Рано чи пізно це мало статися: розбіжності у баченні майбутнього Майдану стануть лінією розподілу опозиційного середовища. Народна депутатка від «Батьківщини» Олександра Кужель вважає градус радикальності Майдану дуже високим: «Невже ви не розумієте, що кришка закручена і пар може «рвонути»? Народ налаштований брати зброю та йти воювати». Ці слова Кужель буцімто сказала Генеральному прокурору Пшонці, коли той зустрічався з нардепами.
За логікою Кужель, Майдан є ефективним фактором тиску на владу. Лідер «Батьківщини» Арсеній Яценюк теж уже оголосив, що Майдан може стояти аж до президентських виборів.
Їхній колега по опозиції Юрій Луценко так не вважає. «Я не розумію сенсу стояння Майдану до виборів 2015 року. Тактика «партизанських вилазок» до владних апартаментів не здатна забезпечити кардинальних змін. Але сперечатися про це — неконструктивно», — цитує слова Луценка його прес–служба.
Арсен Аваков, котрий змінив Андрія Парубія на посаді коменданта Майдану, зробив Юрію Віталійовичу зауваження: мовляв, лідер «Третьої Української республіки» критикує опозицію необґрунтовано. «Даєш все й відразу», — зіронізував Аваков над позицією Луценка.
Прикментно, що бажання отримати «все й відразу» сам Луценко приписує якраз соратникам по боротьбі. Сам же він переконаний, що владу здолати можливо, але для цього треба зібрати «мільйонний рух українців», а не «допоміжний загін» для перемоги на виборах тієї чи іншої партії.
Поки ВІПи чубляться, Майдан робить те, що робив від самого початку — самоорганізовується. Віднедавна зліва від головної сцени, поруч із величезним портретом Степана Бандери, висить не менший банер у вигляді текстової таблиці під заголовком «План дій Майдану на січень 2014 року». У трьох графах — назви заходів, перелік відповідальних структур, термін виконання».
Серед пунктів, запланованих на січень, є подекуди такі, що зовсім не належать до компетенції Майдану. Приміром, створення у Верховній Раді слідчої комісії з приводу побиття журналістки Тетяни Чорновол. Або забезпечення «результативного голосування за відновлення конституційного ладу в Україні» — тут мається на увазі парламентсько–президентська форма правління, яка мала місце в Україні до реформи 2004 року. Але знову ж таки, повертатися чи ні до подібного «статус кво», вирішуватиме Верховна Рада, причому своїм конституційним складом, а не Майдан. Тоді як опозиція, схоже, наразі не робить нічого, щоб вплинути на позиції деяких хитких «регіоналів» та позафракційних і зібрати у ВР бодай просту більшість.
Є, щоправда, й такі пункти, які цілком до снаги майданівцям. Це організація «персонального тиску» на посадовців, винних у побитті мирних мітингувальників; звернення до бізнесменів та підприємців з закликом підтримати акцію фінансово; пікетування органів влади, надання правової допомоги активістам; кампанії громадського осуду та бойкоту, оприлюднення в закордонних ЗМІ інформації про активи «Сім’ї», всілякі звернення тощо.
Зовсім інше питання, наскільки всі ці заходи будуть дієвими і чи підтримають вони належний градус протесту в період зимових свят. Тим часом через сім тижнів існування Майдану владою була задоволена одна–єдина вимога маніфестантів: звільнення арештованих активістів. Та й то не всіх. І звільнення — лише до наступних судів у їхніх справах. Решта вимог — від призабутої нині євроінтеграції до відставки міністрів і Президента — «успішно» проігнорована.
«Якщо опозиція не зробить жодних висновків із 3 грудня (день, коли уряд намагалися відправити у відставку. — Авт.), будь–яка її акція — приречена», — говорить у коментарі «УМ» близький до влади політолог Кость Бондаренко. І переходить до аналізу заходів, які нині в фаворі у очільників Євромайдану: «Юрій Луценко заявляє про 10 мільйонів чоловік, які запишуться в організацію «Майдан». А якщо їх буде 9 або 8 — це успіх чи не успіх? Віталій Кличко заявляє про загальнонаціональний страйк, про те, що ось–ось «зупиняться» медики, вчителі тощо. Заява безвідповідальна, бо що буде, коли завтра застрайкують лише західні підприємства, а східні промислові гіганти працюватимуть? Якщо страйк охопить невеличкий відсоток людей, це буде значним ударом по опозиції, це буде її поразкою. Опозиція не відчуває того, що вона живе у великій країні, — вона відчуває тільки пульс Майдану», — резюмує Бондаренко.
В успіху заанонсованого опозицією на кінець січня страйку сумнівається і його колега Вадим Карасьов. «Страйк як форма тиску на владу має сенс лише в умовах індустріального суспільства. Та й хіба в Україні є профспілковий рух? Якщо ні, то хто буде фінансувати такий страйк? Треба шукати нові методи протесту в суспільстві, яке є не промисловим, а споживацьким», — говорить він.
Що схвалює Карасьов, так це якраз «методи персонального тиску», зокрема Автомайдан, відомий «візитами» до будинків можновладців. «Режим є феодалізованим, тому биття по його больових точках, по маєтках тощо є достатньо відчутним для влади. Як і бойкотування деяких її ЗМІ. Нашим опозиціонерам перш, ніж діяти, не завадить отримати добру аналітику. Бо поразка Майдану може стати поразкою протестного руху в цілому», — зазначає Карасьов.
Що стосується схваленого експертом Автомайдану, то його «уколи» дійсно можна вважати дієвими. Пікетування маєтків Януковича, Азарова, Клюєва, Пшонки, Захарченка, Медведчука змусили представників влади нервувати. І саме «автомайданівці» стали черговими мішенями пресингу з боку влади, в даному разі — ДАІ.
Але яким буде «план дій Майдану на лютий», якщо січневий графік не вплине на баланс сил влади й опозиції? Хай там що, а, як каже політолог Карасьов, Майдан має залишатися у своєму теперішньому вигляді бодай як пам’ятник докладеним зусиллям...
Опозиція має висунути єдиного кандидата на президентських виборах, почати блокування Верховної Ради з першого дня зимової сесії та домогтися розпуску парламенту. Такі вимоги висунула Громадська рада Майдану, що існує на Євромайдані з самого його початку, ще до приходу на площу лідерів опозиції.
Якщо ж опозиціонери не зможуть заблокувати парламент і зупинити бюджетний процес, вони мають скласти свій 151 мандат. Про це представники ГРМ заявили вчора на зустрічі з журналістами.
Також ГРМ готується до І Форуму євромайданів, який має відбутися в Харкові 11–12 січня.
Закон для Банкової — як дишло
Ярослав Притуленко — один з активістів Майдану, затриманий 1 грудня нібито за участь у штурмі адміністрації Президента, — після позавчорашнього вечірнього суду так і не вийшов з ув’язнення. Нині це один із трьох учасників маніфестацій, які лишаються за ґратами . «Компанію» Притуленку складають Володимир Кадур та журналіст «Дорожного контролю» Андрій Дзиндзя. Всім трьом інкримінують спробу проникнення в АП, а Дзиндзі також «пригадують» інцидент iз працівником ДАІ, який мав місце ще на початку 2013 року. Про ще одне кримінальне провадження щодо Дзиндзі повідомляє його адвокат Аліса Смалій.
Здавалось би, Верховна Рада розв’язала питання новітніх політв’язнів іще у грудні минулого року. Згідно з її рішенням, в Україні набув чинності закон «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування і покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань». Простіше кажучи, цей акт ВР проголошує своєрідну амністію всім, хто потрапив під прес правоохоронних органів з початку Євромайдану.
Однак прокурор Олег Федорчук, аналізуючи обвинувачення, висунуті Ярославу Притуленку, зазначив, що в цьому випадку норми декриміналізації не можуть бути застосовані. Позаяк в законі немає чіткого визначення поняття «учасник масових акцій». Суддя Христина Гладун пристала на позицію прокуратури і відмовила захисникам Притуленка у задоволенні їхньої скарги. Самого Притуленка на судове засідання так і не було доставлено.
Висновок звідси один, невтішний: для майданівців «закон про амністію» насправді не діє. Чи принаймні діє не на всіх. Декого таки вирішено залишити на роль офірного ягняти.
Що ж до юридичної складової, то її найкращим чином прокоментував заступник голови ЦВК, юрист Андрій Магера: «Закон прийнято у ВР і підписано Президентом. Закон офіційно опублікований і набрав чинності з наступного дня, відтак є обов’язковим до застосування. В теорії права у разі колізії норм одинакової юридичної сили пріоритетну дію має правовий акт, який вступив у дію пізніше. Так званий принцип «останньої волі законодавця». Тому суддям не варто слухати ляльководів і гратись у політику, бо це для них шлях в нікуди».
Президент рф володимир путін, як вважають російські чиновники, відкритий до обговорення угоди про припинення вогню в Україні з Дональдом Трампом, але виключає деокупацію і наполягає на тому, щоб Україна відмовилась від НАТО. >>
«Якщо в країні бродять грошові знаки, то мають бути люди, в котрих їх дуже багато», — так казав відомий персонаж, авантюрист Остап Бендер із «Золотого теляти» Ільфа та Петрова. >>
У Верховній Раді, 19 листопада, Президент Володимир Зеленський представив внутрішній План стійкості України, який складається з десяти пунктів. >>
Чинний президент США Джо Байден вперше дозволив українським військовим використати далекобійні ракети ATACMS для удару по території росії. >>
Про підозру у державній зраді правоохоронці оголосили народному депутату України Євгенію Шевченку. >>
Народного депутата Андрія Одарченка 14 листопада ВАКС визнав винним у спробі підкупити за біткоїни ексголову Держагентства з відновлення Мустафу Найєма. >>
