Люстрація без крові

«Величезні помилки суспільства не приховуються...»

— Борисе, яким чином зазвичай відбувається люстрація? Ллються ріки крові, колишні керманичі опиняються за ґратами чи їх закидають камінням? Це щось страшне?

— Ні, просто для управлінців радянського вишколу настане відпочинок від активної політичної діяльності. З мемуарів та інтерв’ю бага­тьох людей, які працювали на КДБ у Чехії чи Німеччині, видно, що вони нарешті почуваються щасливими, бо зізналися й відійшли від управління державою в нікчемний спосіб. Для них це полегшення, психотерапія. Вони, фактично, заново стали людьми.

Дехто в нас каже: «От, пізно вже робити люстрацію». Але ж людина, яка має у своїй трудкнижці запис, що вона була штабістом КПРС, ВЛКСМ, КДБ, — в уряді сучасної країни забиватиме автоголи! Те, що ми й спостерігаємо зараз. Люстраційний закон — це фільтр: позачергові ви­бори і подальше політичне, громадське, наукове, державне життя мають відбуватися без кандидатів, котрі пов’язані з організованою злочинною системою і працювали на протиправний режим. Тоталітарна совєтська система має бути трансформована в демократичну, у відкрите громадянське суспільство.

— Як люстрація відбувалася в Чехії? Що сталося з колишніми урядовцями — їх просто відсторонили від влади і вони собі спокійно живуть?

— Так, їм лише заборонено перебувати на дер­жавних посадах. У Чехії ще на початку 1990–х лідери, яким громада передала політичну волю, в парламенті майже одноголосно прийняли цей закон, він чинний до сьогодні. Завдяки люстрації від влади було відсторонено левову частку осіб, які не вміли управляти або робили це на шкоду державі. В усіх постнацистських та посткомуністичних країнах діє таке законодавство. У Західній Німеччині відбулася денацифікація. НДР, утворена 1949 року як частина «соцтабору», була нашпигована штазі. Архіви цієї установи були врятовані, фахівці працюють над розшифруванням документів, які намагалися знищити, створені спеціальні комп’ютерні програми, які читають порізані папери. Незабаром у Мюнхені буде відкрито музей денацифікації, а в Берліні вже створено музей штазі. Тобто величезні помилки суспільства не приховуються. Навпаки, громадянам про них постійно нагадують, і ніхто не каже, що це пізно робити.

— Чи в Чехії бували випадки, коли людина підкупом чи підробленням документів все ж намагалася просунутися у владу?

— Звісно. І досі триває черговий скандал. Якийсь політик, щодо співпраці якого є свідки, але немає документів, перебуває при владі. І преса це жваво обговорює. Але це вже поодинокі випадки. Є документи й на Мілоша Земана, нинішнього президента Чехії. Кажуть, що вони фальшиві... Але в суспільстві це не замовчується — і це означає, що суспільство здорове.

«Із 29 міністрів могли б залишитися в Кабміні всього 12...»

— Як і коли ви особисто зацікавилися темою люстрації?

— Я тривалий час проживав у Чехії, коли тема люстрації була актуальною. Разом iз Миколою Гейком зняв фільм про українських заробітчан у Європі, які змушені були покинути рідні домівки. У 2004 році, будучи спостерігачем на президентських виборах, бачив, як дипломати посольства України у Чеській Республіці разом iз маріонетковими діаспорними організаціями намагалися проштовхнути Януковича, і навіть не приховували, що «так потрібно Москві». З 2005 по 2011 рік був в Україні. Швидко зрозумів, що Ющенко не збирається здійснювати люстрацію, принаймні таку, як запровадив Саакашвілі у Грузії. У владі ті ж люди, вони посміхаються, коли ти намагаєшся запропонувати цивілізаційні проекти, беруть у тебе папери й обіцяють зателефонувати. Замість обіцяних випускників Гарварду і Кембріджу в секретаріаті Президента, уряді й Верховній Раді працюють колишні

В Україні питанням люстрації ніхто серйозно не займається. Навпаки, його постійно дискредитують. Ним демонстративно починає займатися якась ультраправа сила. І в цьому проглядається «гебешний» стиль. От, візьмімо смолоскипний марш нібито на честь Степана Бандери. Він не знайомить широку громадськість із цим видатним політиком, натомість спотворює його образ. І, що цікаво, саме керівник політичної сили, що організувала цей марш, подає до парламенту проект закону про люстрацію. І вже лунають голоси, що «ультранаціоналіст почне «полювання на ві­дьом». До того ж той закон написаний таким чином, що його неможливо прийняти — там багато конфліктних моментів і мішанини. Він не обмежується лише вождями комсомолу, компартії й агентами КДБ, а зачіпає також якісь партії сучасної України і кримінальні справи.

— Ще в 2009 році ви дослідили майже 1000 біографій парламентаріїв і високорангових держслужбовців щодо їхнього «тоталітарного» минулого. Якими виявилися результати?

— Я переклав закон Чеської Республіки про люстрацію, і він став своєрідним фільтром. Біографії високопосадовців, розміщені на сайтах Кабміну та Верховної Ради у 2010 р., засвідчили, що, якщо керуватися принаймні чеськими законом, більш ніж половина цих чиновників не мають бути при владі: з 29 міністрів могли б залишитися в уряді всього 12. Тодішній віце–прем’єр Сівкович 9 років пропрацював у КДБ. Також у КДБ працював Олександр Попов — міністр житлово–комунального господарства, згодом керівник київської міської держадміністрації. Міністр регіонального розвитку та будівництва Володимир Яцуба займав високу посаду інструктора ЦК КПРС у Москві. Однак я побачив, що в офіційних біографіях чимало міністрів приховують, чим вони займалися до 1991 року. Для прикладу, тодішній віце–прем’єр Дмитро Табачник у своїй офіційній біографії вказав, що з 1980–го по 81–й рік працював у Центральному державному архіві кінофотофонодокументів, а наступною датою працевлаштування є 1990–й рік. Чим Табачник займався попередні 9 років, не сказано.

Із того часу прізвища у владі майже не змінилися, хіба відсотків на 15. Я, до речі, перестав ділити політичні партії на помаранчеві, біло–блакитні чи за іншими барвами. Актуальним є один поділ: працював чи ні на злочинний комуністичний режим.

«Заклики на євромайданах символізують мету: змінити систему...»

— Оті старі кадри інакше вже не зможуть керувати?

— Зможуть, але там «вилка» виходить. Там є приватна зацікавленість і відповідальність перед своєю, фактично, бандою. Приватна зацікавленість — написати такий закон, щоб його ніхто не зрозумів і не знав, як виконувати, — і доїти людей. Вони заплутують громадян максимально, що ті навіть не раді, що звернулися за якимсь папірцем. Чогось домогтися можна через якісь відкати, знайомства. Все працює в бандитському ручному режимі. Такий напівфеодалізм їх влаштовує. Блокується цивілізаційний розвиток.

— На основі люстраційного законодавства кількох посттоталітарних країн ви розробили проект Закону України про люстрацію. Він розповсюджується на всіх комуністів і комсомольців?

— Ні, закон не поширюється на рядових членів КПРС і ВЛКСМ, якщо вони не брали участі у показових процесах, спеціальних операціях, не працювали у відділах політичного виховання, політпросвіти та пропагандиських акціях КДБ, МВС, КПРС.

— Партія регіонів, Компартія, «Батьківщина» та інші сучасні партії — це різні структури, але вожаками в них є давно між собою знайомі й пов’язані штабісти КПУ та ВЛКСМ. Як просувати закон про люстрацію, коли ні владна більшість, ні опозиційна її частка в ньому не зацікавлені?

— На жаль, такі ініціативи блокуються. Знаю, що вимогу люстрації опозиції пропонують постійно, але вона її відкидає, аргументуючи якимсь дитячим словосполученням: «ми не готові». Так вони ніколи не будуть готові і перекладуть трансформаційні процеси на своїх дітей або внуків. Виграє та партія, котра почне люстраційний процес із себе і просуватиме люстраційне законодавство у парламенті. Запит у суспільстві на зміну системи визрів, і проукраїнські парламентські сили мають спохопитися й не пропустити момент своєї дискваліфікації. Плюс є фактор громадського тиску. Різні заклики на євромайданах символізують одну мету: змінити систему, позбутися організованого злочинного угруповання, припинити підміну понять, втілити цивілізаційні реформи. Наразі перед громадянами ніхто не поставив такої конкретної цілі. Активісти просиджують біля наметів або виходять на недільні прогулянки послухати про якісь далекосяжні плани, замість того, щоби розпочати виконувати конкретний трансформаційний план.