувати людям, кидати у них каміння, бити, кидати в юрбу димові шашки, пролунали постріли з невстановленої зброї. На ранок стало відомо, що 20 протестувальників поранено.
Проте міліція хапала винятково протестувальників. Декілька десятків молодих людей було доставлено до міліції. У ніч на понеділок не спали судді Бабушкінського райсуду, які до ранку слухняно «наштампували» 15 рішень про подовження терміну утримання затриманих під вартою на два місяці.
У понеділок влада у Дніпропетровську організувала чергову масову акцію на підтримку Президента із залученням бюджетників, які з обуренням телефонували в корпункт «УМ».
Також iз джерела в управлінні Міністерства доходів і зборів у Дніпропетровській області стало відомо, що навіть усі наявні сили податкової міліції були терміново відправлені до Києва.
Запоріжжя
Запоріжжя стало однією з тих десяти областей, де мітингарі штурмом брали місцеву облдержадміністрацію. І однією з тих чотирьох, де силами «Беркута» чи «тітушок» ОДА повернули офіційним владцям.
Протистояння під Запорізькою ОДА почалося вдень 26 січня. Під будівлею адміністрації зібралися активісти. «Будівля оточена міліцією зі щитами, у повному обмундируванні. Напруга дика», — передавав з місця подій журналіст Юрій Гудименко. Силовики тримали напоготові щити, кийки та газові балончики. Поруч чергувавала пожежна бригада, майбутніх арештантів чекав автозак. Нова бойова одиниця влади — «тітушки» (загін голів у 200) — також дислокувалася на площі під ОДА. Між «тітушками» і маніфестантами вклинилися місцеві ультрас, готові виступити на боці Майдану. А на захист влади у добровільно–примусовому порядку зігнали ще близько сотні держслужбовців, свідчать очевидці.
Мітингарі озвучили вимогу: негайна відставка «губернатора» Олександра Пеклушенка. Інакше — «ми всі йдемо до нього на прийом». Але «на прийом» пройшла невелика група переговорників, яка на додачу зажадала ще, аби Пеклушенко вийшов iз ПР. Забарикадований всередині ОДА голова адміністрації передав мітингарям, що «тільки боягузи і зрадники здатні на це у такий час». Набравшись хоробрості та пафосу, пан Пеклушенко додав також, що з Партією регіонів він «жив і готовий померти». Втім помирати (чи, бодай, постраждати за ідею) в той день довелося не йому.
Близько другої години почався штурм ОДА. «Тітушок», кажуть учасники подій, запустили до будівлі через задній вхід. Провладний «антимайдан», похапавши георгіївські стрічки, розсмоктався сам собою. Міліція кидала гранати у вщент заповнену людьми площу, через мегафони попереджала про відеозйомку та наступну відповідальність. Але станом на восьму вечора здавалося, що хистка перемога на боці повстанців. Або принаймні партія зіграна внічию.
Але вже за дві години силовики зачистили площу біля ОДА і розігнали мітингарів. «У нас стріляють. У людей кидають гранати», — передавав журналіст Тарас Білка. А далі почалася справжня «січ». На допомогу силовикам прийшли «тітушки» з білими пов’язками та з молотками в руках. Тих, у кого не було таких пов’язок, нещадно били. Сильно постраждав журналіст «Укрінформу» Дмитро Смольєнко: очевидці бачили, як його лупцювали, й подальша доля чоловiка невідома — з репортером зник зв’язок.
«Це бійня. Проспект перекритий. Ми знімали, поки могли. Геннадій Волков і його оператори — справжні герої. Я знімав, поки не отримав кийком по руці, в якій стискав журналістське посвідчення. Лікарні забиті побитими», — повідомив Юрій Гудименко. Втім позавчора вночі постраждалим під ОДА настійно не радили викликати таксі і їхати до лікарень — і таксисти, і подекуди медики відразу повідомляли про це в міліцію. Постраждалі намагалися знайти прихисток у кінотеатрі «Байда», де у майданівців був пункт обігріву. «Тітушки» спробували пробратись всередину, вибивши вікна, але їм завадили це зробити. Вже в ніч на понеділок на площі під ОДА не лишилося жодного мітингаря.
Мартиролог запорізьких втрат наразі уточнюється. Достеменно відомо про чотирьох постраждалих журналістів. Кількість поранених невідома, кількість затриманих, за даними координатора тамтешнього Євромайдану Еліни Позднякової, — близько 30 осіб. Суди над ними йшли всю ніч і весь день 27 січня.
60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>
Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>
Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>
Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>
Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>
Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>
