Дякуємо, що живий

Позавчора пізно ввечері на зв’язок вийшов Ігор Луценко — громадський активіст і наш колега, котрого протягом усього дня вважали зниклим. Викрадачі залишили його серед лісу в Бориспільському районі. А вже вчора приблизно в тій–таки місцині, біля села Гнідин, було знайдено два трупи зі слідами тортур. Руки покійних зв’язані скотчем, пише сайт zn.ua. Сільський дільничний Олександр Здор підтвердив, щоправда, існування лише одного тіла. На ньому дійсно наявні сліди тортур, засвідчив міліціонер. Гіпотетично ці тіла можуть також належати жертвам викрадення. Тим паче що людину, котра зникла одночасно з Луценком (йдеться про Юрія Вербицького) не знайдено й досі.

А тепер історія від Ігоря Луценка. Отож 21 січня, о 4–й ранку, Ігоря викрали невідомі. Разом iз ним зник і Вербицький — майданівець, котрого Луценко супроводив до лікарні. «Нас повезли у нічний ліс десь під Києвом, і я подумав, що все, капець. Пробули ми там достатньо довго, але капець не наступив. Хоча, звісно, хорошого було мало. Потім нас повезли кілометрів за 20–30 і кинули у щось на кшталт металевого гаража, мене з Юрієм розвели по різних відсіках. У гаражі ми провели досить багато часу, годин 10–11. Спілкувалися», — написав згодом Луценко на своїй сторінці у «Фейсбуці».

«Спілкувалися» — то, звісно, «евфемізм», бо вийшов iз тiєї халепи Ігор сильно побитим. Настільки, що йти не міг — «повз по лісу». Пізніше з’ясувалося, що в Ігоря — струс мозку, вибиті зуби та пошкоджена нога. Бесіда з незнайомцями була справжнім допитом, оскільки викрадачі цікавилися подальшими планами ГО «Майдан», членом якої є Ігор Луценко. У своєму подальшому інтерв’ю, зробленому вже у приватній лікарні «Борис», він висловив припущення відносно того, ким були злочинці. «Я помітив — це були не просто найняті люди, вони щиро ідейні у своїй масі. Хоча спілкування було непростим, мені здається, багато хто зрозумів дещо про Майдан і про мою особисту позицію», — зазначив він. А в ТБ–інтерв’ю додав, що зловмисники навряд чи були міліціонерами, та й прийшли вони, радше, не по нього, а по Вербицького. Але били такі, як ті, хто звик «професійно займатися побиттям людей», можливо, «колишні правоохоронці», зауважив журналіст.

Подальші події, за словами Луценка, розвивались так: «Потім мене повезли в машині, їхали майже годину, і тут у мене знову почалися думки про капець, бо місцина глуха. Мене з пакетом на голові поставили лобом до сосни на коліна і сказали молитися. Я не відмовився. Поки я читав молитву, мої супроводжувачі зникли. Навіть не було чути, коли», — каже він. Потім, очевидно, був марш–кидок через ліс («по дорозі майже втрачав свідомість, але дійшов») до найближчого населеного пункту. Там Ігор зміг сісти за комп’ютер і надрукувати у «Фейсбуці» оповідь про все, що з ним сталося. (Мобільний телефон у Луценка викрадачі вилучили відразу).

На завершення, будучи вже у «Борисі», Ігор сказав у інтерв’ю «Громадському ТБ», що для нього є «загадкою» те, чому нападники врешті–решт відпустили його.

Злочинці, натомість, не відпустили Юрія Вербицького. На сьогодні з ним відсутній будь–який зв’язок. У соцмережах зазначають, що Вербицький — львів’янин (і це, мовляв, може погіршувати його становище, бо для викрадачів того штибу, як їх описав Луценко, «львів’янин» автоматично означатиме «бандерівець» і «бандит»). «Повірте — це чудова людина, що ніколи не кидає друзів у біді, справжній патріот, людина небайдужа, з величезним добрим серцем», — пишуть ті, хто знає Вербицького особисто. Міліція переконує, що зайнята пошуками зниклого, проте наразі жодних обнадійливих новин про нього нема.