з мережі «Вконтакті». (Сергій Нігоян на барикадах Майдану.)
Він був єдиною дитиною у своїх батьків, які переїхали до Березнуватівки з Вірменії, рятуючись від війни в Нагірному Карабасі. Народився вже в Україні.
— Сергій із самого малку запам’ятався своїми патріотичними пориваннями, — розповіла «УМ» однокласниця Нігояна Ірина Півненко. — Спершу це було захоплення Вірменією. Він навіть часто вірменський прапор носив з собою. Самотужки вивчав культуру своєї історичної батьківщини. Проте побувати у Вірменії Сергієві так і не довелося, хоч і неабияк про це мріяв. А потім його патріотизм дедалі більше почав ставати українським. І до цього він поставився із притаманним йому запалом. Нігоян дуже любив вірші Тараса Шевченка, деякі з них знав напам’ять. Коли почали вивчати історію України — теж вивчав її просто жадібно. У нашому класі він був єдиним вірменином. Але й найбільшим українцем у класі, якщо можна так висловитися, був саме Сергій. Бо він українську національну ідею справді пропускав через свої душу і серце.
Як пригадала Ірина, востаннє вони з Сергієм поспілкувалися у соціальних мережах незадовго до Нового року.
— Він запитав щодо моєї думки про Євромайдан, — зізнається дівчина. — Я щиросердно зізналася, що ставлюся до цього з пересторогою, бо насправді там дуже небезпечно. І його застерігала берегти себе, бо це зібрання не таке вже й мирне. Але Сергій залишався невблаганним. «Я стою не за Євромайдан, я стою за єдину Україну», — відповів він мені тоді. Ще запевняв, що ніколи в житті Україну не продасть. І закликав мене разом з іншими спільними знайомими не залишатися байдужими.
Нігоян був щирим патріотом і Вірменії, й України — так вважають і вчителі Березнуватівської середньої школи, де навчався Сергій. Іще в роки навчання йому пророкували кар’єру політичного діяча — настільки запально хлопець переймався подіями в державі. Навіть Помаранчева революція, незважаючи на його тоді ще зовсім юний вік, не пройшла повз Нігояна.
Також у шкільні роки Сергій захоплювався спортом. Охоче брав участь у найрізноманітніших змаганнях. Пізніше всерйоз зайнявся карате. Не дивно, що після школи вступив на бюджетній основі до Дніпродзержинського коледжу фізичного виховання й неабияк пишався цим. Однак коли «УМ» зателефонувала до навчального закладу, там повідомили, що з минулого року Сергій у них уже не навчається. Знайомі кажуть, що після того він працював охоронцем.
А з 8 грудня хлопець безперервно перебував у Києві на Євромайдані. Серед його останніх дописів в інтернеті на сторінці «Вконтактє» — кілька фото з Майдану, знімок із вірменським прапором у руках, російськомовні репліки на теми жінок і кохання, а також коментар до світлини із зображенням молодого учасника мітингу на підтримку Партії регіонів: «Ну як можна продавати свою свободу за 200 грн.?»
Прикметно, що, хоча «беркутівські» заслони найактивніше штурмували українські ультраправі, першою жертвою став вірменин — мирний і позапартійний. Учора не одна людина в Україні просльозилася, побачивши відеоролик, у якому Сергій Нігоян читає вірш Тараса Невченка «Кавказ» у рамках проекту «Мій Шевченко» до ювілею Кобзаря. Цей уривок із вірша ефектний бородань продекламував на тлі майданівських барикад:
І вам слава, сині гори,
Кригою окуті.
І вам, лицарі великі,
Богом не забуті.
Борітеся — поборете,
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас сила.
І воля святая!
Сергій боровся до останнього. У євромайданівському проекті «Є–люди» на «Фейсбуці» на початку січня про Нігояна писали так: «Сергій постійно чимось зайнятий. Він або стоїть в охороні, або дрова рубає на кухні. Розповідає, що з самого початку дивився по ТБ новини про Майдан і не міг спати ночами. Сьомого грудня сусід із села підвіз його до Дніпропетровська. Сергій шукав, де в обласному центрі збираються люди, щоб підтримати київський Євромайдан. Шукав, шукав і не знайшов. Тоді поїхав на вокзал. Купив квиток на потяг до Києва. Батькам зателефонував уже з Майдану. «Батько запитав, ти куди зник?» — переказує розмову хлопець. Коли дізнався, де син, дуже розхвилювався, просив бути обережним».
Сергій спав у наметі або в Будинку профспілок. «Це моє майбутнє теж. Мені жити в цій країні», — відповідав Нігоян українською мовою на запитання, чому він тут.
Невдовзі після Нового року на Майдані дописувачка Марта Шокало, яка поспілкувалася з вірменином, зазначала: «Сергій попросив бомжів, які грілися в підземному переході біля станції «Майдан Незалежності», щоб вони не розкидали сміття навколо себе, адже є смітники. Один бомж став жалітись, що сам він з Одеської області, що його та інших «хлопців» привезли в Київ і сказали просто ходити по Майдану. «Думаю, хтось дуже хоче створити відповідну телевізійну картинку», — робив висновок Сергій.
Учора його не стало. Кульові поранення він отримав на вулиці Грушевського близько шостої години ранку. Після рясного снігопаду якраз закінчувалася «ніч перемир’я». Оскільки активне протистояння між бунтівниками та міліцією на той час ще не відновилося, є підстави вважати Нігояна не випадковою жертвою стрілянини, а жертвою, яку передбачав впроваджуваний «згори» диявольський сценарій ескалації політичної напруженості та насильства в Україні.
Як український грузин Георгій Гонгадзе у 2000–му, так український вірменин Сергій Нігоян у 2014–му став символом боротьби за українську свободу й демократію. Символом боротьби кривавої...
Міріам Драгіна пише у «Фейсбуці»:
— Я ночами розносила чай на площі. Було холодно. Він стояв в охороні з боку Лядських воріт, на відміну від багатьох інших охоронців, не підходив ближче, не покидав пост. Підійшла сама — тоді він узяв чай і вдячно поцілував мені руку. Запитав, як звати. Кокетливо навіть. Познайомилися.
Через тиждень помітила, що в нього немає рукавичок. Принесла, кажу: що ж ви мовчали? А він плечима знизує, усміхається. Ніколи ні про що не просив. Щоночі чесно ніс варту. Щоночі. Думаю, багато людей його запам’ятали. Колоритний такий, ніби не звідси. Думала — ідейний із Закарпаття чи що. Поцікавилася одного разу — виявилося, з Дніпропетровська. Гарний, чесний і сміливий чоловік. Сьогодні його вбив снайпер із вогнепальної зброї. Сергію Нігоян, спасибі за все, я буду тебе пам’ятати.
«Сергій хотів вступити до театрального коледжу»
Сергій Проскурня, в.о. художнього керівника Черкаського обласного драмтеатру, розповів «УМ»:
— Я познайомився із Сергієм Нігояном випадково в грудні минулого року. На Майдані біля однієї з барикад впадало в око те, що поряд з українським державним прапором висить і вірменський, а поруч стоїть хлопець із яскравою кавказькою зовнішністю та розмовляє українською. А оскільки започаткований на Черкащині інтернет–проект «Мій Шевченко», де вірші поета читають усі охочі, має міжнародну складову, то я запитав, чи знає цей хлопець поезію Кобзаря.
Сергій сказав, що зi шкільної програми добре пам’ятає «Мені тринадцятий минало» та «Заповіт», але я запропонував йому прочитати з мого планшета уривок із поеми «Кавказ», що він і зробив.
Сергій сказав режисерові, що мріє стати актором і дуже хоче вступити до Дніпропетровського театрального коледжу. «Я тут же передзвонив своїм знайомим викладачам із цього коледжу і попросив їх прослухати хлопця. Кажу, він має акторську зовнішність та акторські здібності», — зазначає Проскурня.
За словами режисера, він ще раз бачив Сергія в метро — він сидів на лавці й розмовляв із дівчиною. Проскурня підійшов і запитав, чи пам’ятає той про свою акторську мрію. Хлопець відповів, що тільки на Євромайдані все закінчиться, він обов’язково піде до викладачів театрального коледжу.
«На жаль, не судилося. Цей хлопець міг стати хорошим актором», — з сумом каже Сергій Проскурня.
Хто хоче крові? Думки розділилися
Соціологи дослідили: лише 15% українцiв — за силовий розгін Євромайдану
Заклики ввести в країні надзвичайний стан не знаходять підтримки навіть на сході України. Такий сценарій вітають тільки 17 відсотків жителів Донбасу, 11% — півдня країни, і лише 4 відсотки жителів центральної України та 0,5% «західняків». Про це свідчать дані соцдослідження, проведеного Фондом «Демократичні ініціативи» і соціологічною службою Центру Разумкова. Водночас три чверті громадян у всіх регіонах вважають, що опозиції та владі слід сісти за стіл переговорів: 73% — на заході країни та 78% — на сході.
Зважте, що соцзаміри проводили ще до «кривавого Водохреща», з 20 по 24 грудня. Можна припустити, що громадська думка після тих подій зазнала значних змін. Але ще напередодні Нового року в середньому 15% громадян висловлювалися за силовий розгін Майдану, зокрема, крові бунтівників жадали 30% респондентів у Криму та в решті південних областей, 27% — на сході країни.
Водночас вимоги Євромайдану, згідно з соціологічними дослідженнями, підтримують 50% наших співвітчизників, не підтримують — 42%, решта — не визначилися. Найбільше прихильників Майдану — на заході (80%), у центральних областях (63%). На сході прихильників Майдану — майже третина, 30%, а от на півдні — тільки 21 відсоток. Багато з них брали участь в акціях протесту в Києві та на майданах у регіонах. Так, найбільше активістів Майдану сформував Київ — 39%, ще 26 — Західна Україна.
При цьому зібраний владою Антимайдан, як свідчать соціологи, загалом не має прихильності в українців «різної політичної орієнтації». Його не підтримують загалом 57% громадян: 89% — на заході країни, 75% — у центрі, 43% — на сході. Лише південний регіон висловив підтримку Антимайдану: 54% — за; 22% — проти.
60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>
Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>
Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>
Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>
Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>
Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>
