Штурм Укрдому в ніч на неділю. (Рейтер.)
Троє чоловіків на великому аркуші паперу накреслили точний план вікон. За півгодини з дощечок і поліетилену змайстрували кілька замінників шиб, щоб вставити їх замість розбитих. Вікна вийшли настільки ладні, що з вулиці й не скажеш, що вони тимчасові. Тепер уже не дме і в приміщення не тягне 20–градусним морозом.
Упродовж ночі мітингувальники вивчили обстановку та вдосконалили організаційні моменти в новому революційному пункті. На першому поверсі Укрдому дві точки виділили для одягу. Теплі куртки, штани й светри знадобляться тим, хто приїхав з інших міст на тривалий час. Одягу, переданого киянами й гостями міста, так багато, що можна одягнути пів–Києва. Мішки регулярно доносять.
Ініціатори захоплення Укрдому в різних виставкових залах облаштували штаб–квартири. По кімнаті мають Автомайдан, коменданти з різних громадських організацій та партій (так би мовити, головний революційний офіс Укрдому), «афганці». Але звичайних протестувальників ці зали не цікавлять. Здебільшого люди йдуть у напрямку, в якому вказують стрілки на двох таблицях — «Другі страви» і «Чай. Кава. Канапки».
У мирний час у підвалі Укрдому традиційно працює буфет. Протестувальники й собі за барною стійкою облаштували революційний фуршет. Чай, кава, лимони, апельсини, банани, мед, бутерброди з ковбасою, сиром, салом і паштетом, печиво й каша — є майже все, чого душа забажає. За столиками частуються люди різного штибу: черниці, студенти, які не склали зимову сесію, почорнілі від кіптяви 18–річні хлопці, які прийшли з передової на вулиці Грушевського, здоровенні, як дуби, ветерани–«афганці» в камуфляжах, журналісти, пенсіонери. Є мама з татом із Чернівців, чий син несе службу по той бік барикад як солдат із Сімферопольської частини МВС. Кажуть, що він уже третій день не виходить на зв’язок. До того казав, ніби все добре. Його частину привезли до Києва ще в листопаді — так і живуть солдати в урядовому кварталі, а їхні батьки — в Жовтневому палаці, а тепер в Укрдомі.
У першому залі кілька людей сидять на підлозі з книжками в руках. У двох ящиках мітингувальники організували «Бібліотеку Майдану». До ящиків підійшли дві молоді жінки. Оглянули, що залишилося з читання. Англомовні книги їх не зацікавили, а інших на даний час не було — розібрали.
Другий і третій поверхи — не для прогулянок допитливих. Охоронці стоять на варті. Там на килимках віддалися сну мітингувальники. «Ви куди? Спати? Тоді проходьте», — у кожного уточняли упродовж ночі волонтери із самооборони.
Із самого ранку в понеділок зали прибирали. Кілька людей зі швабрами мили підлогу, вкриту брудними плямами від розталого снігу й сажі, яка осідає на весь урядовий квартал від палаючих шин на Грушевського.
В Укрдомі практично немає єдиного головного. На кожному поверсі є свій комендант. Це «афганці» й колишні військові. Охоронці їх знають по іменах — Олексій, Богдан. Та серед громади їх ніяк не виділиш, бейджиків вони не носять. Коли вночі серед чоловіків виник конфлікт, бо нібито виловили «тітушок», у ситуації прийшов розбиратися Юрій Левченко зі «Свободи». Сказав, що він — заступник коменданта Укрдому. Та поки що будівлею керує самоорганізований народ — представників партій та їхніх прапорів тут ще не видно.
Якби не штурм Укрдому, то про Музей історії Києва, який квартирує на четвертому і п’ятому поверхах цієї будівлі — колишнього музею Леніна, ніхто б не знав. І не тому, що зараз не на часі відвідування культурних установ, просто, що б не відбувалося в Укрдомі, вхід у Музей історії Києва хронічно загороджений стрічкою і півметровими писанками. Після того як мітингувальники почали штурмувати Укрдім, музейники запанікували. Заступник директора Дому Катерина Романова з командою приїхали на місце подій, повідомили про експонати народних депутатів із опозиції і першими піднялися на четвертий поверх. Виявили зламаний замок і відчинені двері в зал, вщерть забитий ящиками з експонатами. Деякі пломби були зірвані. «Поки що ми не побачили пошкоджених експонатів. Щоб перевірити весь фонд, потрібні роки. Зараз цим займаємося», — пояснила «УМ» головний зберігач Людмила Сургай.
На розвідку в понеділок зранку прийшла керівник Головного управління культури КМДА Світлана Зоріна. «Я не побачила там ніяких змін. Всі експонати на місці. Ми не можемо їх нікуди перевезти. Їх надто багато. У Музеї історії Києва, що біля станції метро «Театральна», немає для них місця. Вони можуть перебувати лише в цьому приміщенні. У нiч на неділю на четвертому поверсі було пошкоджено сигналізацію. Нам потрібно домовитися, щоб там була стабільна охорона», — каже пані Зоріна, йдучи у залу, де сидять коменданти, на переговори.
Поки що четвертий і п’ятий поверхи під опіку взяли «афганці». Пропускають туди лише працівників музею з посвідченнями і своїх воїнів, які теж зобов’язані представити документ. «Музейники можуть бути спокійними, ніхто нічого не винесе звідси і не пошкодить. Даємо слово», — кажуть чоловіки.
Людмила Сургай каже, що Музей історії Києва було відкрито у дні святкування 1500–річного ювілею «матері городів руських» 26 травня 1982 року. Музейна колекція налічує близько 250 тисяч експонатів, розповідає про виникнення міста, ілюструє його розвиток протягом віків. До Укрдому вона переїхала у 2004 році. Фонди спаковані у 2000 великогабаритних фанерних ящиків. Співробітники музею всі ці роки були в очікуванні подальшої долі Музею історії Києва.
...У суботу ввечері Руслана на Майдані закликала жінок йти на Європейську площу, брати в руки свічки та іконки і стояти перед Укрдомом. Адже в приміщенні перебувають Внутрішні війська і «Беркут». Після виступу лідерів опозиції народ масово ринув із Майдану на Європейську. Боялися, що вночі силовики, які вже другий тиждень перебували всередині установи, вийдуть на вулицю і почнуть атакувати повстанців на вулиці Грушевського з тилу. Люди оточили Укрдім зі всіх боків, за лічені хвилини зробили барикади з мішків зі снігом, розбили вікна, почали світити ліхтариками всередину. Близько 200 бійців ВВ у фойє склали щити «черепахою». Активісти стихійно, без плану дій, намагалися викурити ВВшників коктейлями Молотова, феєрверками, камінням. Бійці МВС не здавалися, хоча деякі солдати були поранені. У відповідь вони лили на пікетувальників воду з пожежних рукавів, кидали світлошумові гранати. Лише близько 04.00 ранку неділі на переговори прийшов Віталій Кличко і домовився, що Внутрішні війська покинуть приміщення. При цьому силовики відмовилися знімати каски й залишати щити, як цього вимагали мітингувальники, також вони не погодилися виходити через живий коридор із пікетувальників на Європейську площу. Упродовж години чоловіки у формі вийшли з Укрдому через бічні двері в бік Володимирської гірки.
Після себе міліціянти залишили, крім харчів, велику кількість пляшок з–під горілки та іншого алкоголю. «Ось так вони служать народу», — сказав один з активістів, демонструючи поклади горілки «Медофф».
Після взяття майданівцями Українського дому ветерани–«афганці» виявили на даху будівлі розкидані бойові набої. Більшість патронів — для автомата Калашникова та карабіна Симонова. Не можна сказати, що хтось випадково загубив стільки армійських набоїв, заявили колишні вояки «5–му каналу». Активісти припускають, що на даху Укрдому могли чатувати снайпери.
Міліція звично заперечила факт використання вогнепальної зброї.
Український дім на сьогодні — чи не єдина захоплена будівля, куди можна ввійти погрітися без перепустки. Жовтневий палац уже давно став, так би мовити, точкою «Свободи». Козак Руслан із Яремча приїхав із хлопцями у Київ у розпал бойових дій. Хотів кілька годин поспати в Жовтневому, та йому висунули вимогу: «Можеш тут переночувати, якщо завтра зранку о 09.00 зі всіма підеш на Майдан із прапорами «Свободи» під сцену». Хлопці не погодилися, «бо не прапорами махати приїхали, а чоловічу честь на Грушевського відстоювати». Уночі до 07.00 не пускають без нагальних потреб і в КМДА, де також процесом керують «свободівці». А раніше там без питань можна було чайку попити і цукерку з’їсти. Про Профспілки взагалі годі говорити. Контроль на вході — наче там не штаб революції і кухня, а зали із золотом.
60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>
Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>
Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>
Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>
Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>
Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>
