Режисер:
Філіп Кауфман. Рік: 1988.
Це екранізація однойменного роману Мілана Кундери про молодого чеського лікаря, що цурався політики, але був ласий до жінок і мав їх понад дві сотні. Одного разу, в дні празьких подій у 1968 році, у закостенілого холостяка Томаша починається любовний роман із простою дівчиною з провінції Терезою. У серпні 68–го, коли Чехію захопили радянські танки, вони одружуються. Їхнє сімейне життя тісно переплітається зі всіма головними подіями країни. Тереза порівнює свого маленького безпорадного песика Кареніна з реформатором Дубчеком, який після зустрічі з Брежнєвим, вкрай принижений, звернувся по радіо до народу і не міг говорити, ловив ротом повітря. Слабкість Дубчека, який пішов на компроміс із росіянами, вигнала Томаша з Терезою з країни. В еміграції молода жінка зрозуміла, що весь жах, який спіткав Чехію, мало кого цікавить у Цюріху. В одному журналі, куди вона принесла революційні знімки, їй порадили краще фотографувати кактуси, бо вони завжди актуальні.
Фільм із документальними вставками, які передають атмосферу окупованої Праги, — про те, що для свободи потрібна сила духу (відмовитися від престижної роботи, якщо на ній вимагають підтримати окупантів), бажання боротися за неї будь–яким способом, бодай навіть розігруванням театру на кухні, яку прослуховують, неприйняття того, що принижує народ (хоча б підписання петиції «Дві тисячі слів»), — і рано чи пізно танки відступлять.
Режисер:
Бернардо Бертолуччі. Рік: 2003
У травні 1968 року студентське обурення проти закриття французької «Сінематека» переросло в справжню контркультурну революцію із будуванням барикад і пляшками з «коктейлем Молотова». Тодi як на вулиці починаються заворушення, брат Тео (Луї Маррель) і сестра–близнючка Ізабель (Єва Грін) запросили до себе у фешенебельну стару квартиру в центрі Парижа на тимчасове проживання поетичну натуру американця Метью (Майкл Пітт). Дивну трійцю об’єднала любов до кіно і пристрасть до експериментів. Герої практично не покидають ретро–квартиру, вони набувають життєвого досвіду — дискутують, розігрують сюжети з улюблених фільмів, сплять у ванній, обкурені марихуаною, втрачають цноту на підлозі у кухні, словом, сповідують заклик Make love, not war! («Займатися любов’ю, а не війною!»). Французькі дітлахи вибирають і те, й інше. Насолодившись любов’ю, Тео та Ізабель, взявшись за руки, кидаються на барикади. Усіх розтоптує поліція. Кінець фільму. Тільки Едіт Піаф співає: Je ne regrette rien («Я ні за чим не шкодую...»).
Режисер:
Тамара Лісіціан.
Рік: 1978
Музичний кінофільм знято у Радянському Союзі за повістю–казкою Джанні Родарі «Джельсоміно в Країні брехунів». Рудоволосий хлопчик на ім’я Джельсоміно намагається жити, як всі, і нікому не показувати свого унікального дару — голосу, наділеного чарівною силою, який може розтрощити вікна і зруйнувати стіни. Одного разу він потрапляє у місто, де волею правителя абсолютно всім, навіть котам і собакам, наказано говорити тільки брехню, а за правду відразу садять у «санаторій». Джельсоміно належить зробити все можливе, щоб повалити режим правителя, звільнити друзів із «санаторію» і повернути правду.
Ще наприкінці грудня–2013 соліст гурту ТНМК Олег Фагот порадив українцям, а особливо чиновникам вищої ланки, подивитися цей старий фільм. Сюжет фільму нагадує події в Україні: похід до палацу правителя, культ брехні серед вождів, заплутаність простого народу, який замість хліба може купити чорнило, найжорсткіша покара для тих, хто може бути диригентом. Джельсоміно добивається свого. Правитель, покинувши палац, тікає на вертольоті з країни. Починається період світлої правди.
Режисер:
Сергій Бондарчук.
Рік: 1982
Чотирисерійна історична драма складається з двох фільмів — «Мексика у вогні» та «Я бачив народження нового світу».
Перша частина дилогії присвячена мексиканській революції 1910–13 років, події якої показані очима американського журналіста, автора майбутньої книги «Десять днів, які вразили світ». У перервах між боями селянської армії, яка просувається до столиці, та військами диктатора генерала Уерти, який захопив владу, Джон Рід писав замітки до своєї майбутньої книги «Повстала Мексика» і брав інтерв’ю у повсталих селян.
У другій частині режисер відтворює революційні події в Росії 1917 року: з моменту приїзду Леніна в Петроград до II з’їзду Рад у переддень Жовтневої революції. Широкими мазками даються масштабні картини масових походів і демонстрацій, багатолюдних з’їздів і мітингів, поля битв і вулиці революційного Петрограда. Ось легендарний вокзал і знаменитий виступ Леніна з броньовика, на якому він приїхав, ось багатотисячна Липнева демонстрація і розстріл її військами Тимчасового уряду. Ось розгром друкарні газети «Правда», звідки щойно пішов Ленін. Продовжуючи традиції Ейзенштейна, Бондарчук з документальною прискіпливістю відтворив реальну картину подій і показав історичних особистостей, таких як Каменєв, Зінов’єв, Троцький.
Режисер: Том Хупер. Рік: 2012
Навіть недосвідчений глядач, який не брав до рук роману Віктора Гюго і має погане уявлення про Велику французьку революцію, не розумом, то серцем після перегляду «Знедолених» стає на бік барикадистів, які борються за справедливість у той час, коли народ ще не повстав. Герої приречені. Їх із гармат і рушниць розстрілюють солдати та офіцери. Той, хто творить добро, хто допомагає ближньому своєму, як це робив головний герой фільму Жан Вальжан, ставши на шлях чесного життя, угодний Богу, як і ті, хто гинули за ідеали свободи, рівності й братерства, проголошені ще в 1789–му.
І ще одне — це не просто художній фільм, а мюзикл: тут усі співають! Тож пісня розлючених людей, які більше не будуть рабами, яку виконують бійці революції, стає не просто бойовим гімном, а й закликом до побудови іншого майбутнього, в якому не буде місця гніву, скорботі і насильству людини над людиною.
Режисер:
Михайло Калатозов. Рік: 1964
«Я — Куба ... Спасибі, сеньйоре Колумб. Коли ви вперше побачили мене — я співала і сміялася. Я вітала пальмовими гілками вітрила. Я думала, що кораблі привезли щастя. Я — Куба. Мій цукор відвозили кораблі. Мої сльози залишали мені...» — звучить жіночий голос за кадром. Саме жіночий, материнський. Втомлений і змучений. Куба натерпілася. Їй боляче за своїх синів і дочок. Вони помирають в убогості. Вони продають свою працю за копійки. Вони борються за свободу і гинуть героями, не побачивши своїх 20 років. На екрані — могили бідняків.
Цей фільм — історії життя кубинців до революції 1959 року. Куба готується до революції. Вона розуміє її необхідність. Залишалося зовсім небагато — дочекатися партизанів команданте Фіделя.
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
