Перемога добра

У найменших читачів свої мірила добра і зла. В їхньому світі діють казкові персонажі, здебільшого з народних казок про тварин. А там — усе строго: перемагає добро, вовка вбивають лісоруби, бабцю дістають із звірячого черева. Усі здорові й щасливі. Ідеальне читання для таких читачів у будь–яку пору року — народна казка. Зверніть увагу на свіженьку книжку–картинку письменниці Оксани Лущевської та художниці Світлани Балух «Вовчик–Колядник» (видавництво «Братське», 2013). Це переробка народної казки про хижого вовка–колядника, який на Різдво зжер тих, до кого прийшов колядувати.

Наш Вовчик — не такий, хоча, за легендою, онук того самого вовка з казки. Кудлатий персонаж Оксани Лущевської та Світлани Балух — літературний родич «Малого Вовчика» Іана Вайнбоу й «Людвігові Хитрому — ура, ура, ура!» Яна Улофа Екгольма; хоч він і походить із сімей злющих і хижих диких звірів, проте сам — добрий. Тут ніхто нікого не їсть, усі щасливі й здорові, тож книжечка заслуговує на місце у книжковому параді життєствердних книжок для найменших.

Свою першу дитячу книжку славетний італієць Умберто Еко написав у часи, коли словосполучення «атомна війна» й «холодна війна» звучали десь так само часто, як нині слова «кинути у фейсбук». Утім, виявляється, гуманістичне послання — «І так усі зрозуміли, / як чудово жити без бомб» — актуальне й нині. Не так давно книжка «Три оповідки» Умберто Еко в ілюструванні Евдженіо Кармі побачила світ українською мовою в перекладі Мар’яни Прокопович («Лаурус», 2013). Радимо її читати дошкільнятам, пояснюючи по ходу, що таке «атом» і «цивілізація», а також — чому всі люди різні, проте рівні. Так ви розповісте дитині, що у світі зло все–таки є (куди ж без нього), але ми здатні з ним боротися. І починати слід із себе, просто зараз.

А ось повістину «Ангел Золоте Волосся» Зірки Мензатюк («Видавництво Старого Лева», 2013) читайте дітям, які переживають нелегкий і травматичний досвід. У головної героїні, четвертокласниці Галі Супрун, усе в житті йде шкереберть: нова вчителька до неї чіпляється, у класі всі дражнять, братик уже кілька місяців у лікарні, мама ось–ось втратить роботу, і їм доведеться продати квартиру… Тут не те що маленька дівчинка, тут би кожен упав у депресію. Але вихід із неї є — це Ангел Золоте Волосся, який являється дівчинці в тяжку хвилину. Не для того, щоб в одну мить усе виправити, а для того, щоб навчити Галю бачити хороше навіть у поганому, щоб змусити знову повірити в диво. І диво таки трапляється!

Для школярів підійдуть «Потерчата» Володимира Рутківського («Навчальна книга — Богдан», 2013) — автобіографічна повість про дитинство малого Володьки в часи Другої світової війни. Окупація, поліцаї, партизани, недоїдання, діти, які, граючись, підриваються на бомбах, — вустами дитини Рутківський розповідає живу історію ХХ століття, про яку не прочитаєш у підручниках. І попри все, сміється вустами тієї ж дитини. «Я, мабуть, письменником став тільки для того, щоб написати цю сповідь», — зізнається письменник, автор десятків книжок для дітей, лауреат низки літературних премій, на сторінках повісті. «Потерчата» нагадують про те, що найважливіша цінність — це людське життя, і що діти завжди лишаються дітьми, навіть тоді, коли їхні ігри балансують на межі життя і смерті.

Для підлітка знайдіть «Помаранчеву дівчинку» Юстейна Ґордера («Літопис», 2009, переклала з норвезької Наталя Іваничук). Це насамперед історія великого й красивого кохання, що в якийсь момент перетворюється на філософську притчу про життя. За сюжетом, її автори — п’ятнадцятирічний Ґеорґ і його тато, Ян Улав, який помер, коли синові було всього три з половиною рочки. В останні дні життя тато, знаючи, що він смертельно хворий, пише «дорослому» синові лист «у майбутнє». У ньому йдеться про загадкову Помаранчеву дівчинку, жінку, яка докорінно змінила життя обох чоловіків і вже багато років зворушує серця читачів у всьому світі. Вносимо «Помаранчеву дівчинку» до списку як нагадування про те, що часом потрібно перечитувати й перевидавати старі книжки.

Ще одне таке нагадування — повість Оксани Думанської «Дитя епохи» («Піраміда», 2009). Радимо її читати старшокласникам, особливо тим, які цікавляться не лише комп’ютерними іграми, одягом і дискотеками. Головна героїня, одинадцятикласниця Люба («дитя епохи»), одного дня вирішує покинути школу й піти працювати в редакцію газети. Іспити можна скласти екстерном, а ось життєвого досвіду в школі не здобудеш, міркує дівчина з доброї і порядної родини. Ця книжка — про те, як важливо думати й робити власний вибір, навіть якщо ніхто тебе не розуміє. Про те, що дорослі теж помиляються, хоч і не поспішають цього визнавати. Написано за реальними подіями, з життя родини львів’янки Віри Ремажовської, лауреатки премії «Гордість країни — 2010».

Найскладнішу книжку в нашому списку ми лишили насамкінець. Це — повість «Мишка» Дороти Тераковської («Грані–Т», 2013, переклала з польської Дзвінка Матіяш). Відразу попереджаємо: книжка для старших читачів, для підлітків, які ось–ось увійдуть у статус дорослих. «Мишка» — книжка дуже християнська за духом, і не лише тому, що в ній ви знайдете перелицьовану історію Адама і Єви. Головна її ідея — прийняття того, що посилає нам Господь, що все хороше й погане — це дар і випробування. Мишка, дівчинка iз синдромом Дауна, народилася в багатій та успішній сім’ї і змусила своїх батьків буквально переродитися, переосмислити своє життя й цінності, які його визначають. І якщо по правді, «Мишка» — найбільш життєствердна книжка з усього списку, оскільки після неї кожен читач більше цінуватиме прості речі, які йому далися просто так, даром. І можливо, кожен із нас стане трішечки добрішим, уважнішим, толерантнішим до тих, хто нас оточує.

Ольга Купріян,
спеціально для «УМ»