Паливо революції

15.01.2014

Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. Але одного разу неписаний закон порушили — привезли дрова, які потрібно було розвантажити з машини. Хлопці вишикувалися в ряд і давай їх передавати один одному. Робота кипіла. З одного боку хлопці зі Львова, з іншого — російськомовні. І посеред роботи зі сцени до їхніх вух долинули слова «Ще нам, браття–українці, усміхнеться доля». Хлопці зі Львова в ту ж мить зупинилися, познімали шапки і давай підспівувати. Парубки з іншого боку шеренги не второпали, що відбувається, чому загальмував живий конвеєр. Тоді один із російськомовних ватажків зіскочив із машини і пішов перевірити, що відбувається. «Гімн — класно! Але ним ситий не будеш. Менше фанатизму! Це все одно, що в бою зупинитися», — емоційно закомандував російськомовний. Та інші, україномовні, не зваживши на це, доспівували Гімн до кінця. І якби випадково в ту хвилину до хлопців із дровами не підійшли кінематографісти з камерою з об’єднання «Вавилон’13», які упродовж Євромайдану зняли майже 50 коротеньких фільмів, цей випадок непорозуміння тривалістю в півтори хвилини під назвою «Дрова революції», причиною якого став Гімн, залишився б ніким не помічений.

Так склалося, що Гімн України виявився одним із успіхів Майдану. Науковець, дослідниця і психолог Юнона Лотоцька–Ілліна переконана, що одна з маленьких перемог Євромайдану, яка дає нам силу, полягає в тому, що багато хто вивчив або повторив Гімн країни і всі ми зрозуміли, що він для нас щось означає.

Особливо головною піснею країни перейнялися діти. Софія Мельниченко щовечора присипала свою маленьку донечку Катрусю колисковими. Одного разу, коли вся увага преси була прикута до Євромайдану, Софія, за звичкою, поклала Катрусю в ліжечко й почала «Ой, ходить сон коло вікон». «Ні, мамусю. Не сьогодні. Заспівай мені краще Гімн України», — промовила сонна п’ятирічна дівчинка.

І хто б що не говорив про Майдан і його наслідки, та є один незаперечний факт — українці ще дужче полюбили і почали цінувати «Ще не вмерла». Відомий режисер Михайло Іллєнко днями пообіцяв презентувати в інтернеті трихвилинний фільм під робочою назвою «Далі буде». Спеціально заради документального кіно Іллєнка активісти на Майдані запалювали ліхтарики, вмикали мобілки і співали Гімн на камеру разом із гуртом «Мандри». Іллєнко двічі знімав цей процес, зйомки велися зі сцени і зверху — над площею літала камера. «Зараз гуляє теза, що Євромайдан — це серце України. В резонанс із ним входять цілі країни. На Майдан привозять музикантів, гостей з–за кордону. Саме це я і хочу показати своїм кіно», — розповів Іллєнко. Під час зйомок режисер ввімкнув ліхтарик і почав його закривати і відкривати рукою у ритмі музики. Те ж саме він запропонував зробити активістам: «Це треба зробити синхронно і дружно. Мені потрібно буде спіймати ритм Гімну. І ми побачимо, як же воно б’ється, це серце України».

  • Знайти «скриньку», де захована ваша пісня

    Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>

  • Гімн як літургія, марш і романтика

    Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>

  • Ведмідь на вухо наступив, та співати будеш

    У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>

  • Вояки з гітарами

    Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>

  • «Вопіющі» 26 років

    Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>

  • Легкість життя в імпровізації

    24—26 листопада на батьківщині поета Богдана–Ігоря Антонича, у лемківському селі Новиця, що розташоване у Малопольському воєводстві Польщі, стартує тринадцятий українсько–польський джазовий фестиваль Jazz Bez. У сільському Будинку культури Новиці в оточенні митців, журналістів та селян виступить японська формація JIKU55 і відомий польський проект GRAAL, який змішуватиме джаз із балканськими ритмами. >>