Праотці у кадрі

Документальне українське кіно наразі у розквіті. Може, через те, що і не в’яло ніколи? Саме документальну школу голова Національної спілки кінематографістів Сергій Тримбач називає найсильнішою в українському кінематографi. Ось і 15 січня у Будинку кіно він представляв новий твір, безперечно, вартий уваги. Показ, поки лише для колег та друзів, провів режисер та літератор Олександр Денисенко, який зняв картину про свого батька — відомого режисера Володимира Денисенка, автора фільмів «Сон» (відома біографічна картина про Шевченка з Іваном Миколайчуком), «Солдатка», «Високий перевал» та скандальної «Совісті» (військова картина була знята у 1968 році, однак плівку знищили, а копію віднайшли аж у 1991 році).

«Денисія. Світи Володимира Денисенка» — така назва цієї «мозаїчної» стрічки. «Вона багатокомпозитна, тут немало сюжетних ліній, два роки пішли на те, аби втілити її у життя», — пояснює режисер. Попри жанр документального, є тут і ігрові сцени, домішки анімації та історичної хроніки, коментарі друзів та родичів — словом, така собі клаптикова ковдра, на якій історія не лише однієї людини, а й усієї епохи — жахи війни та більшовицького режиму. Особливо цікаво спостерігати за відтвореними епізодами дружби та співпраці ще молодого Володимира Денисенка з Олександром Довженком. У таких ігрових замальовках молодого кіномитця зіграв його внук — син Олександра, теж Володимир. «Довженко був дядьком сердитим, хто не знав. Тому те, що він узяв під своє крило Денисенка, вартує багато», — додав iз цього приводу Сергій Тримбач.

Голова Держагентства з питань кіно Катерина Копилова пояснила, що наразі готується цілий цикл українського документального кіно, який планують об’єднати у пакет і розповсюджувати на DVD. «Зараз ми маємо вже не тільки фільм про Денисенка, а й чарівну картину про Ларису Кадочникову, завершується фільм про Костянтина Степанкова, за два місяці буде показ фільму Олега Чорного «Голлівуд над Дніпром» — історія села Бучак на Черкащині, де знімали свої фільми такі класики, як Довженко, Параджанов, Іллєнко, Тарковський. Це таке переосмислення того духу, що існує в Бучаку, те, на чому стояло українське поетичне кіно в той час, і досі ще є живі очевидці зйомок».

Збірку, окрім презентаційних копій та дисків для продажу, планують показати і на телеекранах. «Будемо говорити відверто: я вважаю, що українське кіно мусить бути на телебаченні, — переконана голова Держкіно — Зараз, скажімо, Володимир Войтенко у своїй програмі на «1+1» показує український короткий метр. Так само у нас є попит каналу «Культура» або УТ–1, водночас ми пропонуємо ці фільми до показу і комерційним каналам. Впевнена, що такі фільми були б цікаві і європейським освітнім каналам, але для того ми ще мусимо профінансувати для них англійські субтитри».