Полонених — брати!

28.01.2014
Після перших арештів, які мали місце ще на початку грудня, випало прочитати один розпачливий «статус» у «Фейсбуці». Його авторка повернулася з судового засідання, де обирали запобіжний захід для затриманих. Писала під враженням нечисельності групи підтримки під судом і майже повної відсутності преси: «Якщо ви йдете на Майдан захищати революцію, пам`ятайте — коли вас арештують, революція вас не захистить». Далі йшли паралелі з «Арабською весною» — мовляв, це лише в Африці усім кагалом визволяють полонених і натовп б`ється з поліцією доти, доки не відіб`є своїх, а в Україні все не так... Сказане є й справедливим, і несправедливим водночас. Про затриманих пам’ятають, нардепи та активісти Майдану роблять, що можуть. Але людського ресурсу просто не вистачає на всі суди. Арешти та зникнення людей тривають, тепер — дедалі більше і в регіонах, а не лише в столиці. З’явились зниклі безвісти, яких не вдається виявити тривалий час. Так, після нічних арештів і побиттів 22 січня досі не виходить на зв’язок один із лідерів Автомайдану Дмитро Булатов. Пекельна м’ясорубка триває.

Від «в’язнів Банкової» до «в’язнів Грушевського»

Першій хвилі арештів, розпочатій після подій на Банковій 1 грудня, поклала край так звана «амністія».Компромісний закон від 19.12.2013, прийнятий спільно більшістю та опозицією, таки мінімізував «негативні наслідки» надмірної завзятості силовиків, які похапали перших–ліпших громадян. Нині майже всі «в’язні Банкової» на волі. Дехто, уточнимо, під «частковим домашнім арештом». Останніми свободу здобули Ярослав Притуленко, якого суд звільнив 24 січня, та журналіст «Дорожнього контролю» Андрій Дзиндзя, обвинувачений у спробі штурму АП. Його кримінальну справу Шевенківський райсуд закрив учора. При цьому залишається в СІЗО адвокат Дзиндзі Віктор Смалій.

Друга хвиля репересій почалася після того, як протистояння на Майдані та Грушевського значно радикалізувалося і набули чинності каральні закони від 16 січня. Репресії ці мають найрізноманітніші прояви. Від двомісячного ув’язнення на час слідства пенсіонера Миколи Пасічника, котрий буцімто лупцював «беркутівців» (вік цього «терориста» — 72 роки), до епізоду з 22–річною волонтеркою медичної служби Майдану Олександрою Хайлак, яку «Беркут», за її словами, затримав, вивіз у ліс, ударив по нирках і кинув там, відібравши документи та ліки від астми. Щодо діда Миколи з Вінниччини, то на суддю Оболонського райсуду Віталія Литвинова не справили враження докази адвокатів, що Пасічник приїхав до Києва з цікавості, а «забороненими» предметами, які він нібито викори­стовував під час участі в масових заворушеннях, були рибина, хлібина й шматок сала в торбі.

За масовими затриманнями активістів Майдану тим важче прослідкувати, чим ширшою стає їх географія. «Хапають» не лише в центрі Києва чи у прилеглих районах. Якщо вірити запорізькому осередку партії «Свобода», 30 маніфестантів, які поверталися з Києва, пов’язали просто при виході з потяга — сталося це ще 25 січня. Після минулого уїк–енду статистику затриманих у багатьох регіонах поповнили учасники блокувань і захоплень ОДА.

Студенти, автомайданівці, пацієнти лікарень — «чаша сія» не минає нікого

Перефразуючи Лео Перуца, котрий сказав, що «коли смерть приходить на базар, вона скуповує усе, і ніщо не є для неї замалим», можна стверджувати, що й «Беркут» — як та чума в середньовічній Празі — не гребує нічим. 17–річного студента чернівецького вишу Михайла Нискогуза «били ногами, руками, різали ножем, а також оббризкали перцевим газом», — цим завершилось для хлопця спілкування з силовиками. Ті схопили його на Грушевського, де хлопець­ лише фотографував, а не брав участь у бойових діях. Пізніше неповнолітнього Нискогуза посадили на два місяці під домашній арешт, а надалі йому загрожує до 15 років ув’язнення за «масові заворушення». А тернополянина Івана Кізюка 25 січня силовики забрали в невідомому напрямку тільки через те, що він ішов урядовим кварталом у касці. Позавчора Святошинський суд випустив Кізюка на поруки, але його процес іще не закінчено.

«УМ» уже писала про сімох студентів столичного театрального університету імені Карпенка–Карого, котрих захопили на Подолі. Брали спудеїв не на «гарячому». Оболонський суд посадив чотирьох із них під домашній арешт. Пізніше суддя Ірина Мамонтова, яка ухвалювала рішення, подала у відставку: подейкують, начальству не сподобався занадто м’який вердикт, на який погодилися адвокати.

Утім надалі Оболонський суд має всі шанси стати другим Печерським: рішення штампує хвацько, і всі, як під копірку. Коли там розглядалась справа автомайданівців, більшість із 19 обвинувачених було взято під варту на два місяці (і це тільки початок, бо вирок — попереду), і лише кілька відбулися на час слідства домашнім арештом. На суді над автомайданівцями були присутні народні депутати України і лідер «УДАРу» Віталій Кличко, а також єврокомісар Штефан Фюле. Але на служителів Феміди це не справило жодного враження. Як і відсутність доказів протиправних діянь молодих людей, які вночі приїхали за сигналом про допомогу до лікарні. «Беркутівці» із засідки побили їх самих, потрощили їхні автівки, давши суддям свідчення, нібито силу застосовували самі водії. Єдиний, хто зміг утекти з тієї м’ясорубки, — Ростислав Мельник — переховувався в приватній лікарні, весь побитий із розірваною легенею.

Уже без Фюле та Кличка Дарницький суд Києва заарештував ще п’ятьох майданівців на ті ж два місяці. «Розглядали міру запобіжного заходу для Кобзара, Рубцова, Горського, Сайдакова, Шмандюка, — повідомив нардеп Олесь Доній. — Шостого, Олега Філатова, не змогли привезти, бо він нетранспортабельний (настільки по–звірячому побитий «Беркутом»). Решта хлопців теж сильно побиті. Надалі їм погрожують «хуліганкою» — до 6 років».

Нардеп–«УДАРівець» Андрій Пишний бив на сполох, повідомляючи, що силовики виловлюють повстанців по лікарнях. «Лікарі стримують, та невідомо, як надовго їх вистачить», — описав Пишний спротив у Олександрівської лікарні. Одну з таких засідок саме в «Олександрівці» вдалося знешкодити завдяки активістам Автомайдану — попри те, що саме їх зараз пресингують найбільше.

Арешт за дрова, підвезення пасажирів і просто стояння на вулиці

На гарячій лінії «SOS–Майдан» «Україні молодій» не змогли назвати точну кількість затриманих — уже збилися з ліку. Майдан закликає до волонтерства адвокатів — тих, що є, вже бракує.

За офіційними даними МВС, кількість затриманих за участь у «масових заворушеннях» станом на ранок 27 січня в Києві становила 118 осіб. У часи «України без Кучми» ми вже проходили подібне масове затримання молоді — учасників комітету «За правду!» та масової маніфестації 9 березня вихоплювали на вокзалах (зараз історія повторюється!), але більшість «полонених» тоді відпустили відразу або ж тільки після 15 діб арешту. Тепер натомість ідеться про нові тенденції слідства й суду, одна з яких — заочне засудження. «УМ» уже писала, як цю практику «обкатали» на студенті Владові Цілицькому, котрий узагалі має алібі на момент скоєння «масових заворушень». Побитий Цілицький, перебуваючи в лікарні, отримав 30 діб арешту — нове законодавство дозволяє ув’язнювати напівпритомну людину.

2014 рік привніс також практику затримання просто за купівлю бензину — більше про це знає журналіст «Спільнобачення» Володимир Карагуяр, який перебуває в СІЗО за те, що придбав паливо для електрогенераторів (міліція вважає — для коктейлів Молотова).

А ось зі свіжішого: на виході з магазину «Космос» (частина ТРЦ «Дрім–таун») міліція затримала покупців із дровами, вугіллям та їжею. Також незаконним у МВС вважають перевезення в багажниках автомобільних покришок — куди ж їх іще, мовляв, дівати, як не на вогнища на вулиці Грушевського? Так, Солом’янський суд Києва ув’язнив на 30 діб активістів Дмитра Юрченка та Михайла Овсієнка.

Ілюстрацією до найбільш обурливих і безглуздих арештів є доля таксиста Рудольфа Абрамяна — його «взяли» лише за те, що 23 січня він віз пасажирів з Лісового масиву до центру міста. Авто Абрамяна пізніше знайшли потрощеним. Днем раніше, 22–го, було затримано інваліда ІІІ групи Степана Андрійчука — він просто перебував в епіцентрі подій на вулиці Грушевського. У боях участі не брав та й не міг брати через фізичний стан: 65–річний Андрійчук має хворі ноги.

За всі роки свого існування незалежна Україна ще ніколи не виходила на такий виток репресій. Як ніколи не мала й таких відчайдушних повстанців, яких особливо просунуті медіа називають словом «інсургенти». Цей латинський термін походить від дієслова «рости», а це означає, що український соціум різко подорослішав. І хай, як і кожен акселерат, він має певні «хвороби росту», але в цілому організм розвивається у правильному напрямі. Це варто було б пам’ятати тим, хто волів би бачити українців у покірній позі ембріона.

ОЦІНКИ

«Спроби залякати породжують зворотну реакцію»

Євген Захаров,

голова правління Української Гельсінської спілки з прав людини, керівник Харківської правозахисної групи:

— Подальша доля затриманих залежатиме від розвитку політичних подій, від того, як ітимуть переговори між двома сторонами. Але якщо таки дійде до судів за статтею «масові заворушення», то ніхто нічого не буде доводити — правосуддя відсутнє, це видно вже по тому, як обирають запобіжний захід, коли під копірку пишеться потрібне рішення, без найменшого дотримання законності. Доказів скоєння злочинів зі сторони маніфестантів нема, є докази катувань та побиття зі сторони міліції, але це ніхто не досліджує...

Чому зараз не діє омбудсман Валерія Лутковська? Не можна сказати, що вона не діє. Її люди — єдині, хто може зайти в будь–яке місце позбавлення волі. Що вони, власне, й роблять. І вдень, і вночі їздять по СІЗО та по спецприймальниках, по лікарнях — дивляться, чи є там люди, які потребують допомоги. Вся інформація потім стікається до неї — вона диригує процесом. Інша річ, що від Лутковської не чути якихось заяв із приводу того, що відбувається, але вона дійсно допомагає.

Я розумію людей, які хочуть змінити режим, причому швидко. Я відчуваю їхню правоту. Але Україна — велика, і слід пам’ятати, що частина людей таки підтримує владу. В Криму, на півдні та на сході ситуація зовсім інша... Звісно, влада, яка застосовує насильство, є приреченою. Але чи варто вести таку боротьбу, яка примножує кількість її жертв?..

Семен Глузман,

колишній дисидент і політв’язень, президент Асоціації психіатрів України:

— Як розповідали мені старі чекісти, у таких підрозділів, як «Беркут», є кілька режимів «роботи». І вони поводять себе у відповідності до того режиму, який їм задано. Тобто можуть бути і більш поміркованими, і надзвичайно жорстокими. А це вже залежить не тільки від ситуації, а й від наказу. Це, звісно, теорія, і я не можу поручитися за те, що так було й зараз, але думаю, що в кожному конкретному випадку «беркутівці» все ж виконували наказ.

З іншого боку, в мене є відчуття, що влада взагалі не розуміє, що вона робить, — нема сценарію виходу з ситуації. Вочевидь вона хоче налякати. Але ж вже неодноразово доведено: це не спрацьовує. У кожного затриманого, побитого, убитого є рідні, друзі, колеги, сусіди, учні або педагоги... Повторюється те, що було колись із нами, з дисидентами: брали одного Стуса, а ненависть до радянської влади активували у всіх, хто його знав. Зараз, на мій погляд, відбувається дещо подібне.

 

ПІД СТАТТЕЮ

За що вас можуть посадити

Якщо ви стоїте на барикадах і палите гумові шини, якщо впіймали «тітушку», або зайняли мерію чи ОДА — це «масові заворушення, що супроводжувалися насильством над особою, підпалами, знищенням майна, захопленням будівель або споруд, опором представникам влади». Кара — від 5 до 8 років тюрми. Якщо те саме призвело до «тяжких наслідків» (трактуйте як хочете), строк збільшується з 8 до 15 років (ст. 294 ККУ).

Якщо ви вийшли на суто мирний протест, але заголосно скандували «Разом і назавжди!» або ж перекрили своєю маніфестацією проїжджу частину вулиці, це може бути розцінене як «порушення громадського порядку, роботи транспорту, підприємства, установи чи організації». Потягнуть такі дії на штраф чи арешт­ до 6 місяців (ст. 293 ККУ).

Якщо ви — журналіст або блогер, і описали усе побачене в інтернеті, вам можуть закинути «екстремістську діяльність», ба навіть «розпалювання соціальної ненависті та ворожнечі» (ст.110 ККУ). За це передбачено штраф у розмірі 800 неоподаткованих мінімумів.

І ще повертаючись до «масових заворушень». Ця стаття ККУ настільки специфічна, що майже ніколи не використовувалась і за радянських часів. В Україні її застосували до учасників «України без Кучми», яких засудили у 2002–му на терміни від 2 до 5 років. Для порівняння: навмисне вбивство (ст.115), згідно з ККУ, карається позбавленням волі від 7 до 15 років; згвалтування (ст.152) — від 3 до 5 (!); зґвалтування неповнолітнього — від 7 до 12; катування (ст. 127) — від 3 до 5; торгівля людьми (ст.149) — від 3 до 8 років позбавлення волі.

 

УМОВИ ТРИМАННЯ

Учора у «Фейсбуці» поширилася новина, що арештованих майданівців розкидують по «трійниках» (тримісних камерах) Лук’янівського СІЗО й закривають на додаткові зам­ки. «Намагаються використати старий сталінський метод натравлювання кримінальників на політичних. Але він не діє, бо 99% в’язнів пітримують революцію, сподіваючись, що після неї буде встановлено справедливе правосуддя, — переказує інформацію своїх джерел тележурналіст Артем Шевченко. — У відповідь «мусора» почали «щемити» всіх в’язнів. Наприклад, передачі обмежили до того, що не приймають навіть варені картоплю й буряк. Забирають у в’язнів при обшуках навіть те, що ніколи не чіпали, як, наприклад, копчене м’ясо. Декого б’ють нереально сильно. Тюрма на межі бунту, бо це тортури!»

 

ГРОМАДСЬКА ДУМКА

 

Охочих воювати —
щонайменше 300 тисяч

«Якщо цей силовий сценарій буде продовжуватися, я думаю, що Майдан буде розігнаний з кров’ю, з силою, але почнеться партизанська війна. Партизанська війна по всій — ну принаймні по Західній Україні, по Центральній це почнеться», — сказала в коментарі «Голосу Америки» директор фонду «Демократичні ініціативи» Ірина Бекешкіна.

За її словами, люди не дуже схильні до участі в силових акціях: «Наприклад, у збройних об’єднаннях готові брати участь 0, 9 відсотка. Але, з іншого боку, це немало. Це більш ніж 300 тисяч осіб. У Західній Україні це більше трьох відсотків. Західна Україна стане для влади Вандеєю. В Україні насадити авторитарний режим можна лише з допомогою кривавої диктатури, і то не всюди».

Бекешкіна висловила підозру, що цей сценарій наростання агресії, ескалації насильства пишеться не в Україні: «Тому що нікому в Україні він не потрібен, у тому числі Віктору Федоровичу Януковичу. Але навколо нього зараз, очевидно, взяла гору та команда, яка веде Україну до катастрофи».

Соціолог також спростувала заяву Прем’єра Азарова про те, буцімто Майдан представляє, як він сказав, «лише три західні області».

«Майдан представляє, звичайно, всю Україну, хоча більше там людей із Заходу і Центру. Але там є також люди зі Сходу. А от в антимайданах людей із Заходу і Центру дуже мало».

 

 

  • Загинув за Батьківщину? Доведи

    60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>

  • На чужині — не ті люди...

    Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>

  • «Русскій мір» у нашій церкві служити не буде»

    Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>

  • Батько солдата

    Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>

  • «Нашим хлопцямна війні Бог дає інші очі»

    Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>

  • Зона як заповідник

    Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>