Михайло біля свого намету. (Костянтина СОВИ.)
«Обозний Михасик нами добре опікується!»
Підійшовши до куреня четвертої сотні, бачу чергу людей, які стоять з пакунками їжі, речей та подарунків, — усі хочуть побачити саме козака Михайла Гаврилюка, який уже став народним героєм серед українців. «Я як побачила Михайла по телевізору, то ледь інфаркт не одержала. Я його раніше на Майдані зустрічала, але що ж вони з ним зробили?» — емоційно говорить жінка років п’ятдесяти, намагаючись потрапити до Гаврилюка зі своєю передачею.
Поки люди чекали, герой спілкувався з англійськими журналістами, уважно вслухаючись у слова перекладача. Про тортури на морозі нагадують і величезні синці під його очима, побиті руки та важкий кашель. Проте Михайло посміхається й радо вітає всіх, хто до нього приходить у таборі на Майдані.
Зайшовши в намет–курінь, відчуваю справжній дух козацької люльки. За довгим столом сидять кілька козаків і щось активно обговорюють. Надворі мінус 15, але в наметі тепло — гріють дві печі–буржуйки. Гаврилюк та інші козаки вбрані в кожухи й теплі шапки.
Більшість козаків, які приїхали відстоювати свободу й демократію на Майдані, у цій спільноті вже віддавна. «Вдома, в Червонограді Львівської області, я курінний отаман, — розповідає Андрій Синиця. — Козацтво — це не робота, а покликання. Проте доводиться займатися й тим, що має приносити гроші, тож працюю на шахті. А була б моя воля — жив би на Січі й займався б козацькими справами».
У 34–річного Гаврилюка історія козакування не така давня. Зате відео з «беркутівцями» зробило його «зіркою» над усіма добровольцями.
Побратими на Майдані називають його Михасиком і завдячують організацією побуту своєї четвертої сотні. «Найголовніше, коли козак ситий і зігрітий. А ми тут зовсім не голодні — обозний Михайло нами добре опікується», — каже Синиця.
До того як потрапити на «майданівську січ», Михайло працював на будівництві в Чернівцях. Проте з початком кризи, «щоб якось вижити», йому довелося «зібрати манатки», переїхати в своє село Ярівка Хотинського району й зайнятися присадибним господарством.
На Майдан він приїхав майже одразу після того, як тут жорстоко побили студентів. Спочатку приживався на «майданівській січі», а з часом уже й козацьку присягу прийняв. «Козаком я не ставав, я ним народився. Проте офіційний статус козака я одержав саме тут», — розповідає «УМ» буковинець.
За словами Михайла, присяга відбувається, як на Запорізькій Січі. Кожен, хто хоче називатися козаком, повинен скласти її на вірність Україні та українському народу, поцілувати Біблію, прапор, шаблю і в кінці тричі отримати нагайкою по спині. А до того ще потрібно справами довести, що ти гідний бути козаком.
На запитання, чи не просила жінка залишитись удома, Михайло відповідає з гумором: «Хто мені перечить або не дозволяє щось, той десять років зі мною не живе. У козака немає такого поняття, як «не дозволяють». Якщо він козак, то він вільний». Із подальшої розмови випливає, що з жінкою, яка чекає його в Ярівці, вони живуть у громадянському шлюбі, мають сина. Чи буде той козаком? «Звісно, куди ж йому діватися? Але поки хлопчина малий, то на Січ його не беру. Він жвавий такий, любить боротися зі мною», — розповідає Михайло, показуючи свою «барлогу». Багато хто з Майдану ночує в Будинку профспілок, де тепліше, але Гаврилюк, за його словами, нічних морозів не боїться.
Після його катувань на морозі, які побачили в усіх куточках світу, Михайло не став писати будь–які заяви в міліцію. «Якщо ми віруючі люди, ми повинні притримуватись заповідей Божих. І одна з них — це «полюби врага свойого, як самого себе». У мене немає ні злоби, ні образ на них, нехай живуть своїм життям, а прийде судний час — і кожен відповість за свої гріхи, — каже Гаврилюк. — Найсильніша кара — це кара Божа, ніхто від неї не втече. А ще в козаків є закон «брат за брата», тому, дізнавшись, що зі мною таке зробили, побратими не зможуть цього пробачити».
Найприкріше Михайлові, що «беркутівці» знущалися над його чубом. «Хрестик не посміли з мене зірвати, він після того дня досі в мене на шиї, — киває герой. — Для них цікавіше було тупим ножем рубати мого чуба. Але кажу ж — Господь Бог усе бачить».
Михайло розповідає: серед «звірів у погонах» були й такі, хто кричав, що годі вже його бити, достатньо. Але катів це ще більше підбурювало — «вони видєлувались один перед одним, хотіли показати, в кого сила».
У той день, коли трапився інцидент із «Беркутом», на вулиці Грушевського Михайло, за його словами, був тому, що намагався допомагати пораненим у бою та відтягував їх до санчастини. «А де я міг бути ще? Я повинен був рятувати своїх побратимів», — пояснює Гаврилюк своє перебування на передовій, де бунтівники жбурляли в міліціянтів коктейлі Молотова, каміння й петарди, а у відповідь отримували гранати й кулі.
Деякі провладні ЗМІ безсовісно перебрехали історію його катування. Мовляв, «беркутівці» роздягли Михайла догола для... його ж блага — аби не вчинив самоспалення. Чуючи про таку версію «порятунку», буковинець лише сміється: «У мене не те що не було бензину, а я ним і не пахнув. Такими міфами вони просто намагаються себе відмазати, щоб спасти свою шкуру».
«До мене часто приходять люди, які дякують за допомогу під час того бою. Тільки–но заходив чоловік, якого я тоді рятував, не залишив посеред вулиці. А я ж давав присягу народу і не міг діяти інакше», — каже Гаврилюк. До речі, дві рани на шиї, за словами Михайла, в нього ще з першого дня боїв на вулиці Грушевського.
Знову на «передову» Михайла поки не пускають. Кажуть, що спершу чоловік має одужати, а потім уже в бій іти. «Отамани бояться за мене. А ми, козаки, зобов’язані слухати старших. Але я все одно туди пролізу й там буду, от тільки поки не знаю, як обдурити отаманів», — посміхається Михайло.
Настрій у козаків прекрасний. І більшість із них уже чекають на перемогу революції. «У нас на Січі по–іншому бути не може. Ніхто звідси не поїде без перемоги, хіба що коли винесуть ногами вперед, — уже без жартів говорить Михайло. — Я сюди їхав заради щасливого й вільного майбутнього наших дітей. От як я можу поїхати додому, коли я ще нічого не зробив? Їхати назад і залишатися рабом, яким я був раніше, не хочу. І найстрашніше буде, якщо наші діти матимуть таке рабське життя, як ми. Тому боротися маємо до кінця», — каже Гаврилюк.
Він розуміє, що Україна стане вільною, коли ці ідеї підтримають і східні регіони. «До нас приходило багато людей зі Сходу, які готові виходити на Майдан, проте вони налякані тим, що відбувається, — визнає козак. — Це все ще часи СРСР, совок. Але це все пройде, треба просто дочекатися усвідомлення».
Відеозапис із козаком у самих шкарпетках, який мужньо протистоїть своїм катам, з одного боку, шокував глядачів, а з іншого — змусив захоплюватись Гаврилюком і пишатися тим, що в Майдану є такі воїни. «Попри те, що Михайло був зовсім голий, його чоловіча сила виглядала в рази більшою, ніж у тих покидьків у повному обладунку, в яких, може, у штанях і немає що показати», — такими коментарями рясніли соціальні мережі. Причому особливу популярність Гаврилюк здобув серед жіноцтва.
Відома телеведуча Юлія Бориско — одна з тих, хто прийшов на Майдан, аби вшанувати героя. «Михайло вражає гідністю й дитячою щирістю, — зазначає Юлія. — Ворогів називає супостатами — але якось по–доброму, без тіні ненависті. Обіцяє повністю оклигати за два дні. Питаю, чи можна поцілувати, кажу — ви ж стали українським секс–символом. Сміється: «Та ви шо, нічого ж такого [в кадр] не попало?!» — «Попало, що ви у хорошій фізичній формі»... Його сила духу зміцнила нашу силу віри. В його очах ми бачили нашу Перемогу... Мабуть, першу ніч від початку зими я спатиму спокійно».
Художниця–ілюстраторка Марися Рудська зобразила Гаврилюка на картині «Козак Михайло перемагає змія».
Вражений його мужністю і предстоятель УПЦ Київського патріархату Філарет. В інтерв’ю «5–му каналу» Патріарх заявив, що ті кадри зміцнили його віру в перемогу українського народу. «Цей голий козак, з якого знущаються, — це Україна. Його б’ють, але він із високо піднятою головою», — сказав Патріарх.
Відеозапис із тортурами Михайла Гаврилюка виклали в інтернет самі «беркутівці». За визнанням експертів, практику знімкування своїх жорстоких подвигів вони запозичили у спецназівців Росії, котрі давно приохотилися таким чином принижувати завойованих чеченців.
За даними ТСН каналу «1+1», кати–міліціянти не мали на меті оприлюднювати відео в мережі — це зробив один із їхніх колег. Він виявив цей запис на комп’ютері, яким користувався інший міліціонер. Тепер, сказав в інтерв’ю оприлюднювач журналістам на правах анонімності, йому загрожує розправа, тож він виїхав із країни.
«Правоохоронне», якщо можна так його назвати, відомство відреагувало на інцидент із Гаврилюком стримано. Доти Міністерство внутрішніх справ заперечувало майже всі порушення законів та службових інструкції своїми вояками. Але в даному випадку спростувати злочин було вже неможливо. «МВС України приносять вибачення за неприпустимі дії людей у міліцейській формі, які фігурують у відео з оголеним чоловіком, що було поширене в ЗМІ, — ішлося в повідомленні прес–служби міністерства. — За даним фактом уже призначена службова перевірка».
60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>
Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>
Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>
Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>
Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>
Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>
