Софія Власова: На шоломі в мене — птах Фенікс із казки про Гаррі Поттера

«Ковзани точимо самі»

— Софіє, форма є, а оновлення спеціального технічного інвентарю під Олімпіаду відбулося?

— Насправді екіпірування — велика складова успіху, і вона більшою мірою куплена за мої гроші. Ковзани, шолом, камені для точіння — все це придбано за власний кошт. Водночас кілька разів мені видавали леза.

— Якщо не секрет, чи вистачає вашої зарплатні на самозабезпечення?

— Раніше допомагали батьки, але зараз усе необхідне купую сама. На даний момент грошей, у вигляді зарплати НОК, вистачає. Під час навчання в Національному університеті фізичного виховання та спорту в мене ще була підвищена стипендія, впродовж одного року я також отримувала стипендію мера.

— Підготовка лез — важливий момент ковзанярського спорту. Хто займається їхнім обслуговуванням?

— Я їх заточую самостійно. Буває, що допомагає тренер, а в більшості випадків цим процесом опікується безпосередньо сам спортсмен.

— Це настільки простий процес?

— Загалом, це нескладно. Практично відразу вдається освоїти техніку. Щоправда, діткам, які займаються поруч із нами у школі, ми допомагаємо.

— Провідні шорт–трековики світу теж обходяться без допомоги сервісменів?

— У кожного спортсмена є свій власний станок і камені для точіння лез. Тож, як правило, цим процесом опікуються вони особисто.

Амортизатори на віражах

— Під час змагань у вашому виді спорту часто трапляється подія, яка може серйозним чином вплинути на підсумковий розподіл місць, — падіння. Яку роль відіграє загроза падіння в забігах шорт–трековиків?

— Слід визнати, що без цього — ніяк. Ніхто не застрахований від таких епізодів. Буває, що за рахунок падіння суперників можна досягти вищої позиції. Але насправді варто розраховувати тільки на себе. Випередити суперника в підсумковому протоколі часом випадає й завдяки його дискваліфікації.

— Коли тебе «підбивають» на дистанції, падіння невідворотне?

— Ні, бувають моменти, коли можна встояти. Але, як правило, після того втрачаєш позицію.

— Цікаво дізнатися відчуття ковзаняра, який вилітає з радіуса і на швидкості врізається в м’який загороджувальний бар’єр?

— Якщо відверто, то мати досить тверді, хоча всі вони повинні відповідати певним стандартам безпеки. Зазвичай, коли вони встановлені перед бортами льодової коробки, то удар доволі болісний. Однак є арени, де стоять лише мати. За таких умов, усе не так страшно (сміється).

— А на новій київській льодовій арені, що на вулиці Шалетт, захисні конструкції якої якості?

— Там лише недавно придбали нові захисні мати. Раніше були старі, які вже давно віджили свій вік. Було не надто безпечно працювати в таких умовах. Страшно виконувати швидкісні вправи. Утім, готуючись до проведення міжнародних змагань, керівництво ковзанки оновило інвентар.

Шолом Фенікса

— Після участі у змаганнях, що проходили в канадському місті Калгарі, ви сказали, що на тамтешньому льоду ковзани їдуть самі. А якщо його порівняти з київським?

— Насправді лід у Києві не надто високої якості. І за останній рік він змінився не в кращий бік.

— Цікаво, що, за словами наших фігуристів, вони не відчувають особливої різниці у покритті на різних ковзанках.

— На відміну від фігуристів, свої ковзани ми, буває, заточуємо по кілька разів за одне тренування, тому ми більш чутливі до змін льоду. Не може він бути скрізь однаковим, адже його властивості залежать від морозилок, зовнішньої температури тощо. Навіть на одній ковзанці в різні дні лід може мати інакші властивості.

— Софіє, вас доволі легко відрізнити від інших суперників завдяки розмальованому шолому. Розкажіть про історію того малюнку.

— Це зображення птаха, Фенікса, який відроджується з попелу. У дитинстві я читала про Гаррі Поттера, й цей образ запав мені в душу. Мені сподобалося. В інтернеті я вибрала малюнок, а тато наніс його на шолом.

— Ідея відродження Фенікса якось перегукується з вашою спортивною кар’єрою?

— Так, звичайно, адже не завжди тобі сприяє удача. Можна сказати, що життя смугасте. Бувають моменти, коли ти падаєш униз, але потім можеш відштовхнутися від дна і злетіти вгору. Спортивна кар’єра теж має хвилеподібний перебіг. Не буває все ідеально. Трапляються і перемоги, і поразки.

— Пілот «Формули–1» Себастьян Феттель ледь не для кожної гонки змінює шоломи, на яких щоразу з’являється новий візерунок. У вас, схоже, захисний головний убір в одиничному екземплярі?

— Насправді нещодавно я придбала новий. Але досі не вирішила, в якому буду виступати на Олімпіаді.

«Про Олімпіаду мріяла з дитинства»

— У Сочі ви змагатиметеся лише на дистанції 1000 метрів. Це ваша «коронка»?

— Мені завжди більше подобалися довші дистанції. Щоправда, на змаганнях ця дисципліна стоїть у розкладі майже остан­ньою, тому на неї не завжди залишаються сили. Утім після того, як не потрапила на попередню Олімпіаду в Ванкувері, мало неприємний осад, тож хотілося будь–що кваліфікуватися на Ігри–2014.

Відверто кажучи, коли я в дитинстві прийшла в ковзанярську секцію, сказала, що хочу стати олімпійською чемпіонкою (сміється). Але якщо більш серйозно, то з того часу я постійно працювала над тим, аби потрапити на Олімпійські ігри.

На жаль, для кваліфікації у Ванкувер мені не вистачило досвіду.

— Розкажіть про правила безпеки, що існують у вашому виді спорту.

— Перш за все, спортсмен має бути добре захищений: шолом; комбінезон зі спеціального матеріалу, який не можна розрізати; захист на ахіллові сухожилки; наколінники; щитки, як у футболістів; обов’язково — «нашийник» на горло; рукавички.

— Тестування захисних обладунків проводиться перед кожними змаганнями?

— Ні, ніхто спеціально цього не робить. Заради цікавості, після придбання я протестувала захист для «ахіллу». Ані ножиці, ані ніж його не взяли.

— Чи існують якісь правила обгонів на дистанції?

— Головне — не зачепити суперника, тому що в іншому разі можуть дискваліфікувати.

— А навмисне «хамство» на трасі трапляється?

— Якщо виникає якась спірна ситуація, судді можуть переглянути відеоповтори.

Забіг знімають із різних ракурсів, тому навряд чи щось може залишитись непоміченим.