Біси в ребрах

Останній фільм відомого в Голландії режисера Алекса ван Вармердама «Боргман» минулого року побував на багатьох кінофестивалях. На диво, критика лише схвальна, а трофею — жодного. Так наче інфернального та водночас напрочуд стриманого фільму Вармердама або дуже злякались, або дуже не зрозуміли. У Канні, зокрема, стрічка претендувала на Золоту пальмову гілку, однак гучні прем’єри («Життя Адель» Кешиша, «Велика краса» Сорентіно або ж «Усередині Льюїна Девіса» братів Коенів) «вберегли» її від преміального дощу. А тим часом класик голландського кіно, 60–річний режисер, проявив себе справжнім хамелеоном: від чорного гумору до романтики тут рукою подати, аж поки на обрії не з’являться риси повноцінного фільму жахів.

Розпочинається історія сценою напрочуд середньовічною, попри те що дія відбувається в наш час: священик у компанії розгніваних чоловіків iз лопатами полює на бездомних, що живуть у копанках у лісі. Однак ті встигають замести сліди і вибратись iз–під землі, як справжні біси, що покидають пекло. Хто вони такі — ви ніколи не дізнаєтесь. Можливість інтерпретувати природу цих волоцюг режисер залишає вам. Але мета у них одна — нести хаос. Один із таких бісів — Боргман (у виконанні Яна Бейвута), маніпулюючи почуттям провини буржуазної домогосподарки Марини, почне жити у сімейному маєтку, здійснюючи психологічний тиск на бідну жінку, охоплену підсвідомими муками совісті через власне благополуччя. Волоцюзі Боргману, на перший погляд, нічого і не треба — лише помитись, поїсти та загоїти синці, якими нагородив його чоловік Марини, пихатий багатій.

Полюс добра і зла тут мінятиметься блискавично — буржуї злі та безжальні, а бездомні нещасні, бо змушені жити у лісі. Та вже згодом жебраки методично та «чисто» вбиватимуть, а ватажок цієї банди Боргман щоночі сідатиме на груди сплячій Марині, неначе демон інкуб, аби навіювати жахи.

Ідеї культурного європейця, що давно перекочували в буржуазні шаблони, як–то фемінізм, мультикультуралізм, лівизна у політичних поглядах, зруйновані вщент, неначе сад, який Боргман береться перекопувати у статусі нового садівника цієї піддослідної сім’ї. Навіщо викорінювати всі кущі та дерева, копати глибоку яму та заливати її бетоном — псевдоінтелектуали–хазяї не зрозуміють, але ж це новий концептуальний підхід до садівництва. У зруйнуванні цієї фортеці картині Вармердама бракуватиме раціональності — лише абсурд, гротеск та буфонада.

Закінчиться все чистим гамлетівським фіналом. Зла сатира у формі притчі в руках Вармердама набула викривального характеру, в якій режисер взявся глумитися над релігійними і навіть неофашистськими кліше матінки Європи. Похмура ексцентрика «Боргмана» межує з напрочуд стриманими лиходіями, а методичність того хаосу, який вони несуть, вселяє страх так, що навіть у комічних епізодах стає не до сміху.

У Києві стрічку презентували як спецподію кінофестивалю «Молодість», а заплановані два сеанси розширили до трьох — усі з аншлагом та візитом самого Боргмана — актора Яна Бейвута.

В українському прокаті фільм стартує з 9 січня.