Війна з «тітушками»

Після вчорашньої ночі соцмережами поширювався сумний жарт: коли в Європі на вулицю виходять протестувальники, вони громлять машини та вітрини, а поліція їх відловлює. І тільки в Україні маніфестанти самі відловлюють тих, хто псує чужу власність, та намагаються всучити їх міліції, яка воліє стояти в стороні».

Це — до того, що з 21 січня протистояння на вулицях Києва вийшло у нову фазу. «Беркут» уже не атакував мітингарів, хоча й окремі постріли звучали, і гранати продовжували вибухати. Замість спецпризначенців центром столиці в ніч із понеділка на вівторок сунула орда «тітушок», яка ламала все, до чого могла дотягтись. Мета такого десантування була двозначна: скомпрометувати Майдан та стикнути лобами маніфестантів і заїжджих гастролерів.

Однак не так сталося, як гадалося. Активісти Автомайдану блокували «тітушок» на місцях їх дислокації, не даючи змоги розповзтися Києвом, — і на Подолі, й біля Золотих Воріт. «Тітушок» підводило незнання столичної географії — подекуди вони намагались втікати дворами, але в підсумку опинялися в пастках. «Тітушки» без «Беркута» — гроші на вітер», — пожартував очільник КВУ Олександр Черненко, маючи на увазі, що без підтримки силовиків бійці–непрофесіонали виявились всього лише наляканими та сумирними «заробітчанами» (часто й неповнолітніми).

Не допоміг «тітушкам» і помічений опозиціонерами «Мерседес»–«кубик», котрий явно координував їхню «роботу». З того авта молодикам видавали кийки, бейсбольні битки, арматуру,вибухові пакети та іншу доморощену зброю. А ще, за даними опозиції, вони отримали «курильну травичку для відпочинку». Коштувала така місія всього 200—250 гривень — розцінки на відео назвали самі «гопники», затримані автомайданівцями.

«Кличко впіймав двох «тітушок», допитав і роззброїв. Сказали, що привезли їх iз Херсона. Завдання — бити машини, вітрини, блокувати дороги і влаштовувати бійки та масовий безлад», — писала близько четвертої ранку у «Фейсбуці» прес–секретар лідера «УДАРу» Оксана Зінов’єва.

«Виїхали з друзями в центр, не дамо виродкам бити машини, вітрини та людей! Це наше місто», — закликав у «Твіттері» фронтмен «Океану Ельзи» Святослав Вакарчук. А лідер «Свободи» Олег Тягнибок, якщо вірити соцмережам, був учасникам такого діалогу: «Бачили, що зробили на перехресті з отим автом «тітушки»? — запитував він працівників міліції. «Бачили, — відповідали вони. — самі ледь від них втекли».

Поки міліція тікала від правопорушників або ж, щонайменше, не втручалась у перебіг погромів, автомайданівці запобігли не одному правопорушенню. Узятих в полон «тітушок» перед світанком виставляли на загальний огляд на сцені Будинку профспілок. Нічого поганого наляканим найманцям не робили, лише змушували оповідати, як ті «дійшли до такого життя». Відтак навіть жаліли. Бо розуміли, що винні не вони (хоч мізків та завзяття щось змінити «тітушкам» таки явно бракує), а ті, хто довів їх до подібної безвиході, хто «підписав» на подібну чорну справу.

Дехто з «тітушок», щоправда, заперечував, що прибув до Києва, аби нищити чужу власність чи нападати на людей. «Битки не давали. Сказали просто ходити», — говорив один такий «герой».

Загальний лейтмотив тієї буремної ночі був таким: якщо міліція зумисно бездіє, треба самоорганізовуватися та захищати місто самим. Одначе це не єдиний висновок, який напрошується після всього пережитого. Зрозуміло, що організатори подібної провокації, «рекрутери» «тітушок», хотіли не лише, аби Автомайдан та Самооборона Майдану відчули сплеск шляхетного адреналіну та захистили Київ самотужки. Розв’язана (і нав’язана) громадянська війна локального зачення мала наслідком ще більш жорстку реакцію силовиків на все, що відбувається на вулицях. Тільки реакція ця обернулася не проти справжніх зачинщиків безладу, а проти тих, кого у підсумку зробили винуватцями всіх нічних безладів.

«Ця ніч провела риску між минулим та майбутнім», — написав у відкритому листі автогонщик і телеведучий Олексій Молчанов — «водій, бард і громадянин України», як він сам себе представив. Він порівняв передислокацію «ті тушок» до Києва з навалою монголо–татар і закликав сторони «обнулити» претензії та сісти за стіл переговорів, інакше все справді закінчиться війною.

От тільки подібні заклики мають ризик прозвучати запізно. Доля затриманих майданівців, доля зниклого громадського активіста Ігоря Луценка можуть бути тому підтведженням. Точка неповернення, можливо, ще не пройдена, але до неї лишається зовсім небагато.

Учора ввечері в Київ зі східних та південних областей в’їжджали десятки й десятки автобусів із новими «тітушками»...