Янголи, що просяться до рук

Ляльки — на всі випадки життя

Звісно, вірити архаїчним уявленням древніх про добро і зло в ХХІ столітті не так просто, але, щоб перевірити, треба хоча б мати на чому. Зробити мотанку власноруч, тим паче готуючись до Різдва, якраз доречно і зовсім нескладно, переконує старший науковий співробітник Музею мистецтв Прикарпаття Іванна Равлюк. «Лялька виготовляється з будь–якого доступного матеріалу і майже без інструментів, — пояснює майстриня. — Основою слугує каркас у формі хреста, на вершині якого робимо голівку, а потім намотуємо тулуб й одягаємо так, як підказує фантазія. Зазвичай лялькам–берегиням віддавна створювали мініатюрне вбрання в стилі традиційної української вишивки і запинали хустинкою. Одяг янголів має бути білого чи блакитного кольорів, голівка — простоволосою, а на спинці можна приладнати крильця. Характерно, що мотанки не мають звичного для сучасних ляльок обличчя. Замість очей, носа й рота — хрест із ниток (для янголів переважно — сріблястого кольору). Як відомо, в декоративно–прикладному мистецтві зображення хреста в колі — це солярний знак, що символізує сонячну енергетику».

— Невже мотанка в наш час може конкурувати з ляльками промислового виробництва, тими ж Барбі, котрі мають досконалу форму, запаморочливе вбрання і навіть електронну начинку?

— Ці іграшки, справді, наділені всіма ознаками зовнішньої досконалості, проте — знеособлені, подекуди — небезпечні для здоров’я і, як на мій погляд, позбавлені своєрідного духу, характерного для мотанки, котра з прадавніх часів виконувала захисні функції. Наші предки вірили, що саморобна лялька вберігає сон малюка від нечистої сили. Якщо нею давали погратися хворій дитині, то лялька, за уявленнями попередників, вбирала в себе її недугу. Спаливши таку мотанку чи втопивши в річці, батьки сподівалися, що хвороба відступить назавжди. Нашвидкуруч зроблена мотанка колись була щоденною іграшкою малечі. Як подарунок на весілля, хрестини, до першого причастя її виготовляли особливо старанно й одягали по–святковому.

Захист, неприступний для зла

— Чи багато нині охочих задля оволодіння мистецтвом виготовлення мотанки жертвувати телевізором та комп’ютером?

— На майстер–класи, котрі я проводжу в музеї, особливо взимку, із задоволенням приходять школярі, студенти і навіть літні люди. І майже всі вони невдовзі зізнаються, що не сподівалися отримати такий потужний заряд енергії, бо технологія виготовлення мотанки дуже проста, а можливості для творчості необмежені. Перевірено, так би мовити, на собі.

— А вас до цього хто заохотив?

— Не повірите — донька–першокласниця. Кілька років тому недільного дня я одягнула її в національні строї і взяла з собою на роботу. Саме тоді на майдані Шептицького, де знаходиться найдавніша споруда Івано–Франківська — колишній Колегіальний костел Пресвятої Діви Марії, переобладнаний під Музей мистецтв, відбувався колоритний фестиваль «Карпатський вернісаж». У якийсь момент донька загубилася. Я двічі оббігла майдан — її немає. Аж ось помітила скупчення телеоператорів та фотокореспондентів. Підійшла ближ­че і що побачила: моя донька сидить поруч із старшою дівчиною–майстринею і крутить із висушеної трави мотанку. В очах — захват! Той свій витвір вона півроку показувала всім родичам і знайомим. Та навесні пересохле сіно почало розсипатися, а відтак — і лялька. Тоді мене осяйнула ідея робити мотанки досконалішим, ніж наші бабці–прабабці, способом. Як з’ясувалося, така технологія вже існувала, проте я додала до неї кілька власних удосконалень і, як стверджують колеги, досягла певних успіхів.

— Чи вірять наші сучасники в особливий магнетизм ляльки–мотанки?

— Це вже хто як. Якщо мама робить ляльку для своєї доньки, то вона зосереджується на позитиві і «вплітає» в неї найсокровенніші бажання: аби була здоровою і життєрадісною, добре вчилася та мала щасливу долю. До мене на виставках інколи підходять старші жінки і просять продати мотанку. Мовляв, їхня донька чи внучка тривалий час у шлюбі, але не може завагітніти й народити довгождану дитинку. Зверталися до офіційної медицини — ніякого результату. Єдина надія, кажуть, у цій справі на прабабусині обереги.

— Проте деякі карпатські чародії, так звані мольфари, створюють ритуальні ляльки, в які нарочито закладають негатив, зло та агресію. Як від них уберегтися?

— Я не розуміюся на чаклунстві, тому мені важко відповісти на це запитання. Знаю одне: наші мотанки — це визнані впродовж багатьох віків сакральні обереги, позаяк мають хрестоподібну основу і ще один хрест на обличчі. Такий захист, як на мене, не подолає ніяке зло.