Станом на вчора до райуправлінь столичної міліції було доставлено вже близько 80 євромайданівців, яких у пресі називають «в’язнями Грушевського». Як повідомили «УМ» у прес–службі МВС, 52 із них затримано процесуально в рамках відкритого кримінального провадження за ст. 294 КК (масові заворушення). При цьому повідомлено про підозру 44 активістiв, а ще 21 затриманому суд обрав запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Утім за сухою міліцейською статистикою приховується відвертий безмір багатьох «правопохоронців». Багатьох затримували далеко від вулиці Грушевського. Нагадаємо, що трьох активістів — Юхима Дишканта, Артура Ковальчука та Дмитра Москальця — узяли біля меморіалу Голодомору, після того як їх побили «тітушки» та передали викликаному «Беркуту». Вони стали першими «в’язнями Грушевського, яких суд уже залишив під вартою на два місяці.
Так само студентів часто затримують поблизу гуртожитків або просто на вулиці чи навіть у таксі, направляючи їхнiй одяг на експертизу (на предмет наявностi там «вогняного» духу Майдану). Так було фактично захоплено у полон шість студентів театрального інституту ім. Карпенка–Карого (трьох із них посадили під домашній арешт, ще двох відправили на місяць у СІЗО). Що вже казати про нещодавнє затримання «автомайданівців» далеко від епіцентру протистояння або спроби міліції затримати травмованих активістів у лікарнях (і не завжди опозиційним нардепам чи громадським активістам вдається встигнути людям на допомогу).
Але всіх «правопохоронців» перевершив «Беркут». Наприклад, 17–річного студента Михайла Нискогуза суд відпустив на поруки депутата від «Свободи» Ірини Сех. «Те, що він розповів, кинуло мене в холодний піт. Каже, що його схопив харківський «Беркут» за рапортом майора Василенка. Розділи догола, через стрій гнали і били, примушували співати на снігу гімн. А також запихали ніж в анальний отвір. У хлопця зламана рука і порізані сідниці», — пише в соцмережах речник «Свободи» Олександр Аронець.
Сам студент Чернівецького економічного коледжу пізніше розповів, що не нападав на міліцію, а лише фотографував. Однак під час чергової атаки бійці спецпідрозділу його схопили й потягли до Маріїнського парку. Михайло каже, що коли його гнали через стрій iз півсотні «беркутівців» і били потім iще й на землі у Маріїнському парку, йому кричали: «Де твій Бандера, якщо ти тут лежиш зараз? Він тобі не допоможе!».
Інший жахливий приклад: затримавши 21 активіста у вівторок, «беркутівці» не доправили їх до райвідділку міліції, а вивезли людей за місто, роздягнули до пояса, били ногами і кидали в сніг. Один із затриманих, фотограф зі Львова Мар’ян Гаврилів пізніше розповів, що таких автозаків, на яких їх вивозили в поле, загалом він нарахував шість, лише в його автозаку було два десятки людей! Наразі пан Мар’ян перебуває у важкому стані в лікарні.
Учора ж суди вже почали судити активістів заочно, згідно з нормами ухвалених iз порушеннями регламенту «диктаторських законів», які, власне, й викликали народний гнів. Активіста і студента Влада Цілицького, якого побили під час затримання та тримають у лікарні швидкої допомоги у «міліцейському боксі», заочно засудили до 30 діб під вартою за «організацію 3–5 тисяч людей до участі у масових заворушеннях»! І це при тому, що свідки наголошують: той час, коли, на думку слідчих, студент нібито брав участь у масових заворушеннях, той насправді розраховувався карткою в торговельному центрі, що можна легко перевірити.
60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>
Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>
Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>
Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>
Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>
Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>
