Повернення «короля футуропрерій»

Насправді його, звичайно, звали не Ґео. Батьки дали майбутньо­му поету і прозаїку набагато традиційніше ім’я — Георгій. А народився він 1903 року в Бендерах, тодішньої Бессарабської губернії та сьогоднішньої невизнаної Придністровської Молдавської Республіки.

Георгій Шкурупій виріс у родині залізничника і вчительки. Це багато що визначило. З одного боку, потяг до знання й до самопізнання, освіти, читання і писання. Чого лише варте навчання спершу на медичному факультеті Київського університету, а потім — в інституті зовнішніх зносин. З другого боку — щире захоплення технікою, працею, індустрією, зрештою, лівими ідеями. Таке поєднання неминуче мусило привести поета–початківця до авангарду і футуризму. Бо ж саме футуристи після руйнівних подій революції та громадянської війни, після запровадження більшовицької диктатури не лише закликали до перетворення світу, повного переформатування культури й життя (аж до «скасування» мистецтва в його звичному розумінні) та інших абстракцій, а й зухвало, як на той час, експериментували з письмом, розкладали слова на буквосполучення, вигадували нові слова й карколомні метафори, вдавалися до нічим не обмежуваної іронії, могли перетворити вірша на публічну промову чи перелік днів тижня і навпаки, випробовуючи теоретичні й практичні межі літератури. А ще — шукали краси чи принаймні оригінальної образності в машинах, механізмах, паротягах і мартенівських печах.

Зацікавившись авангардом і зійшовшись із футуристами, Шкурупій трансформував своє ім’я Георгій в одночасно претензійний, іронічний і веселий псевдонім Ґео. Назвавши себе також «королем футуропрерій». Поетичний дебют Ґео Шкурупія відбувся 1920 року. А вже за два роки вийшла його перша книжка — «Психетози. Вітрина третя». Наступна книжка «Барабан» мала підзаголовок «вітрина друга». Отак, граючись із назвами, Шкурупій написав і видав, за загальноприйнятими даними, вісімнадцять книжок.

Особливостями творчості цього автора були постійні формальні експерименти, гостре почуття гумору, прагнення до незвичного й бажання що–небудь не без епатажу «викрутити» навіть у, здавалось би, найстандартніших літературних ситуаціях:

І коли літо шиною

в степи котилося

сонцем,

червоноармієць зомлілій

дружині

цілував лон цемент...

Своєрідні метафори, густота й проробленість кожного слова, притаманні як поезії, так і прозі Ґео Шкурупія, звісно, багато кого шокували чи дивували. Але свіжість, самобутність і цілісність письменника незаперечні. Не випадково його поважали навіть засадничі опоненти футуристистів у літературі, такі як Віктор Петров–Домонтович.

Як і більшість тодішніх письменників Ра­дянської України, Ґео Шкурупій регулярно демонстрував лояльність більшовизму. В помітній частині його творів присутні елементи агітації, десь дотепної й яскравої, десь вельми скромної. Наскільки щирими були ці ідеологічні ескапади, ми навряд чи дізнаємось. Але настали тридцяті роки, й, щоб вижити, лояльності вже було не досить, потрібне було везіння, а його Шкурупію не вистачило. Письменника заарештували 1934 року. Один із небагатьох, він оборонявся від абсурдних обвинувачень у тероризмі. Можливо, саме тому отримав не розстрільний вирок, а десятирічне ув’язнення на Соловках. Але в тридцять сьомому справу переглянули — і Ґео Шкурупія розстріляли…

У «смолоскипівських» вибраних творах ви зможете прочитати чимало віршів Ґео Шкурупія з різних його збірок, цикли й поеми. Відразу, щоправда, треба попередити: поеми й цикли, з точки зору суто художнього рівня, відверто програють окремим віршам, ліричнішим і безпосереднішим. Є тут також оповідання, повість і два романи. Теоретичні статті Шкурупія та маніфести (футуристичні письменники взагалі писали маніфести й прокламації ледь не частіше, ніж вірші та прозу). Критичні статті про його творчість, бібліографія та фотоматеріали — знімки задумливого інтелігентного брюнета (богемного, епатажного авангардиста спершу уявляєш собі якось інакше) й обкладинки його книжок.

Приготували цю справді розкішну страву для гурманів від літератури та історії двоє дослідників із Донецька — Ольга Пуніна й Олег Соловей, самі теж письменники. Вони ж написали добрячу, сторінок на п’ятдесят, передмову. З їхньою концепцією представлення творчості Шкурупія, звісно, не всі погодяться на сто відсотків. Можливо, варто було би, припустімо, більше уваги приділити біографії письменника, а менше — його пізнішим, ідеологічно заангажованим творам. Але це деталі, котрі блякнуть перед головним: з’явилася друком одна з книжок, ключових для розуміння розмаїтості, багатства й неоднозначності літератури українського ХХ століття. Літератури, яку варто читати, якою можна пишатись і яку неможливо уявити, зокрема, й без автора з химерним псевдонімом Ґео Шкурупій.